Законодавство про матеріальну відповідальність надає працівнику, який завдав шкоду, можливість добровільно відшкодувати збитки повністю або частково. Це відшкодування працівник може здійснити шляхом внесення певної грошової суми в касу підприємства або відшкодувати збитки в натурі. Для останнього необхідна згода власника або уповноваженого ним органу. Відшкодовуючи шкоду в натурі, працівник може передати власнику або уповноваженому ним органу рівноцінне майно на заміну втраченого або відремонтувати пошкоджене.
Якщо працівник добровільно не відшкодував завданих збитків, законодавством передбачений примусовий порядок відшкодування шкоди шляхом утримання суми збитків із заробітної плати працівника за розпорядженням власника або уповноваженого ним органу.
Покриття шкоди працівниками в розмірі, що не перевищує середнього місячного заробітку, провадиться за розпорядженням власника підприємства або уповноваженого ним органу шляхом відрахування із заробітної плати. Керівниками підприємств та їх заступниками покриття шкоди в межах середньої місячної заробітної плати може здійснюватись за розпорядженням вищого в порядку підлеглості органу.
Розпорядження власника підприємства або уповноваженого ним органу, а також вищого в порядку підлеглості органу має бути зроблено не пізніше двох тижнів з дня виявлення заподіяної працівником шкоди і звернено до виконання не раніше семи днів з дня повідомлення про це працівникові. Ці сім днів надаються для того, щоб в разі незгоди з відрахуванням або його розміром працівник міг оскаржити це розпорядження до органу по трудових спорах: в комісію по трудових спорах, а в разі її відсутності — до районного (міського) суду.
У випадках, коли розмір шкоди перевищує середню місячну заробітну плату, її відшкодування провадиться шляхом за-явлення позову до районного (міського) суду.
Судовому розгляду підлягають заяви власника підприємства або уповноваженого ним органу до працівника про відшкодування .шкоди в розмірі, що перевищує середній місячний заробіток. Шкода може перевищувати й середню місячну заробітну плату, але відповідно до законодавства працівник може нести відповідальність тільки в межах свого середнього місячного заробітку. До суду власник або уповноважений ним орган повинен звертатись також у випадку, коли розмір шкоди не перевищує середнього місячного заробітку, але відшкодування не може бути проведено за розпорядженням власника або уповноваженого ним органу в зв'язку із закінченням строку на видання розпорядження або у випадку припинення працівником трудових відносин з даним підприємством.
Питання про відшкодування завданої шкоди може розглядатись судом за заявою працівника, який не згодний з розпорядженням про відрахування, зробленим власником або уповноваженим ним органом, чи з розміром цього відрахування після розгляду його в комісії по трудових спорах або безпосередньо в суді.
Позов про обгрунтованість розпорядження власника або уповноваженого ним органу щодо відрахування шкоди працівником може бути заявлений і до реалізації розпорядження про відрахування. Працівником може бути заявлений також позов про повернення суми, зайво виплаченої ним добровільно на відшкодування шкоди, коли відсутні підстави і умови для матеріальної відповідальності, збитки ним відшкодовані у більшому розмірі, ніж це передбачено законом, та в інших випадках.
Виходячи з вимог ст. 15 ЦПК України, суд у кожному випадку зобов'язаний з'ясувати обставини, чи завдані діями працівника матеріальні збитки підприємству; чи становлять ці збитки пряму дійсну шкоду працівника; чи заподіяні вони неправомірними діями працівника; чи входять до функцій працівника обов'язки, належне виконання яких призвело до шкоди; в якій конкретно обстановці підприємству завдані збитки і чи є в цьому вина працівника; чи були створені працівнику умови, які б забезпечували збереження матеріальних цінностей і нормальну роботу з ними.
За шкоду, заподіяну внаслідок порушення трудових обов'язків. працівник несе відповідальність перед підприємством з яким перебуває у трудових правовідносинах. За вимогами інших осіб, що грунтуються на неналежному виконанні працівником своїх трудових обов'язків, внаслідок статті 441 Цивільного кодексу України відповідає підприємство, перед яким винний працівник несе матеріальну відповідальність у порядку регресу за нормами трудового законодавства.
Якщо суд встановить, що шкода заподіяна з вини не лише працівника, до якого заявлено позов, а й службових осіб підприємства, він повинен притягнути цих осіб відповідно до ст. 109 ЦПК України до участі в справі як співвідповідачів.
Для звернення до суду власника або уповноваженого ним органу ст. 233 КЗпП встановлений річний строк з дня виявлення заподіяної працівником шкоди. Днем виявлення шкоди вважається день, коли власнику або уповноваженому ним органу стало відомо про наявність шкоди, заподіяної працівником. Днем встановлення шкоди, виявленої внаслідок інвентаризації матеріальних цінностей, ревізії або перевірки фінансово-господарської діяльності підприємства, слід вважати день підписання відповідного акта або висновку.
Право регресної вимоги до працівника виникає з часу виплати підприємством сум третій особі, і з цього часу обчислюється строк на заявлення регресного позову.