Поняття робочого часу за трудовим правом. Види тривалості робочого часу

Робочим часом є час, протягом якого робітник або службовець відповідно до правил внутрішнього трудового роз­порядку повинен перебувати на місці виконання робіт і вико­нувати свою трудову функцію або іншу доручену йому роботу:

Поряд із загальним поняттям робочого часу в законодавстві здійснюється його розмежування на окремі види. Передбачено два види робочого часу: нормований і ненормований.

Нормований робочий час у свою чергу поділяється на робо­чий час нормальної тривалості, скорочений робочий час і не­повний робочий час.

Робочий час нормальної тривалості на підприємствах не може перевищувати 40 годин на тиждень. Саме ця тижнева норма є загальною нормою тривалості робочого часу.

Скорочена тривалість робочого часу встановлена для деяких категорій працівників. Зокрема, неповнолітнім у віці від 16 до років тривалість робочого часу встановлюється в 36 годин на тиждень. Для осіб віком від 15 до 16 років, а також учням віком від 14 до 15 років, які працюють в період канікул, тривалість робочого часу встановлена в 24 години на тиждень.

Якщо учні працюють протягом навчального року у вільний від навчання час, тривалість їх робочого часу не може переви­щувати половини встановленої для неповнолітніх максималь­ної тривалості робочого часу, тобто відповідно 18 і 12 годин на тиждень.

Для працівників, які навчаються без відриву від виробницт­ва у загальноосвітніх і професійних навчально-виховних закла­дах, встановлюється скорочений робочий тиждень або скорочена тривалість щоденної роботи із збереженням заробітної плати.

Для робітників і службовців, які успішно навчаються в се­редніх загальноосвітніх вечірніх (змінних) і заочних школах, на період навчального року встановлюється скорочений робочий тиждень: у школах робітничої молоді — на один робочий день або на відповідну йому кількість робочих годин (при скоро­ченні робочого дня протягом тижня), в школах сільської мо­лоді — на два робочих дні або на відповідну їм кількість робо­чих годин (при скороченні робочого дня протягом тижня). Ці особи звільняються від роботи протягом навчального року не більш як на 36 робочих днів при шестиденному робочому тижні або на відповідну їм кількість робочих годин. При п'ятиденно­му робочому тижні кількість вільних від роботи днів змінюєть­ся залежно від тривалості робочої зміни при збереженні кількості вільних від роботи годин. За час звільнення з роботи у зв'язку з навчанням робітникам і службовцям виплачується 50 відсотків заробітної плати за основним місцем роботи, але не нижче вста­новленого мінімального розміру заробітної плати.

Графіки надання особам, які навчаються, скороченого ро­бочого дня або скороченого робочого тижня затверджуються керівником підприємства за погодженням з профспілковим ко­мітетом і директорами відповідних шкіл.

Керівники підприємств можуть надавати без шкоди для ви­робничої діяльності працівникам, які навчаються в середніх за­гальноосвітніх вечірніх (змінних) і заочних школах, за їх ба­жанням у період навчального року один-два вільних від роботи дні на тиждень без збереження заробітної плати.

Працівникам, які навчаються на останніх курсах вищих на­вчальних закладів, протягом десяти навчальних місяців перед початком виконання дипломного проекту (роботи) або здач державних екзаменів надається щотижневе при шестиденному робочому тижні один вільний від роботи день для підготовки Р занять з оплатою його в розмірі 50 відсотків одержуваної заробітної плати, але не нижче мінімальної. При п'ятиденному робочому тижні кількість вільних від роботи днів змінюється залежно від тривалості робочої зміни при збереженні загальної кількості вільних від роботи годин.

На період десяти навчальних місяців перед початком вико­нання дипломного проекту (роботи) або здачі державних екза­менів працівникам за їх бажанням може бути надано додатково ще один-два вільних від роботи дні на тиждень без збереження заробітної плати.

Працівникам, які навчаються без відриву від виробництва в аспірантурі і успішно виконують індивідуальний план підго­товки, надається за їх бажанням протягом чотирьох років на­вчання один вільний від роботи день на тиждень з оплатою його у розмірі 50 відсотків середньої заробітної плати.

Для працівників, зайнятих на роботах з шкідливими умова­ми праці, тривалість робочого часу встановлюється не більше як 36 годин на тиждень. Перелік працівників, для яких скоро­чується тривалість робочого часу, визначається Списком ви­робництв, цехів, професій і посад з шкідливими умовами праці, робота в яких дає право на додаткову відпустку і скорочений робочий день.

Право на скорочений робочий день мають робітники, інже­нерно-технічні працівники і службовці, професії і посади яких передбачені у виробництвах і цехах у відповідних розділах Списку незалежно від того, до якої галузі народного господарства на­лежать ці виробництва і цехи.

Робочий день скорочується лише за ті дні, коли працівники працювали з шкідливими умовами праці не менше половини скороченого робочого дня. При зазначенні у Списку «постійно зайнятий» або «постійно працюючий» робочий день для таких працівників скорочується лише тоді, коли вони фактично зайняті на роботі з шкідливими умовами праці протягом усього скороченого робочого дня.

Якщо професії чи посади працівників не зазначені в списку, але працівник в окремі дні роботи працював з шкідливими Умовами праці, йому повинен у ці дні встановлюватись робочий час такої тривалості, яка передбачена для працівників, постійно зайнятих на таких роботах.

Скорочений робочий день встановлений для окремих категорій працівників розумової праці, діяльність яких пов'язана з підвищеним інтелектуальним і нервовим напруженням. До та­ких працівників віднесені лікарі, учителі, викладачі середні» спеціальних і вищих навчальних закладів тощо.

Для інвалідів І та II груп, які працюють на підприємствах, в цехах і на дільницях, визначених для використання праці таких осіб, встановлюється 36-годинний робочий тиждень. Такої ж тривалості встановлений робочий день для інвалідів по зору } та II груп, які працюють на державних підприємствах, інвалідів-сліпих, які працюють в навчально-виробничих підприємствах республіканського товариства сліпих, для інвалідів І та II груп які працюють на підприємствах, в цехах і на дільницях, що створені на колишніх промислових артілей та артілей інвалідів, члени яких мали право на скорочений робочий день відповідно з правилами, що діяли в промисловій кооперації.

Неповна тривалість робочого часу може бути визначена як тривалість робочого часу, менша у порівнянні з робочим днем нормальної тривалості, або як неповний робочий тиждень. Отже, він може встановлюватись шляхом зменшення як тривалості робочого дня, так і тривалості робочого тижня. Такий робочий час встановлюється відповідно до ст. 56 КЗпП за угодою між працівником і власником або уповноваженим ним органом як при прийнятті на роботу, так і згодом.

Приймати працівників на роботу з неповною тривалістю робочою часу або встановлювати такий режим роботи пізніше можуть керівники всіх підприємств, незалежно від їх відомчої належності. Встановлення такого режиму роботи є правом влас­ника або уповноваженого ним органу. В окремих випадках, передбачені законом, на власника або уповноважений ним орган покладається обов'язок, за бажанням працівника, приймати на роботу з неповним робочим днем або переводити на такий ре­жим окремі категорії працюючих. До них закон відносить ва­гітних жінок; жінок, які мають дітей віком до чотирнадцяти років або дитину-інваліда, в тому числі таку, що перебуває під її опікуванням, або здійснює догляд за хворим членом сім і відповідно з медичним висновком; інвалідів війни, інвалідів інших категорій, якщо таке скорочення робочого часу їм рекомендовано медично-соціальними експертними комісіями (МСЕК), учасників Вітчизняної війни.

Мінімальна або максимальна тривалість неповного робочо­го часу законодавством не визначена. Тому норма робочого часу в період роботи протягом доби чи тижня визначаються тільки за угодою між працівником і власником або уповноваженим ним органом. У разі необхідності керівник підприємства має право прийняти на одну посаду двох працівників. Досягнута угода не може бути змінена в односторонньому порядку.

Режими праці, що можуть встановлюватись при роботі з неповним робочим днем, передбачають скорочення тривалості щоденної роботи (зміни) на певну кількість робочих годин у всі дні робочого тижня, скорочення кількості робочих днів на тиждень при збереженні нормальної тривалості щоденної ро­боти, а також скорочення тривалості щоденної роботи на пев­ну кількість робочих годин при одночасному скороченні кіль­кості робочих днів на тиждень.

При встановленні режимів праці з неповним робочим днем тривалість робочого дня, як правило, не може бути меншою чотирьох годин, а робочого тижня — меншою 20-24 годин відпо­відно при п'яти і шестиденному тижні.

Прийняття на роботу з режимом неповного робочого часу нічим не відрізняється від звичайного прийняття на роботу. Інструкція про порядок ведення трудових книжок не передба­чає внесення до них записів про режим робочого часу. В тру­довій книжці робиться лише відмітка про прийняття на роботу.

Праця в умовах неповного робочого дня (в цьому полягає його відмінність від скороченого робочого часу) оплачується пропорційно відпрацьованому часові або залежно від виробіт­ку. Премія в них випадках нараховується в загальному порядку.

На осіб, прийнятих на роботу з режимом неповного робо­чого дня або неповного робочого тижня, повністю поширюєть­ся трудове законодавство. Так, на загальних підставах відбуваєть­ся зарахуванням їм трудового стажу, надається відпустка, у разі тимчасової непрацездатності виплачується допомога. Але при обчисленні середнього заробітку для оплати відпустки, як і для оплати 'а час хвороби, береться фактичний заробіток працівника.

Прийнятим на роботу з режимом неповного робочого дня або неповного робочого тижня працівникам, що переробили понад норму часу, встановлену угодою між сторонами трудово-о Договору, переробіток надурочної роботи не становить, якщо тривалість його не перевищує нормальної тривалості робочого часу встановленої ст. 50 КЗпП. Тому праця при такому переробітку оплачується в одинарному розмірі по фактичному ви­робітку або за відпрацьований час. Тільки у випадках, коли пра­цівник виконує роботу на вимогу власника або уповноважено­го ним органу понад встановлену тривалість робочого часу, його праця оплачується за нормами оплати надурочних робіт.

Ненормований робочий день є особливим режимом робочого часу для керівників, спеціалістів, державних службовців, праця яких за характером виконуваних ними функцій не завжди може бути обмеженою нормальною тривалістю робочого дня, не піддається точному обліку внаслідок режиму роботи, а також для осіб, робочий час яких у зв'язку з особливостями органі­зації їх праці розподіляється ними на свій розсуд.

Підставою для віднесення працівника до числа осіб з ненормованим робочим днем є включення посади, яку він займає, в затверджувані міністерствами і відомствами за погодженням з відповідними профспілковими органами переліки посад, для яких допускається застосування ненормованого робочого дня. Безпосередньо на підприємстві або в організації список посад працівників з ненормованим робочим днем розробляється при укладенні власником або уповноваженим ним органом спільно з профспілковим комітетом цього підприємства чи організації колективного договору і є додатком до нього.

Термін «ненормований робочий день» не означає, що пра­цівники, для яких він встановлюється, повинні працювати не­обмежений час. Тривалість роботи для них також встановлена в 40 годин з відповідним їх розподілом на п'ять чи шість робо­чих днів. На них повністю поширюється внутрішній трудовий розпорядок. Зокрема, вони своєчасно повинні приходити на роботу, в установлені години користуватися перервами для відпочинку тощо.

Працівники з ненормованим робочим днем звільняються на загальних засадах від роботи в дні щотижневого відпочинку і в святкові дні. У разі їх залучення до роботи в ці дні їм пови­нен надаватись інший день відпочинку або оплачуватись робо­та у розмірі подвійної денної ставки.

Перебування на роботі понад норму робочого дня не пере­творює його в подовжений, оскільки власник або уповноваже­ний ним орган, незалежно від форм власності і господарюван­ня, не має права запроваджувати таке перебування постійно осіб з ненормованим робочим днем, заздалегідь зобов'язуючи їх приходити на роботу раніше або залишати місце роботи пізніше.

Лише у тих випадках, коли робота у позаурочний час викликана необхідністю, працівники з ненормованим робочим днем зобов'язані виконувати її без додаткової оплати.

Працівниками з ненормованим робочим днем, як правило, службовці. Переробка компенсується їм наданням додаткової відпустки. Виняток становлять лише шофери, які працюють на легкових автомашинах, а також на інших автомобілях в експе­диціях і розвідувальних партіях, — їм встановлюється доплата від 15 до 25 відсотків тарифної ставки.

Як вже відзначалось, нормальна тривалість робочого часу робітників і службовців не може перевищувати 40 годин на тиж­день: Робочий тиждень може бути п'ятиденним з двома вихід­ними днями і шестиденним з одним вихідним днем.

При п'ятиденному робочому тижні тривалість денної робо­ти (зміни) становить вісім годин (40 : 5) і визначається прави­лами внутрішнього трудового розпорядку або графіками змін­ності, що затверджуються власником або уповноваженим ним органом за погодженням з профспілковим органом.

При шестиденному робочому тижні тривалість денної роботи (зміни) становить сім годин із скороченням робочого дня перед вихідними днями до п'яти годин (7 год. х 5 дн.) + 5 годин.