Класифікація методів соціально-психологічного забезпечення професійної діяльності

Проблема шляхів і засобів підвищення ефективності та безпечної діяльності хвилює вчених усього світу. В останні десятиріччя суттєвий внесок в її розробку для спеціалістів зробили В.Г. Алтухов, Г.Л. Апанасен- ко, Ю.М. Бобров, В.А. Бодров, В.А. Бухарін, В.В. Довгуша, Ю.Н. Єго- ров, В.П. Загрядський, A.M. Карпухіна, М.С. Корольчук, В.І. Кулешов, I.A. Сапов, A.C. Солодков, С.Г. Терещенко, B.C. Щеголев, В.М. Край- нюк, П.П. Криворучко, B.I. Осьодло, O.A. Блінов та ін.

Вчені виділяють дві групи шляхів, які використовуються для збере­ження працездатності спеціалістів. Перша група визначається ще до зу­стрічі спеціаліста з технікою, і найбільше значення мають:

♦ розподіл функцій і прогноз впливу та взаємозв'язків у системі «техніка — людина — середовище», з урахуванням психофізіологічних можливостей людини;

♦ професійний психологічний відбір з обов'язковим довгостроко­вим прогнозом психофізіологічних резервів організму та успішної пра­цездатності спеціалістів;

♦ використання психофізіологічних методів навчання та тренуван­ня, спрямованих на розвиток саме тих психологічних якостей і фізіоло­гічних властивостей організму, котрі лежать в основі ефективного вико­ристання роботи в конкретній спеціальності.

Друга група використовується в процесі обслуговування та експлуа­тації техніки й своєю чергою включає дві групи заходів. Одні з них засто­совуються постійно, інші ж за необхідністю.

Призначення заходів першої групи — профілактика несприятливих функціональних змін в організмі, збереження й підвищення стійкості та психофізіологічних резервів організму, запобігання розвитку виражено­го втомлення та перевтомлення у спеціалістів. До першої групи заходів включаються:

♦ динамічний контроль за станом функцій організму та працездат­ності;

♦ заходи щодо розширення психофізіологічних резервів організму в період між виконанням циклів учбових завдань (польотів, навчань, тре­нувань);

♦ заходи в період виконання циклів або окремих учбових завдань;

♦ заходи після виконання учбових завдань;

♦ заходи безпосередньої дії на організм (раціональний режим праці та відпочинку під час виконання завдань), активний і пасивний відпо­чинок, водні процедури, додаткова вітамінізація, ультрафіолетове опро­мінення, оптимізація емоційного стану.

Заходи другої групи проводяться за необхідності з метою мобілізації резервних можливостей організму для підтримки й негайного підви­щення працездатності (після напруженої професійної діяльності, спе­цифіки умов її виконання, індивідуальних особливостей, віку). До захо­дів, що застосовуються в разі необхідності, належать вдихання кисню при нормальному тиску, гіпербарична оксигенація, повітряно-теплові процедури, дія імпульсним електричним струмом, застосування елек­тросну, використання фармакологічних препаратів.

Описані заходи відносяться до фізіологічного забезпечення учбових завдань (І.А.Сапов зі співавт., 1980), а вони своєю чергою включені в си­стему медичного забезпечення учбових завдань разом з лікувально-про­філактичними, санітарно-гігієнічними та протиепідемічними заходами. Крім суто фізіологічних заходів, які дозволяють підвищити працездат­ність за рахунок регуляції неспецифічної стійкості, функціонального стану й фізіологічних резервів організму спеціалістів, важливе значення для ефективного та безпечного виконання професійної діяльності ма­ють матеріально-технічні та соціально-психологічні заходи. Останні вважаються неспецифічними заходами підвищення працездатності.

Матеріально-технічні заходи спрямовані на пристосування обслу­говуючих технічних систем та умов навколишнього середовища до лю­дини. Соціально-психологічні заходи включають професійний відбір, професійну підготовку, формування змін, постів екіпажів (колективів), у цілому психологічне та психофізіологічне забезпечення діяльності.

Перспективні напрями науково-практичних досліджень

Проведення комплексу заходів: технічних, медичних, психофізіоло­гічних, організаційних з метою збереження, підвищення та відновлення працездатності є суттю соціально-психологічного забезпечення ефек­тивної та безпечної діяльності спеціалістів.

Термін «соціально-психологічне забезпечення ефективної та безпеч­ної професійної діяльності спеціалістів» введений Корольчуком М.С. уперше у 1989 р. при викладанні спецкурсу «Психофізіологія ефективної та безпечної діяльності військових спеціалістів» у Київському військо­вому училищі.

Зміст основних заходів розглянуто у відповідних розділах, але ж зви­чайно, що найбільший позитивний ефект досягається при проведенні всіх заходів у комплексі, у взаємозв'язку для конкретної групи спеціалі­стів. На сьогодні науково розроблено практичне обгрунтування ком­плексу заходів, які дозволяють підтримувати працездатність моряків на оптимальному рівні. Суттєвий внесок у розробку цієї проблеми внесли вчені Алтухов В.Г., Бухарін В.А., Бобров Ю.М., Довгуша В.В., Кулешов В.І., Новиков B.C., Сапов I.A., Солодков A.C., Щеголєв B.C., а також вчені, які працюють у цьому напрямі в Україні: Апанасенко Г.Л., Асмо- лов А.К., Карпухіна A.M., Корольчук М.С., Лобенко A.A., Криворучко П.П., Дорошенко М.М., Крайнюк В.М., Осьодло В.І., Блінов O.A. та ін. Деякі проблеми соціально-психологічного забезпечення розроблені й для військових (Бодров В.А., Шаптала A.A. та ін.).

Однак слід відзначити, що нові класи техніки (кораблі, літаки) ре­жим та умови їх експлуатації, а також принципово нові засади форму­вання колективів, екіпажів потребують принципово нових науково- практичних досліджень у галузі соціально-психологічного забезпечення ефективної та безпечної діяльності спеціалістів. Перспективними є дос­лідження проблеми по змісту та запровадження нових ефективних захо­дів та засобів підтримки, підвищення та відновлення працездатності спеціалістів по їх інтенсивності та насиченості залежно від специфіки виду (роду), груп спеціалістів, умов та режимів експлуатації технічних об'єктів, факторів забезпечення умов життєдіяльності, гідрометеофакторів, медико-біологічних і соціально-психологічних факторів.

Крім того, до актуальних проблем досліджень у цьому напрямі на­лежить питання забезпечення працездатності в екстремальних ситуаціях та її відновлення.

Шляхи збереження, підвищення та відновлення ефективної та без­печної діяльності спеціалістів завжди вважаються перспективними. Так, щодо заходів, розглядаючи їх як конструктивні стадії створення системи «техніка — людина — середовище» можливо виділи такі напрями: ство­рення техніки, пристосування до людини та розробка раціональних ал­горитмів діяльності, а також виключення несприятливих факторів сере­довища й доведення їх до оптимальних на стадії експлуатації системи, компенсація несприятливих особливостей праці конструктивними за­собами й уточнення та корекція несприятливої дії техніки та середови­ща з тим, щоб врахувати їх при подальшому конструюванні.

Зміст організаційних заходів зводиться до розроблення режимів праці та відпочинку з урахуванням психофізіологічних особливостей людини та професійного відбору для роботи в незвичайних умовах, а в період експлуатації системи — уточнення цих режимів та оптимальна ор­ганізація навчання та тренування.

Психофізіологічні заходи спрямовані на вдосконалення психофі­зіологічних резервів організму та їх розширення або безпосередній вплив на працездатність людини.

Перспективними шляхами психофізіологічних заходів можливо вва­жати всі напрями: оксигенацію, електроімпульсну дію на ЦНС, загальноз- міцнюючі, фармакологічні, акупунктурні залежно від умов і факторів життєдіяльності, режимів експлуатації технічних об'єктів та індивідуаль­них особливостей організму, виду (роду) та груп спеціалістів. Велика гру­па фармакологічних заходів потребує науково-практичного дослідження та обгрунтування для застосування у практиці медицини: фармакологіч­ні стимулятори працездатності групи актопротекторів, фармакологічні засоби для відновлення фізичної або розумової діяльності, фармаколо­гічна корекція функцій організму в умовах стресу, харчові та природні стимулятори, морепродукти та ін. Враховуючи відносну простоту й ко­роткочасність реєстрації електродермальних показників біологічно ак­тивних точок (БАТ), а також можливості апаратурної та програмної дії

ЕОМ, треба визнати перспективний підхід до розроблення діагностич­них та прогностичних скринінг-аналізу, а також регуляції, корекції оптимізації функціонального стану та працездатності спеціалістів.

Окремих фундаментальних досліджень і наукових обгрунтувань для застосування у психофізіології потребує проблема відновлення (реабілі­тації) спеціалістів в процесі та після виконання робочого циклу.

В основу досліджень регламентації відпочинку після виконання ро­бочого циклу може лягти час відновлення головних функцій організму, змінених або порушених під час професійної діяльності. Критерієм мо­же служити насамперед нормалізація самопочуття, працездатності, функцій організму, зниження рівня захворювань і відновлення показни­ків резистентності організму. Знання вираженості цих змін під час і зра­зу після виконання робочого циклу дозволить вибрати раціональний ре­жим відпочинку, оцінити ефективність процесу реадаптації, прогнозу­вати працездатність та визначити оптимальний період між виконанням окремих робіт або ж їх циклів.

Недостатньо розроблений комплекс саме соціально-психологічно­го забезпечення учбової та професійної діяльності в організації праці, створення позитивних мотивів професійної діяльності, підбір членів ко­лективу за психологічною, біологічною та психофізіологічною сумісні­стю, створення сприятливого мікроклімату в колективах.

Дослідження комплексу санітарно-гігієнічних заходів спрямоване передусім на визначення та нормування факторів робочого середовища, технічних об'єктів, які чинять несприятливу дію на організм.

Порівняння санітарно-гігієнічних, соціально-психологічних і психо­фізіологічних даних, зібраних у різні періоди роботи спеціалістів оператор­ського профілю, дозволяють встановити оптимальну, допустиму і вкрай до­пустиму тривалість експлуатації технічного об'єкта, а також тривалість від­починку або заходи відновлення функцій організму та працездатності.

Головним завданням психофізіології професійної діяльності (ПФПД) є обгрунтування шляхів та заходів, спрямованих на підтримку високого рівня ефективності та безпечності професійної діяльності.

Визначається ПФПД як наука, що вивчає динаміку психічних про­цесів, станів, утворень, якостей, функцій організму та працездатності через взаємовідносини особистості з середовищем і технікою в умовах дії специфічних факторів, які в комплексі визначають шляхи та засоби ефективної та безпечної професійної діяльності спеціалістів.

Вирішення загальнодержавної проблеми — ефективної та безпечної діяльності спеціалістів — має економічні, медико-профілактичні, со- ціально-психологічні та матеріально-технічні аспекти.

З тим, що люди вмирають від епідемій, невиліковних хвороб, на вій­ні, доводиться миритися. Коли ж у мирний час у повсякденній праці лю­ди стають інвалідами або ж гинуть - не сприймається свідомістю. Зада­ними Всесвітньої організації охорони здоров'я, смертність від нещасних випадків у наш час займає третє місце після серцево-судинних та онко­логічних захворювань. Однак якщо від цих захворювань помирають го­ловним чином люди старшого віку, то від нещасних випадків гинуть пе­реважно працездатні люди молодого й середнього віку. Так, статистика показує, що тільки за 1992 р. в Україні зазнало травм біля 130 000 чол., 30 000 з яких загинули.

Багато років проблеми ефективності й безпечності праці намагали­ся розв'язати за рахунок створення менш небезпечної й більш продук­тивної техніки, вдосконалення організації й захисту, використання тех­ніки в процесі праці. З часом навіть найбільші прихильники повинні бу­ли визнати, що без урахування людського фактора цю проблему виріши­ти в принципі неможливо.

Головна мета — показати, що існує ціла низка об'єктивних законо­мірностей, умов і факторів, які впливають на ефективність та безпеч­ність спеціалістів. З другого ж боку, є методики вивчення функцій та працездатності особистості, існують шляхи та засоби підтримки та збе­реження працездатності спеціалістів.

Автори, виходячи з особистих досліджень, аналізу літератури, бага­торічного досвіду, показали шлях: як через дослідження особистості в умовах професійної діяльності, через систему професійної підготовки, систему практичних заходів спробувати вирішити загальнодержавну проблему — забезпечення ефективної та безпечної професійної діяльно­сті спеціалістів.

Запитання для самоконтролю

1. Охарактеризуйте загальні поняття психофізіологічного та психологічного забезпечення професійної діяльності.

2. Визначте основні принципи, завдання, методи.

3. Проаналізуйте класифікацію методів соціально-психологічного забезпе­чення професійної діяльності.

4. У чому полягають перспективні напрями наукових досліджень у галузі соціально-психологічного забезпечення.

Використана і рекомендована література

1. Ананьев Б.Г. Человек как предмет познания. — Jl., 1969. — 180 с.

2. Апанасенко Г.Л. К проблеме трактовки механизмов восстановления физи­ческой нагрузки // Теория и практика физической культуры. — 1985. —

№ 6. - С. 49-52.

3. Апанасенко Г.Л. Эволюция биоэнергетики и здоровье человека. — СПб.:

Петрополис, 1992. - С. 35-58.

4. Бачерников Н.Е., Воронцов М.П., Добромиль Э.И. Психогигиена умствен­ного труда учащейся молодежи. — К.: Здоровье, 1988. - С. 94-123.

5. Блінов O.A. Формування емоційної стійкості у військовослужбовців аеро- мобільних військ під час повітряно-десантної підготовки: Автореф. дис. канд. психол. наук. — К., 1999. — 18 с.

6. Броневицький Г.А. Управління психічними станами моряків у походах. — М.: Воєніздат, 1984. - С. 108-134.

7. Булич Е.Г. Как повысить умственную работоспособность студента. — К.: Высшая шк., 1989. - С. 30-46.

8. Карпухина А.М. Контроль и регуляция состояний человека как фактора повышения эффективности трудовой деятельности. — К.: Знание, 1985. — 20 с.

9. Карпухина А.М. Психологические и психофизиологические пути повыше­ния эффективности деятельности. — К.: РДЭНТП, 1990. — С. 1-19.

10. Корниенко Н.В., Корольчук Н.С., Горлов В.М. Методическое пособие по формированию умения и отработке навыков по специальности «Социаль­ный педагог-психолог». - К.: КВВМУ, 1991. - С. 27-42.

11. Корольчук М.С. Адаптація та її значення в системі психофізіологічного за­безпечення діяльності // Вісник Київського міжнародного університету. Серія: Педагогічні науки. Психологічні науки. — 2002. — № 2.

12. Корольчук М.С. Актуальні проблеми психологічного забезпечення профе­сійної діяльності // Вісник Київського міжнародного університету. Серія: Педагогічні науки. Психологічні науки. — 2002. — № 1.

13. Корольчук М.С. Актуальні проблеми психофізіології військової діяльності: Навчальний посібник. — К.: КВГІ, 1996. — 164 с.

14. Корольчук М.С. Актуальні проблеми психофізіологічної діяльності війсь­кових спеціалістів. - К.: КВГІ, МОУ, 1996. - 160 с.

15. Корольчук М.С. Практикум з психофізіології військової діяльності. — К.: КВГІ, 1997. - 140 с.

16. Корольчук М.С. Психофізіологія діяльності: Підручник для студентів ви­щих навчальних закладів. — К.: Ельга, Ніка-Центр, 2004. — 400 с.

17. Корольчук М.С. Психофізіологія працездатності корабельних спеціалістів в екстремальних умовах: Дис. на здоб. док. психол. наук. - К., 1997. — 406 с.

18. Корольчук М.С., Крайнюк В.М. Соціально-психологічне забезпечення діяльності в звичайних та екстремальних умовах. — К.: Ніка-Центр, 2006. — 580 с.

19. Корольчук М.С., Крайнюк В.М., Марченко В.М. Психологія: схеми, опор­ні конспекти, методики: Навчальний посібник для студентів вищих нав­чальних закладів / За заг. ред. М.С. Корольчука. — К.: Ельга, Ніка-Центр, 2005. - 320 с.

20. Корольчук Н.С. Воздействие импульсным электрическим током на ЦНС корабельных специалистов как способ сохранения работоспособности / Сборник трудов. — Североморск, 1979.— С. 15-16.

21. Крайнюк В.М. Психологічні особливості проявів агресивності і тривожно­сті у юнаків призовного віку: Автореф. дис. канд. психол. наук. — К., 1999. — 18 с.

 

22. Крайнюк В.М. Психологія стресостійкості особистості: Монографія. — К.: Ніка-Центр, 2007. - 432 с.

23. Криворучко П. П. Психологічне забезпечення професійної діяльності кора­бельних спеціалістів. Автореф. дис. канд. психол. наук. — К., 1998.

24. Лобенко A.A., Асмолов А.К. Компенсаторно-приспособительные механиз­мы у моряков. - К.: Здоров'я, 1991. — С. 153-160.

25. Макаренко M.B. Психофизиологический отбор военных операторов. — К.: МО Украины, 1998. - 350 с.

26. Методические рекомендации. Функциональное состояние и работоспособ­ность личного состава ВМФ с нейроциркуляторной дистонией. — М.: Во- ениздат, 1991. - С. 12-15, 26-27.

27. Осьодло B.I. Психодіагностика та корекція функціональних станів офіцерів у динаміці професійної діяльності. Автореф. дис. канд. психол. наук. — К., 2001.

28. Психологическое обеспечение профессиональной деятельности / Никифо­ров Г.С., Дмитриева М.А., Корнева Л.Н. / Под ред. Никифорова Г.С. - СПб.: Изд-во С.-Петербургского университета, 1991. — 152 с.

29. Руководство по физиологии труда / Под ред. З.М. Золиной, Н.Ф. Измеро- ва. - М.: Медицина, 1983. - С. 308-312, 445-457.

30. Сапов И.А., Новиков B.C. Неспецифические механизмы адаптации чело­века. - Л.: Наука, 1984. - С. 106-123.

31. Стасюк В.В. Формування емоційної стійкості у воїнів-десантників в бойо­вих умовах: Автореф. дис. канд. психол. наук. — К., 1999.

32. Стенько Ю.М. Психогигиена моряка. — Л.: Медицина, 1981. — С. 42-67.

 

 

Тема 11

Методологія соціально-психологічного забезпечення діяльності у військовій сфері

Логіка викладу: методологія соціально-психологічного забезпечення у війсь­ковій сфері: мета, об'єкт, класифікація. Війна. Воєнний конфлікт. Зброй­ний інцидент. Психологічна специфіка локальних воєнних конфліктів.

♦ ♦ ♦

Мета, об'єкт, класифікація соціально-психологічного забезпечення діяльності у військовій сфері:

Методологічні аспекти будь-якого наукового дослідження є важли­вим моментом його організації, здійснення й інтерпретації отриманих результатів. Методологія спирається на закони функціонування широ­кої об'єктивної реальності, додає йому цілісного характеру, входить в організоване смислове поле використовуваних наукових категорій, пов'язаних воєдино теоретичних положень і практичних методів дослі­дження, обробки й інтерпретації результатів, доводить правомірність вибраної стратегії та її адекватність властивостям об'єкта.

У рамках дослідження методологічно важливо визначити три ос­новних моменти:

а) яка психологічна парадигма закладається в його основу;

б) які наукові принципи залучаються для пояснення психологічних феноменів, що складають сутність дослідження;

в) що розуміється під таким елементом об'єктивної реальності, як «локальний воєнний конфлікт».

На рівні загальної методології в основу роботи покладене вчення про психічний зміст людини. Психіка людини, психологія колективу зна­ходяться в безупинному розвитку, що обумовлюється як зміною внут­рішніх елементів (стан здоров'я та функціональний стан, ставлення до навколишнього середовища, колективна думка, характер взаємин у групі, наявність досвіду діяльності та ін.), так і зовнішніх обставин (умови виконання діяльності, її матеріальна забезпеченість тощо).

Межі та зміст методології соціально-психологічного забезпечення бойових дій визначаться моделлю його об'єкта. Центральним елементом об'єкта соціально-психологічного забезпечення виступає військово­службовець, який готується до бойових дій; вирішує бойове завдання в обстановці дії психотравмуючих факторів; мислить, має бажання, влас­ні життєві цілі й інтерпретацію подій, що відбуваються; приймає рішен­ня; потребує психологічної допомоги тощо.

Інакше кажучи, в цілісному образі людини-воїна варто виділити кілька планів, які багато в чому визначають не лише ставлення до нього, а й вибір психологічних засобів забезпечення його діяльності. Взявши за основу джерело бойової активності воїна, можна виділити такі найва­жливіші зрізи його розгляду й одночасно самостійні риси військово­службовця: «людина, що самореалізовується», «людина розумна»; «лю­дина діяльна», «людина соціальна», «людина реагуюча».

Зі сказаного видно, що даний об'єкт настільки складний і різнома­нітний, що не може бути розглянутий у рамках якої-небудь однієї психо­логічної теорії. Тому до його вивчення слід залучити методологічні по­ложення різних науково-психологічних напрямів, тобто здійснити си­стемний підхід до аналізу об'єкта соціально-психологічного забезпечен­ня, уявивши його як систему взаємозалежних елементів, що утворюють визначену цілісність і єдність.

Першим базовим положенням системного підходу стосовно со­ціально-психологічного забезпечення бойових дій військ є те, що люди­на розглядається у вигляді системи, в якій виділяються підсистеми, що позначаються умовно як «людина, яка самореалізується», «людина ро­зумна»; «людина діяльна», «людина соціальна», «людина реагуюча». Тобто кожен військовослужбовець — це цілісна особистість, яка реагує на зміни зовнішнього і внутрішнього середовища не окремими складо­вими психіки (психічними процесами, станами, властивостями, утво­реннями), а як єдине ціле, що опосередковує свої дії, вчинки, поведін­ку, стосунки особистісними властивостями. При цьому всі елементи здорової психіки знаходяться у взаємозв'язку детермінації, доповнення і компенсації (відсутність або недостатній розвиток одних компенсуєть­ся дією інших; цілеспрямований розвиток особистісних якостей впли­ває на прояв психічних процесів і станів; вплив на несвідоме спричиняє у людини корекцію свідомих компонентів психіки тощо).

При розгляді військовослужбовця в плані «людини, яка самореалі­зується» виникає потреба у застосуванні низки методологічних поло­жень гуманістичної психології, найважливішими серед яких є такі поло­ження. У центрі соціально-психологічного забезпечення має бути люди­на, яка розглядається як міра цінностей з усією їх самобутністю, уні­кальністю і неповторністю. Основою людського існування є свідомість. Життя та окремі події, переживання та осмислення їх роблять людину багатшою, повнішою та ціннішою. Соціально-психологічне забезпечен­ня покликане розкривати цінності, за якими спрямована людина-воїн за своєю природою та реалізація яких найбільшою мірою відповідає ак­туалізації закладених у неї потенцій і потреб, роз'яснювати зміст участі військовослужбовців у військовому протиборстві.

Свідомість людини є вищою загальнолюдською цінністю. Соціаль­но-психологічне забезпечення не може бути нейтральним з погляду мо­ральності. Неприпустиме використання в ньому засобів і методів, що завдають збитку особистості людини. Головною метою є максимальне роз­ширення психічних можливостей військовослужбовців (психологічного потенціалу), що дозволяють їм не лише успішно вирішувати поставлені бойові завдання, виживати в екстремальній обстановці, а й зберігати ві­ру в себе, у справедливість, реалізувати свої можливості і життєвий сенс.

Для того щоб зрозуміти об'єктивну необхідність соціально-психо­логічного забезпечення військового протиборства військовослужбовців, слід звернутися до соціальних категорій, що характеризують ставлення держави та суспільства до людини, яка ризикує своїм життям заради на­ціональних інтересів. Аналізуючи матеріал, можна виділити три рівні та­кого ставлення, які потребують адекватних технологій психологічної допо­моги людині-бійцю. У табл. 12.1 показано, що у випадку коли озброєний захисник державних інтересів розглядається як «витратний матеріал», до­статньо психологічної підготовки, що дозволяє мобілізувати внутрішні мож­ливості воїна, скоригувати його психологічні властивості й стани, на­лаштувати на активні бойові дії, а в подальшому надати йому можливість самому виживати в екстремальних обставинах сучасного протиборства.

Таблиця 12.1. Взаємозв'язок соціального статусу воїна в суспільстві та застосування технологій психологічної роботи з ним Соціальний статус воїна Психотехнології впливу, що реалізуються Психологічна підготовка Психологічна допомога Соціально- психологічна реадаптація Витратний матеріал + - - Засіб вирішення бойових завдань + + - Соціальна цінність + + +

 

При ставленні до воїна як до «засобу вирішення бойових завдань» пси­хологічної підготовки вже недостатньо. Вимагаються постійне відстежен- ня і коригування його психологічних кондицій, відновлення втрачених чи порушених психологічних можливостей доти, доки мета військового протиборства не буде досягнута. Однак після виконання бойового завдання інтерес до воїна з боку психологічної служби і суспільства втрачається.

Якщо держава цінує в кожному громадянинові не лише здатність бо­ротися з ворогом, а й як особистість і самобутність, то вона розуміє, що від стану і здоров'я кожного громадянина залежать соціальне здоров'я й бла­гополуччя всього суспільства, а психологічне втручання у військове проти­борство не обмежується заходами психологічної підготовки та допомоги.

У процесі локальних воєнних конфліктів десятки і сотні тисяч військо­вослужбовців випробовують великий вплив психотравмуючих факторів. Психіка кожного учасника військового протиборства зазнає таких глибо­ких трансформацій, що стає обмежено придатною для функціонування в мирних умовах. У зв'язку з цим виникають дві взаємозалежні проблеми: а) необхідність допомоги учасникам військового протиборства у віднов­ленні мирного режиму психічної діяльності й у безболісному поверненні до системи соціальних зв'язків і відносин мирного часу; б) збереження психологічного та соціального здоров'я суспільства. Йдеться про соціаль­но-психологічну реадаптацію, тобто поступове безкризове психологічне повернення ветеранів військового протиборства до мирного життя.

Таким чином, соціально-психологічне забезпечення військового протиборства військ — це не данина моді й не продукт політичної чи наукової кон'юнктури, а закономірне породження морально зрілої дер­жави, змушеної брати участь у воєнних діях. Соціально-психологічне за­безпечення військового протиборства військ є макротехнологією приве­дення психологічних можливостей військовослужбовців і психологіч­них умов військового протиборства в такий стан, що дозволяє успішно вирішувати поставлені завдання, зберігати психічне благополуччя учас­ників військового протиборства і соціальне здоров'я суспільства.

При виділенні в об'єкті соціально-психологічного забезпечення на передній план «людини розумної» актуальними стають положення ког- нітивної психології та діяльнісного підходу.

Професіоналізм людини виявляється в її здатності адекватно відоб­ражати явища й об'єкти навколишнього світу і своє місце в ньому, що обумовлюється якістю знань, мислення й інтелекту. Знання створюють у військовослужбовця уявлення про бойову обстановку, які формуються за допомогою процесу сприйняття, що тісно пов'язаний з мисленням, почуттями, волею і залежить від минулого досвіду, установок та емоцій­ного стану людини. У зв'язку з цим посилення інтелектуалізації проце­су сприйняття бойової обстановки (пізнання, оцінка якісно-кількісних параметрів її об'єктів, виділення в них властивостей, що сприяють ефек­тивному виконанню завдання) супроводжується зниженням емоційного фону. Таким чином, можна дійти висновку про те, що розуміння сутності соціально-психологічного забезпечення військового протиборства зале­жить від обсягу знань про сучасне протиборство та усвідомлення дії пси­хологічних факторів і явищ, якими володіє військовослужбовець, тому в нього менше залишається місця для тривоги, занепокоєння, страху.

Знання виступають засобом систематизації досвіду соціальної діяльності, дозволяють досягати єдиного розуміння військовослужбов­цями бойового завдання, просторово-часових, організаційно-функціо­нальних та інших параметрів їх бойової взаємодії, а також відображають особистісне значення тих чи інших подій бойової обстановки для війсь­ковослужбовця і, отже, відіграють найважливішу роль у формуванні мо­тивації бойової діяльності. Від того, що власне бачить кожен військово­службовець у подіях, які відбуваються, у поставленому йому завданні, залежить його бойова активність. Цей факт має найважливіше значення для осмислення цілей і завдань соціально-психологічного забезпечення учасників військового протиборства.

При зверненні до такої риси військовослужбовця, як «людина діяльна», слід розглянути низку положень даного підходу в психології. При цьому досить важливим є виділення таких ознак діяльності люди­ни, як усвідомленість, мотивованість, енергійність (вольова природа) тощо. Усвідомленість діяльності означає наявність у того, хто діє, її ди­намічної когнітивної моделі, що відображає інформацію стосовно об'єкта, суб'єкта і самого процесу діяльності. Наявність адекватної і повної когнітивної моделі бойових дій, що характеризує людину не як «засіб» війни, а як свідомого «діяча». Створення таких моделей є завдан­ням соціально-психологічного забезпечення бойових дій військово­службовців.

Мотивованість у разі військового протиборства відображає міру сполучення потреб військовослужбовця з метою його дій. Відомо, що для того щоб активність людини переросла в потрібну діяльність, необхідна так звана мотивованість. Мотив як рушійна сила людської по­ведінки виконує три основних функції:

1) спонукання до діяльності;

2) надання їй спрямованості;

3) смислоутворення.

Діяльність під час військового протиборства, як і будь-яка діяльність, полімотивована. Формування у військовослужбовців мотивів бойової діяль­ності є важливим завданням соціально-психологічного забезпечення.

Під енергійністю (вольовою природою) діяльності мається на увазі здатність людини до вибору та усвідомлення відповідності мети дій духов­ним принципам і нормам особистості та військового колективу. Дії за прин­ципом «ціль виправдовує засоби» виснажують моральні сили військово­службовця, деморалізують його як особистість і породжують негативні соціально-психологічні явища. У зв'язку з цим формування умов для ус­відомленого вибору воїнами мети своєї діяльності, створення в ній систе­ми внутрішньої регуляції бойової активності мають бути елементом змі­сту соціально-психологічного забезпечення військового протиборства.

При роботі з такою складовою об'єкта соціально-психологічного забезпечення, як «людина соціальна», важливого значення набувають методологічні положення соціальної психології.

«Соціальність» особистості військовослужбовця виявляється в то­му, що людська особистість формується і розвивається через реальну чи номінальну участь у життєдіяльності соціальних груп. Конкретні со­ціально-психологічні характеристики соціального оточення впливають на прояв особистісних якостей людей, підсилюючи виразність одних і знижуючи інтенсивність прояву інших. Навіть присутність інших людей може впливати на психічні стани і поведінку людини. Зміна соціально­го середовища спричиняє зміну низки особистісних характеристик і ви­магає «вбудовування» у новий соціум, тобто соціально-психологічної адаптації. Вирішення проблем «вбудовування» військовослужбовців у середовище військового конфлікту, а з його завершенням — у середови­ще повсякденного мирного життя варто розглядати як пріоритетне зав­дання соціально-психологічного забезпечення бойових дій військ.

У соціальному середовищі, яке оточує військовослужбовця, можна виділити принаймні три прошарки:

1) макросоціальний (світове співтовариство, суспільство, Збройні си­ли, угруповання військ, місцеве населення, противник);

2) мікросоціальний (колектив військового підрозділу, частини);

3) ергономічний (природно-географічне, техніко-технологічне сере­довище).

Вплив середовища на діяльність людини може бути позитивним або негативним, гармонійним, незбалансованим чи різноспрямованим. От­же, неправомірно розглядати психологічні характеристики особистості військовослужбовця поза її взаємозв'язком із психологічними умовами середовища діяльності.

Розгляд такої складової об'єкта соціально-психологічного забезпе­чення, як «людина потребуюча», вимагає опори на створені провідними психотерапевтичними школами методологічні положення про сутність психічних розладів і методи їх терапії. Досвід свідчить про те, що опти­мальними для надання психологічної допомоги в бойовій обстановці є індивідуальна і групова раціональна терапія, у межах якої психічний розлад розглядається як ускладнення з аналізом, оцінкою й інтерпрета­цією складних життєвих подій, щодо терапевтичних засобів, то це — пе­реконання, роз'яснення, навіювання, розуміння та ін.

Коли в цілісному образі військовослужбовця виділяється така скла­дова, як «людина, яка реагує», важливого значення набувають методоло­
гічні положення концепції нейролінгвістичного програмування, що вказують на роль підсвідомих феноменів у детермінації поведінки людей і визначальні психотехнічні засоби роботи з ними. Найвагомішими є ідеї про психологічний потенціал як наявні можливості людини для вирі­шення будь-якої життєвої проблеми та формування в підсвідомості лю­дини моделей поведінки, розмаїття яких визначає гнучкість і стійкість її поведінки в складних ситуаціях.

Другим базовим положенням системного підходу стосовно соціаль­но-психологічного забезпечення є розгляд як об'єкта соціально-психо- логічного забезпечення не окремого, ізольованого військовослужбовця, а системи «людина — середовище», яка включає військовослужбовця, а також елементи соціального й ергономічного середовища, що вплива­ють на психологічні компоненти його професійної діяльності (цілі, мо­тиви, психічні стани, способи дій).

 

Рис. 12.1. Об'єкт соціально-психологічного забезпечення - система «військовослужбовець — середовище».

З рис. 12.1 видно, що військовослужбовець як суб'єкт військового протиборства розглядається в трьох ракурсах:

а) з боку його внутрішніх, психологічних можливостей брати участь у військовому протиборстві;

б) з боку підтримуючих його дії психологічних умов соціального й ергономічного середовища;

в) з боку несприятливих і протидіючих психологічних умов середо­вища.

Такий підхід припускає, що оптимізації бойових дій можна досягти за допомогою вдосконалювання психологічних можливостей воїнів, створення сприятливого зовнішнього середовища, зниження психоло­гічних можливостей противника й ефективності його психологічного впливу на наших воїнів.

Отже, соціально-психологічне забезпечення бойових дій — це тех­нологія формування, збереження, відновлення психологічних можливо­стей військовослужбовців, розвитку і посилення позитивних тенденцій соціального й ергономічного середовища, попередження, послаблення і припинення несприятливих зовнішніх впливів на воїнів в інтересах ус­пішного виконання ними бойових завдань.

Військово-науковий аспект методології соціально-психологічного забезпечення бойових дій містить сукупність вихідних положень і прин­ципових вимог до даного виду забезпечення бойових дій з позиції війсь­кової теорії. Опора на нього дозволяє вирішити три основних завдання:

— чітко визначитися в розумінні психології локального воєнного конфлікту;

—проаналізувати необхідність, сутність і місце соціально-психоло­гічного забезпечення бойових дій особового складу військ у системі уп­равління військами;

— адаптувати понятійний апарат, що застосовується у системі со­ціально-психологічного забезпечення до умов термінологічного середо­вища інших видів забезпечення бойових дій, а також формування мето­дологічної основи соціально-психологічного забезпечення.

Важливою методологічною умовою цього дослідження є з'ясування сутності збройних конфліктів. Безперечно, розгляд психологічної сто­рони воєнного конфлікту неможливий без уточнення вихідних катего­рій і термінів. Непогодженість у цьому питанні веде, з одного боку, до виникнення різних трактувань одних і тих самих явищ, а з іншого — до позначення рівнозначними термінами якісно різних феноменів.

Аналіз більше ніж 70 дисертацій, монографій, навчальних посібни­ків, наукових статей, матеріалів науково-теоретичних конференцій, се­мінарів, засідань «круглих столів», публікацій, присвячених проблемі локальних воєнних конфліктів, свідчить про те, що в них міститься при­наймні 8 напрямів того, як класифікувати названі соціально-політичні феномени. При цьому по-різному трактуються такі явища, як збройний конфлікт, воєнний конфлікт, війна, воєнний інцидент тощо. По-різно­му оцінюється і їх співставлення. У зв'язку з цим виникає необхідність виробити власну класифікацію збройних конфліктів (рис. 12.2).

Рис. 12.2. Класифікація збройних конфліктів.

 

Вихідним для побудови системи класифікації, як уявляється, слід обрати поняття «конфлікт», під яким мається на увазі найбільш гострий спосіб вирішення значимих протиріч, що виникають у процесі соціаль­ної взаємодії. Його сутнісними ознаками виступають:

а) наявність протиріччя між суб'єктами соціальної взаємодії (різ- носпрямованість ціннісно-мотиваційних орієнтацій);

б) протидія у вигляді спілкування чи поведінки у діяльності, що спрямована на захист власних інтересів шляхом обмеження активності опонента, завдання йому морального чи матеріального збитку;

в) формування негативного ставлення один до одного (негативні взаємні переживання і створення «образу ворога»).

Дослідження зоологічних і внутрішньоособистісних конфліктів ви­ходить за межі дослідження воєнних феноменів. Для воєнних учених ва­жливий інтерес має воєнний конфлікт, який відбувається при взаємодії окремих людей, соціальних груп і держав.

За причинами соціальний конфлікт може бути політичним, міжет­нічним, міжконфесійним, міждержавним, кримінальним тощо. Всі пе­рераховані види соціального конфлікту можуть відбуватись як без за­стосування зброї, так і в збройній формі.

Таким чином, є достатньо підстав для виділення наступного ступе­ня класифікації поняття «збройний конфлікт» і вважати його як соціаль­ний конфлікт, в якому протиборчі сторони для досягнення своїх цілей застосовують будь-яку зброю чи збройну силу, тобто підставою для ви­ділення цього соціального феномена є сам факт застосування зброї в процесі конфлікту.

Отже, усяке збройне зіткнення конфліктуючих сторін, що має полі­тичний, релігійний, кримінальний чи етнічний характер, є збройним конфліктом. (Саме в такому значенні тлумачать поняття «збройний кон­флікт» у міжнародно-правових актах Гаазької конференції про закони та звичаї ведення сухопутної війни від 18 жовтня 1907 р. та у Женевських конвенціях від 12 серпня 1949 р. і доповненнях до них.) Однак запропо­новане поняття настільки широке, що вимагає більшої деталізації. Дос­лідження реальних воєнних подій і спроб їх наукової класифікації, які розпочиналися в різний час як у нашій країні, так і за кордоном, дозво­ляє обрати для градації видів збройного конфлікту таку підставу, як за­лучення до нього держави. Під залученням держави в збройний конфлікт ми розуміємо ступінь представлення національних інтересів з метою дій протиборчих сторін; наявність або відсутність чіткого правового визна­чення положення учасників конфлікту, які перебувають у стані війни; ступінь участі різних сфер життєдіяльності суспільства (політичної, со­ціальної, економічної, правової, соціально-психологічної) і населення країни у вирішенні проблем збройної боротьби. На цій підставі виділя­ються: війни, воєнні конфлікти та збройні інциденти.

Війна. Воєнний конфлікт. Збройний інцидент

Війна розглядається як соціально-політичне явище, що є однією з форм вирішення соціально-політичних, економічних, ідеологічних, а та­кож національних, релігійних, територіальних та інших проблем, що вини­кають між державами, націями, класами і соціальними групами, засобами збройного насильства. Найбільш істотною відмінною ознакою війни від ін­ших форм збройних конфліктів є те, що вона характеризує якісний стан усього суспільства і пов'язана із застосуванням усіх наявних засобів бо­ротьби (політичних, економічних, ідеологічних і дипломатичних) в інте­ресах досягнення воєнних цілей. Війна, як правило, вирізняється трива­лою та завчасною підготовкою держави до проведення низки військово- мобілізаційних заходів тощо. Її завершення визначається укладанням відповідних мирних договорів чи підписанням інших документів.

Воєнний конфлікт характеризує стан збройних сил держави чи окре­мої їх частини (угруповання, контингент, група, об'єднання тощо). При цьому їм можуть протистояти як збройні сили (або їх частина) іншої дер­жави, так і окремі збройні формування (повстанці, банди, партизани та ін). Воєнний конфлікт відповідно до кількості учасників і тривалості здатний мати як великомасштабний, так і локальний характер. До пер­шого типу належить воєнний конфлікт у зоні Перської затоки, в якому брали участь кілька держав, і бойові дії охопили значну територію, та війна в Іраку (2003 р.), а до другого - бойові дії російських військ у Чечні.

Поняття «збройний інцидент» використовується для позначення збройних подій, зіткнень між групами людей, що не належать до зброй­них сил, а також між військовослужбовцями і військовими підрозділами будь-яких держав, у яких не переслідуються воєнні та політичні цілі. Збройні інциденти можуть бути як навмисними, так і випадковими. Вони, як правило, швидкоплинні, хоча можуть набути і затяжного характеру.

Вивчення найбільших воєнних подій XX століття вказує на те, шо різний ступінь психологічного залучення основних соціальних груп сус­пільства обумовлює своєрідність психологічної феноменології війн і воєнних конфліктів (їх сприйняття учасниками конфлікту, усвідомленість, мотивованість, енергійність бойової діяльності воїнів, соціально- психологічні й ергономічні умови). Це означає, що саме зіставлення на­явних психологічних можливостей військовослужбовців і специфічних психологічних умов бойових дій виступає в ролі системоутворюючого фактора їх соціально-психологічного забезпечення. Власне, воно вини­кає як своєрідна технологія гармонізації такого зіставлення. Отже, ва­жливою умовою формування методології соціально-психологічного за­безпечення бойових дій військових підрозділів у локальних воєнних конфліктах є визначення психологічної специфіки локальних воєнних кон­фліктів.

Психологічна специфіка локальних воєнних конфліктів

У вітчизняній воєнній науці вважається аксіомою залежність пере­моги в збройній боротьбі від повноти й якості всебічного забезпечення збройної боротьби. Забезпечення воєнних дій - це комплекс заходів, спрямованих на підтримку військ (сил) у високій бойовій готовності, збереження їх боєздатності, створення сприятливих умов для організо­ваного і своєчасного вступу в бій та успішне виконання поставлених завдань, а також попередження чи заборону раптового нападу против­ника, зниження ефективності його ударів. МПЗ виникло як окремий вид всебічного забезпечення у 1999 р., а до цього всебічне забезпечення бойових дій включало бойове, технічне й тилове забезпечення.

Для розуміння сутності перерахованих видів забезпечення важли­вою є категорія «ресурси». Військовою наукою розробляються поняття «матеріальні ресурси», «людські ресурси» тощо.

Матеріальні ресурси — це частина економічних ресурсів, у тому чи­слі всі види озброєнь і військової техніки, боєприпаси, предмети екіпі­рування, медичне і ветеринарне майно, паливо-мастильні матеріали, за­соби захисту від зброї масового ураження, що можуть застосувати для вирішення різних завдань, включаючи досягнення цілей війни.

Людські ресурси — це населення, що зайняте в суспільному вироб­ництві, громадяни, які знаходяться на воєнній службі, а також людські контингенти, що додатково можуть бути притягнуті з цією метою. Мо­жливості задоволення потреб держави в людських ресурсах залежать від чисельності та соціальної структури населення країни, його морального стану та культурно-технічного рівня.

У ресурсах, за їх визначеннями, виділяються як наявні у військах за­соби, так і можливості, що можуть бути залучені за певних обставин. Останні позначаються терміном «бойовий потенціал». Бойовий потен­ціал - це сукупність матеріальних і духовних можливостей армії та фло­ту, що можуть бути використані для виконання завдань, що поставлені перед ними. Його складовими є військова майстерність особового скла­ду, висока технічна оснащеність, стійкість, організованість, дисципліна, вірність патріотичному обов'язку.

Отже, ресурси складаються з двох частин:

а) наявних (реальних), що є в розпорядженні військ, - засобів, за­пасів, можливостей;

б) потенційних, які необхідні для успішного вирішення бойових зав­дань і принципово доступних засобів, джерел поповнення запасів тощо.

Система всебічного забезпечення бойових дій військ будується на основі таких основних методологічних принципів:

— залежність змісту забезпечення діяльності від якісно-кількісного співвідношення наявних і потенційних ресурсів;

—систематичне забезпечення, тобто його здійснення на всіх етапах підготовки, ведення і завершення бойових дій;

—безперервність у здійсненні заходів забезпечення;

—взаємозв'язок і взаємозалежність усіх видів забезпечення.

На початку 90-х років XX ст. у воєнній науці усвідомлено недостат­ність розглянутої позиції. Відроджується розуміння ролі та значення людсь­кого фактора в збройній боротьбі, що обумовлюється активізацією ува­ги воєнних учених до проблеми його формування і зміцнення. Набуває подальшого розвитку думка про те, що війни ведуться як у матеріальній, так і в духовній сферах, а роль останньої в сучасних умовах незмірно зростає. Одночасно у воєнній практиці назріває потреба приведення всі­єї виховної роботи, яка має здійснюватися у воєнний час, у відповідність до вимог сучасної війни. При цьому окреслюються необхідні параметри системи управління людським фактором у бойовій обстановці:

—націленість на безумовне досягнення конкретного результату;

—обумовленість її змісту специфікою бойових дій;

—наявність відповідних технологій для досягнення загальної мети, технік і методик, які впливають на моральний дух військ;

—введення системи критеріїв і показників для оцінки ефективності даного виду забезпечення діяльності.

Пізніше пропонується назвати сукупність заходів щодо оптимізації морального духу військ у бойовій обстановці морально-психологічним забезпеченням.

Морально-психологічне забезпечення сьогодні розглядається як са­мостійний вид забезпечення бойової діяльності військ, що здійснюється як на державному, так і на воєнному рівнях.

При цьому на державному рівні МПЗ уявляється як комплекс пого­джених заходів, які проводяться державним і військовим керівництвом країни, всіма органами військового управління і посадовими особами з метою досягнення такого морально-психологічного стану Збройних сил і населення країни, який необхідний для виконання навчально-бойових завдань у мирний час і досягнення перемоги у війні (конфлікті). На цьо­му рівні морально-психологічне забезпечення охоплює політичні, еко­номічні та воєнні аспекти, здійснюється всіма державними і військови­ми органами, командирами, штабами й органами з гуманітарних питань з активним використанням усіх засобів масової інформації, досягнень науки і мистецтва та інших можливостей впливу на свідомість і поведін­ку населення держави та особового складу Збройних сил для досягнен­ня необхідного морального та психологічного стану людей.

На військовому рівні, тобто стосовно масштабів і завдань частин і з'єднань Збройних сил, морально-психологічне забезпечення предста­вляє єдиний і нерозривний процес формування і підтримки у воїнів ви­сокого бойового духу, стійкого психологічного стану, розвитку індивіду­ально-психологічних і бойових якостей, необхідних для успішного ви­конання завдань бойової підготовки, служби військ, досягнення високої бойової готовності військ у мирний час і ведення бойових дій із захисту державних інтересів в умовах сучасної війни. На цьому рівні МПЗ орга­нізується головним чином командирами, штабами й органами з гумані­тарних питань.

Передбачається, що для перемоги в сучасній війні особовий склад аеромобільних військ має володіти певним морально-психологічним станом, відмінним від морально-психологічного стану мирного часу. Морально-психологічне забезпечення покликане здійснювати напов­нення і своєчасне відновлення «духовного потенціалу».

У структурі МПЗ виділені такі основні складові: інформаційно-про­пагандистське забезпечення; психологічне забезпечення; воєнно-со­ціальна робота; культурно-виховна робота; інформаційно-психологічна протидія. Тобто воєнна наука і практика сформулювали своєрідне замо­влення на психологічне забезпечення і визначили його місце в системі всебічного забезпечення бойових дій військ.

Психологічне забезпечення — це комплекс заходів щодо формуван­ня, підтримання та відновлення в особового складу психологічних яко­стей, які забезпечують високу психологічну стійкість військовослужбов­ців, готовність виконувати бойові завдання в будь-яких умовах обста­новки. Складовими психологічного забезпечення є: здійснення психо­логічної підготовки; оцінки та прогнозування морально-психологічного стану особового складу військ (сил); психологічного супроводження бо­йової діяльності; психологічної реабілітації психотравмованих військо­вослужбовців.

Психологічне забезпечення (далі — ПЗ) як одну зі складових мо- рально-психологічного забезпечення ми пропонуємо розглядати як со- ціально-психологічне забезпечення й окремий вид забезпечення ЗС Ук­раїни в повсякденних і бойових умовах життєдіяльності військ (сил).

Соціально-психологічне забезпечення бойових дій — це технологія формування, збереження, відновлення психологічних можливостей військовослужбовців, розвитку і посилення позитивних тенденцій со­ціального й ергономічного середовища, попередження, послаблення і припинення несприятливих зовнішніх впливів на воїнів в інтересах ус­пішного виконання ними бойових завдань. А систему СПЗ розглядаємо як систему соціально-психологічних заходів і засобів, які спрямовані на підготовку, підтримку, збереження і відновлення функціональних мо­жливостей та боєздатності (працездатності) воєнних спеціалістів.

На підставі виїцевикладеного можна дійти висновку про те, що со­ціально-психологічне забезпечення є складовою частиною забезпечен­ня бойової готовності військ при виконанні бойових завдань у збройних конфліктах.

Соціально-психологічне забезпечення включає: професійно- психологічний відбір військовослужбовців до виконання професійної діяльності в особливих умовах; психологічну підготовку особового скла­ду до функціонування в збройних конфліктах; оцінку та прогнозування соціально-психологічного стану особового складу військ (сил); соціаль­но-психологічну допомогу функціонування військовослужбовців у збройних конфліктах; соціально-психологічну реабілітацію психотрав- мованих учасників бойових дій.

Метою системи соціально-психологічного забезпечення є:

—формування і підтримка у воїнів високого бойового духу, стійко­го психологічного стану;

— розвиток індивідуально-психологічних і бойових якостей, необхідних для успішного виконання завдань бойової підготовки та служби військ;

— досягнення високої бойової готовності військ у мирний час;

—ведення бойових дій щодо захисту державних інтересів. Безперечно, що зміст соціально-психологічного забезпечення був

би значно бідніший без висвітлення сутності та змісту так званого людського фактора.

Запитання для самоконтролю

1. На чому базуються методологічні засади соціально-психологічного за­безпечення в сучасних збройних конфліктах?

2. Які прошарки є домінуючими в соціальному середовищі військовослуж­бовців?

3. Дайте визначення категорій «війна», «воєнний конфлікт», «збройний ін­цидент».

4. Назвіть основні методологічні принципи системи всебічного забезпечен­ня бойових дій військ.

Використана і рекомендована література

1. Арзамаскин Ю.Н., Бублик Л.А., Караяни А.Г., Черкасов A.B. Морально- психологическое обеспечение деятельности Вооруженных Сил Российской Федерации. - М.: ВУ, 1997. - Ч. 1, 2.

2. Барынькин В.М. Локальные войны на современном этапе (Характер, со­держание, классификация) // Воен. мысль. — 1994. — № 6. — С. 8-11.

3. Бендлер Р., Гриндер Д. Структура магии. — СПб., 1993.

4. Богданов С.А. О современных подходах к теории военных конфликтов и их предотвращению // Воен. мысль. — 1993. — № 7. — С. 36-42.

5. Военно-энциклопедический словарь. — М.: Воениздат, 1986.

6. Дюбуа П. О психотерапии. — СПб., 1911.

7. Корольчук М.С. Психофізіологія діяльності: Підручник для студентів ви­щих навчальних закладів. — К.: Ельга, Ніка-Центр, 2004. — 400 с.

8. Корольчук М.С., Крайнюк В.М. Соціально-психологічне забезпечення діяльності в звичайних та екстремальних умовах. — К.: Ніка-Центр, 2006. — 580 с.

9. Крайнюк В.М. Психологія стресостійкості особистості: Монографія. — К.: Ніка-Центр, 2007. - 432 с.

10. Логинов И.П. Морально-психологический потенциал воинской деятель­ности. - М.: ВУ, 1997.

11. Ломов Б.Ф. Методологические и теоретические проблемы психологии. — М.: Наука, 1984.

12. Солсо Р.Л. Когнитивная психология / Пер. с англ. — М.: Тривола, 1996.

13. Стасюк В.В. Система соціально-психологічного забезпечення функціону­вання військових підрозділів в умовах збройних конфліктів: Монографія. — К.: НАОУ, 2005. - 322 с.

14. Стасюк В.В. Мета, зміст та завдання морально-психологічного забезпечен­ня миротворчої діяльності ЗС України // Збірник наукових праць Націо­нальної академії ДПСУ. - Хмельницький, 2004. - № 26. - Ч. 2. - С. 72-79.

15. Черепанова Е.М. Саморегуляция и самопомощь при работе в экстремаль­ных условиях. — М., 1995.

 

Тема 12

Сутність, зміст і управління психологічним потенціалом особистості у військовій сфері

Логіка викладу: психологічна готовність. Методи дослідження психологіч­ної готовності військовослужбовців. Поняття психологічного потенціалу військовослужбовців. Технологія управління психологічним потенціалом військовослужбовців. Методологічна основа технології соціально-психо- логічного забезпечення.

♦ ♦ ♦

Психологічна готовність. Методи дослідження психологічної готовності військовослужбовців

Сутність соціально-психологічного забезпечення бойових дій військ має більш широкий і загальний характер. Необхідно охарактери­зувати поняття «психологічний потенціал військовослужбовців» і «сприятливі умови середовища». Це особливо важливо тому, що мова йде про ту психологічну реальність, що у процесі забезпечення піддається корекції, тобто про його предмет.

Як будь-яка діяльність соціально-психологічне забезпечення бойо­вих дій є предметною. Виявлення предмета, визначення його чітких меж, розкриття закономірностей функціонування — неодмінні умови організації та здійснення діяльності. Предметом соціально-психологіч­ного забезпечення є та частина об'єкта (система «військовослужбовець - середовище»), на яку спрямований вплив, що забезпечує визначену психологічну реальність. Уявлення про необхідний якісний стан пред­мета складають мету соціально-психологічного забезпечення.

У вітчизняній воєнній психології є кілька підходів до розуміння предмета психології бойової діяльності військовослужбовців та його со­ціально-психологічного забезпечення. Найчастіше предмет уявляється у вигляді «психологічної готовності», «підготовленості», «психологічної стійкості», «бойової майстерності». Так, М.І. Дьяченко вважає, що психологічний вплив на особовий склад у процесі підготовки до бойо­вих дій має бути спрямований на реалізацію часткових і загальних пере­думов ефективності бойової діяльності. Йдеться про те, що потенційні учасники бойової діяльності повинні спочатку відповідати дуже висо­ким вимогам з боку їх індивідуально-психологічних й особистісних яко­стей. Власне кажучи, всі складові їхньої психіки у процесі підготовки до участі в бойових діях повинні змінюватися, розвиватися і досягти висо­кого рівня досконалості. Результатом підготовки є психологічна готов­ність до бою — внутрішнє налаштовування воїна на самовіддану пове­дінку, мобілізацію всіх сил на активні й доцільні дії. Стійкість готовно­сті визначається сформованістю у військовослужбовця певних соціаль­них мотивів.

У психологічній готовності виділяються такі компоненти:

— пізнавальний (розуміння завдання, оцінка його значимості, знан­ня засобів досягнення мети, передбачення ймовірних змін обстановки);

—емоційний (почуття відповідальності, впевненість в успіху, бойове піднесення і наснага);

—мотиваційний (потреба успішно виконати бойове завдання, інтерес до нього, прагнення домогтися успіху й показати себе з кращого боку);

— вольовий (управління собою, зосередження на завданні, відволі­кання від впливів, які заважають, подолання сумніву, страху).

П.А. Корчемний вважає, що в ході психологічної підготовки форму­ванню і розвитку підлягають психологічна готовність і психологічна стійкість як цілісне психічне утворення. Він підкреслює, що психологіч­на готовність як активнодіючий стан особистості та психічна стійкість як її здатність зберігати високу фізичну й розумову працездатність в умовах напруженості включають однакові компоненти (мотиваційний, емоційний, вольовий, пізнавальний, інтелектуальний і операційний). Однак якщо психологічна готовність до бойових дій головним чином залежить від переконаності людини, моральної стійкості, широкої еру­диції, чітких, правильних і ефективних дій щодо експлуатації зброї та техніки, то в самій динаміці бойових дій, де слід виявляти найвищу стій­кість, визначальне значення мають вольові, емоційні й інтелектуальні якості. Таким чином, процес формування названих станів єдиний, тому що вони включають одні й ті самі елементи. Саме виділення цих станів як самостійних дуже умовне, і в принципі йдеться про деяку систему «готовність — стійкість».

У роботах В. В. Сисоєва вказується на два основних психологічних утворення військовослужбовців, що підлягають формуванню, розвитку і корекції в процесі їх підготовки до бойових дій, — психологічну підгото­вленість (стійкість) і психологічну готовність.

Психологічна підготовленість і стійкість трактуються як терміни, що визначають одне й те саме явище — систему психологічних якостей, що вказує на потенційну можливість воїнів переборювати труднощі й успішно виконувати поставлене завдання. Така система формується в особового складу завчасно, до вступу в бій. Безпосередньо перед боєм у військовослужбовців має бути сформований стан психологічної готов­ності, тобто спрямованості й активності (націленості й мобілізованості) психіки воїнів на подолання майбутніх труднощів бойової діяльності, що забезпечить результативність і якість виконання завдань адекватно до їх значимості та складності. Аналізуючи компоненти «психологічної підготовленості» і «готовності», з'ясовують близькість цих понять і явищ. Серед складових психологічної готовності називають мотивацій­ні, пізнавальні, емоційні та вольові елементи.

Очевидно, що при інтерпретації зіставлення «психологічної готов­ності» та «психологічної стійкості» дослідники вкладають у ці терміни різний зміст. Так, М.1. Дьяченко говорить про «стійкість готовності», П.А. Корчемний — про цілісний психологічний феномен «готовність — стійкість», А.Д. Індюченко ототожнює поняття «готовність» і «підгото­вленість» і як один з її елементів називає «психологічну стійкість», а В. В. Сисоєв вживає їх як ідентичні терміни — «психологічна стійкість» і «під­готовленість».

Таким чином, аналіз підходів провідних спеціалістів у галузі психо­логії бойових дій свідчить про те, що в них немає єдності в розумінні предмета, на який слід спрямовувати психологічний вплив у період під­готовки і ведення бойових дій, і кінцевої мети впливу. Одні з них вважають, що таким предметом має стати психіка воїна, інші — психологічна стій­кість, психологічна готовність, система «готовність — стійкість» тощо.

Разом з тим практично всі вони у кінцевому підсумку вказують на те коло психологічних феноменів, які необхідно сформувати у воїна для за­безпечення його ефективних дій у бою. Це — чіткі уявлення про майбут­ні дії, мобілізованість емоційно-вольової сфери, сформованість відпо­відних навичок поведінки на полі бою та психічної саморегуляції.

У працях вищезгаданих авторів відзначається факт впливу на інди­відуальну психологічну готовність воїнів проявів колективно-групової психології згуртованості, взаємовідносин, традицій, авторитету коман­дира тощо. Однак про соціально-психологічні процеси й явища мовить­ся лише як про своєрідне середовище, в якому проявляються психоло­гічна готовність і стійкість, яка на них впливає. Практика свідчить про те, що психологічні елементи соціального й ергономічного середовища, які оточують воїна, безпосередньо вплітаються в мотивацію, психічні стани воїнів, обумовлюють їхнє ставлення до подій, що відбуваються, і поведінку в бойовій обстановці.

Якщо розглядати воїна в будь-яких зовнішніх обставинах, то можна побачити, що його психологічні можливості набувають різних значень.

Як приклад можна навести порівняння психологічних можливостей військовослужбовця федеральних військ і чеченського бойовика, які во­лодіють приблизно однаковою інднвідуально-психологічною готовні­стю до бою. При звичайному підході до оцінки їхніх можливостей вони стають рівними. Ситуація змінюється при розгляді порівняльних сторін разом з їх соціальним оточенням. Так, навколо воїна федеральних військ знаходяться молоді воїни, що не мають життєвого досвіду, нерід­ко незнайомі люди. їх склад досить часто змінюється. Найближче со­ціальне оточення «чеченця» складають люди, які знають один одного з дитинства (земляки, однокласники, родичі), які підібрані в бойові групи з урахуванням вікових особливостей, коли поєднується відвага, відчай­душність молодих і розрахунок досвідчених. Тобто кожний виступає для оточення як своєрідний ресурс. Ще більше змінюється ситуація при оцінці сторін з урахуванням фактора гір Чечні. Переважна частина військовослужбовців федеральних військ до прибуття в зону ведення бо­йових дій не бачили гір зовсім, не могли орієнтуватися на місцевості, розраховувати відстань до цілей, швидкість руху і власні сили, вибирати поправки для стрільб тощо. Представник протилежної сторони виріс у цих природно-географічних умовах. Тут все для нього знайоме, звичне, все йому допомагає. Якщо порівняти сторони противників зараз, то зна­ка рівності між ними поставити неможливо.

Цей приклад ще раз підтверджує висновок про те, що психологічні можливості воїнів у бойовій обстановці підвищуються тоді, коли їхнє навколишнє соціальне й ергономічне середовище стають більш ресурс­ними — підтримуючими, мобілізуючими й компенсуючими компонен­тами їхньої індивідуальної психологічної готовності.

Таким чином, слід розглянути предмет соціально-психологічного забезпечення бойових дій військ на методологічній підставі системного підходу. При вирішенні названого дослідницького завдання, на наш по­гляд, необхідно дотримуватися низки вихідних принципів: єдності пред­мета на всіх етапах діяльності, реалістичності, вимірності характеристик його предмета і ресурсності середовища.

Принцип єдності предмета на всіх етапах соціально-психологічного забезпечення означає, що лише при збереженні одного й того самого предмета протягом діяльності без змін він може вважатися єдиною, цілі­сною системою. В іншому випадку мова може йти лише про сукупність різних діяльностей, що мають власні предмети.

Принцип реалістичності допускає, що необхідний якісний стан предмета соціально-психологічного забезпечення бойових дій особово­го складу