Виходячи з вимог обраної методологічної основи, ґрунтуючись на традиціях гуманістичної психології, нейролінгвістичного програмував ня, досвіду різних видів забезпечення у воєнній науці, ми пропонуємо розглядати як предмет соціально-психологічного забезпечення бойових дій особового складу психологічний потенціал воїна. Під психологічним потенціалом воїна мається на увазі сукупність наявних психологічних можливостей військовослужбовця і доступних для використання обставин соціального й ергономічного середовища, що обумовлюють здатність вирішувати бойові завдання визначеного типу (класу, рівня).
У самій дефініції вже є вказівка на структурно-змістовну визначеність психологічного потенціалу (табл. 13.1). З таблиці видно, що при визначенні структури і змісту ППВ започатковано спробу здійснити підхід, запропонований Б.Ф. Ломовим, який рекомендує розглядати людську діяльність у фокусі складної і багатопланової детермінації.
Стрижень ППВ складає така психологічна якість особистості військовослужбовця, як психологічна готовність до бою, що відображає сформованість необхідних для ефективних бойових дій воїна індивідуальних психологічних якостей і станів. Її структура складається з когні- тивного, емоційно-мотиваційного, операційного компонентів і психічного здоров'я.
Основу когнітивного компонента складає сформований у свідомості військовослужбовця динамічний образ майбутнього бою, який своєю чергою складається з таких образів:
—сенсорного (зорова, звукова, нюхова, дотикова картина бойових дій, образи противника, цілей, позицій, укриттів);
—моторного (схеми своїх дій у відповідь на ті чи інші стимули бойової обстановки, просторово-часові характеристики дій, реакції на команди керівництва і взаємодії, відчуття зброї, техніки тощо);
—взаємодії з товаришами по службі (коли, де, з ким, в якій послідовності та що необхідно робити);
—мотиваційно-смислового (значення бою в системі боїв, особистісний зміст бойових дій, особисті цілі, мотиви, завдання).
Наявність такого образу стабілізує всю діяльність воїна. Ця обставина пояснюється біологічною теорією емоцій П.К. Анохіна. Відповідно до неї, в тому випадку, коли зворотна інформація про результат зробленої дії цілком збігається із заздалегідь змодельованими параметрами акцептора результату дії, у людини виникає позитивний емоційний стан.
На важливість формування подібного образу в льотчиків вказують П.А. Корчемний, Н.Д. Завадова, Б.Ф. Ломов, В.А. Пономаренко, В.Т. Юсов. Несформованість образу бою у воїнів веде до того, що багато бойових подій, природних для бою явищ і процесів сприйматимуться ними як раптовий, незнайомий, загрозливий. А бойовий досвід свідчить про те, що в 44 % випадків у військах, проти яких велися раптові бойові дії, воїни були приголомшені, деморалізовані й не змогли створити опору противнику.
Емоційно-мотиваційний компонент відображається насамперед у психологічному налаштуванні, що утворює єдність спонукання (мотивів, установок), стенічного емоційного забарвлення як джерела психічної енергії й зосередженості свідомості військовослужбовця на меті бойових дій.
Операційний компонент включає навички й уміння спостерігати, виявляти, інтерпретувати важливі елементи бойової обстановки, ефективні моделі дій у конкретних бойових ситуаціях, уміння регулювати власну психічну діяльність і надавати психологічну підтримку товаришам по службі.
Психічне здоров'я відображає поточний стан психологічних можливостей воїнів, узятих у порівнянні з існуючими для бойових умов нормами.
Соціально-психологічний потенціал особистості утворює єдність соціально-психологічних явищ, що належать як до сфери міжособистісних стосунків, так і до сфери психологічних феноменів, суб'єктом яких виступає група (воєнний колектив, підрозділ), а також включає міжперсо- нальний і надперсональний компоненти.
Міжперсональний потенціал учасника бойових дій складають ті його психологічні зв'язки з товаришами по службі, що позитивно впливають на компоненти індивідуальної психологічної готовності, стимулюючи їхню активізацію, доповнюючи і тимчасово компенсуючи їх.
На сьогодні в соціальній психології є досить стійким той факт, що проста присутність іншої людини впливає на поведінку індивіда. Відомо також, що залежно від сформованих між людьми стосунків присутність однієї людини впливає на ефективність діяльності позитивно, а присутність іншої — негативно.
Досвід участі американських, англійських, ізраїльських, французьких, українських і російських військовослужбовців у бойових діях у локальних воєнних конфліктах свідчить про те, що певна перестановка військовослужбовців для вирішення бойових завдань нерідко суттєво впливає на бойову ефективність воєнних підрозділів. Це пов'язано з тим, що в процесі спільної бойової діяльності воїнів відбувається взаємовплив, проявляються взаємна вимогливість, наслідування прикладу, обмін досвідом, змагання, настрій підйому чи пригніченості, почуття впевненості в перемозі й ненависті до ворога передаються від одного воїна до іншого (можуть поєднуватися, підсилюватися тощо). Не секрет, що вся система роботи з бойовим активом у радянській армії була орієнтована на те, щоб використовувати цю закономірність.
Як доводить бойова практика багатьох армій світу, товариші по службі нерідко виступають один для одного не лише «мотиваторами», а й своєрідними психотерапевтами в складних ситуаціях бойової обстановки. Досвід Другої світової війни свідчить про те, що основною умовою запобігання бойового шоку серед особового складу були взаємна довіра і прихильність військовослужбовців один до одного. Це почуття забезпечувало необхідну психологічну підтримку для психічно нормальних людей і допомагало їм разом триматися зі своїми товаришами в критичні, найбільш напружені, з психологічної точки зору, періоди бою. Невипадково в армії США останніми роками активно формуються взаємини «товариської підтримки», сутність яких полягає в тому, що військовослужбовці навчаються навичкам виявляти психологічні проблеми один в одного і надавати невідкладну психологічну підтримку.
Як своєрідний потенціал військовослужбовця виступають емоційний настрій товаришів по службі, доступні для наслідування раціональні моделі їхньої поведінки в критичних ситуаціях, прямі спонукання з їхнього боку, надана ними інформація, санкції за пасивність, перебування поруч у небезпечній ситуації, необхідність піклуватися про товаришів тощо.
Доведено, що великою «психологічною» силою (здатність спонукати і компенсувати відсутню психологічну готовність військовослужбовців) у бойовій обстановці є командири підрозділів. Довіра підлеглих до командира є першою умовою високого морального духу військ. Ізраїльські фахівці встановили такий факт, що навіть тоді, коли віра в справедливість війни падає, рівень морально-психологічного стану військовослужбовців може залишатися високим, якщо солдати зберігають віру в свого командира. Про це свідчать результати бесід з ветеранами бойових дій радянських військ в Афганістані.
Надперсональний потенціал учасника бойових дій складають ті явища психології військового колективу, що виступають факторами додаткової мотивації активності воїнів, сприяють осмисленню того, що відбувається, чітко визначають норми і правила поведінки в бойовій обстановці, знімають надмірну бойову напругу.
Дослідниками доведено, що стійкість бійця до несприятливих впливів бойової обстановки підвищується в згуртованому, спрямованому до перемоги військовому колективі, який підтримує і схвалює прояви мужності, сміливості й засуджує боягузтво, недисциплінованість, тим самим постійно мобілізує воїнів у бойовій обстановці.
Е.П. Утліком показано, що в підрозділах на певному рівні їх розвитку складається механізм колективно-групової саморегуляції групової поведінки. Її специфіка полягає в тому, що значна його частина інтеріо- ризуєтся військовослужбовцями (переводиться у внутрішній план) сприймається як власна система саморегуляції. У тому випадку, коли в суспільній думці військового колективу їх підрозділ стає бойовим, згуртованим, активним, дисциплінованим, коли в ньому діють традиції взаємодопомоги, коли страх втратити повагу товаришів є найсильнішим почуттям, колектив виступає для своїх членів джерелом додаткових психологічних можливостей. У результаті два військовослужбовці, шо відрізняються низькою психологічною готовністю до активних бойових дій, у різних воєнних колективах володітимуть різним психологічним потенціалом і, отже, діятимуть по-різному. З цього факту можна зробити висновок про те, що для психологічно нестійких військовослужбовців і для осіб, що тимчасово перебувають у стані психологічної неготов- ності до активних бойових дій, їхні товариші по службі виступають джерелом компенсації відсутніх елементів психологічної готовності.
Раніше вказували на той факт, що на мотивацію активних бойових дій воїнів впливають уявлення нагальних національних інтересів в офіційно сформульованих цілях локального воєнного конфлікту, позитивна оцінка суспільної думки бойового використання військ, увага суспільства до потреб воюючої армії, високий соціальний статус учасників бойових подій тощо.
Цілком конкретні зв'язки є і між психологічними можливостями особового складу протиборчих сторін. Чим нижче психологічні можливості противника і його здатність психологічного впливу на наших військовослужбовців, тим простіші вимоги висуваються до індивідуаль- но-особистісного, міжперсонального і надперсонального потенціалів, що складають ППВ.
Психоергономічний потенціал — сукупність природно-географічних, погодно-кліматичних, техніко-технологічних і організаційних характеристик бойової діяльності військ, що сприяють підвищенню, збереженню і швидкому відновленню психологічної готовності та психічного здоров'я військовослужбовців.
«Ресурсними» для військовослужбовців є: звичні природно-географічні та погодно-кліматичні умови; засвоєні організмом режими чергування інтенсивної діяльності, відпочинку, сну, харчування; такі терміни перебування в бойовій обстановці, що дозволяють цілком компенсувати бойову втому за рахунок внутрішніх можливостей організму і нервової системи; бойові властивості техніки і зброї, що відповідають характеру бойових завдань, які розв'язуються й оптимізують природні людські можливості в конкретних умовах; адекватні до бойової обстановки та психологічних можливостей людей тактичні способи ведення бойових дій.
| І |
В історії військового мистецтва добре відомий такий приклад, що на визначальному етапі свого розвитку наша тактика розглядала систему оборони як сукупність поодиноких окопів для стрільців. Щодо цього наводилися відповідні тактичні розрахунки й обгрунтування. Однак, як виявилося, людська психіка висуває свої вимоги до тактики оборони. Чимало відомих збудників бойової активності (колективна думка, настрій, оцінка, санкції, психічне зараження, наслідування, міжособистіс- ний вплив та ін.) при «окопній» обороні не спрацьовували. Проте, на думку К.К. Рокосовського, підсилилися занепокоєння, прагнення воїнів вибігти і заглянути, чи сидять його товариші у своїх гніздах, чи вже залишили їх, а він залишився один. У результаті розуміння цього факту воєнні керівники відмовилися від такої системи оборони й знову перейшли до траншейної системи.
Елементи ППВ знаходяться у відносинах взаємного доповнення і часткової компенсації. Так, недолік індивідуальної психологічної готовності може бути певною мірою компенсований за рахунок правильного розміщення людей, створення ефекту «психологічного зараження» груповим настроєм та ін.
Отже, на основі матеріалу, що викладений вище, можна зробити висновок про те, що розгляд психологічного потенціалу військовослужбовця як предмет психологічного забезпечення відкриває такі можливості:
а) подолання розбіжностей у поглядах воєнних учених і практиків на предмет і мету соціально-психологічного забезпечення бойових дій військ;
б) поєднання усіх факторів, що обумовлюють активність воїнів у бойовій обстановці, в єдиний комплекс, розглянутий як предмет соціально-психологічного забезпечення;
в) наповнення предмета, що забезпечує діяльність, конкретним змістом;
г) забезпечення єдності предмета психологічного впливу на всіх етапах бойових дій військ.
Технологія управління психологічним потенціалом військовослужбовців
Відомо, що наука не може входити в соціальну практику безпосередньо. Для того щоб наукові рекомендації стали елементом людської діяльності, слід створити спеціальний інструмент трансформації теоретичного знання в практику, тобто технології. Це повною мірою стосується військової психології, що реалізує свій теоретичний матеріал, який пов'язаний з бойовою проблематикою, через власну технологію — соціально-психологічне забезпечення бойових дій військ.
Однак попри те, що в останні десятиліття відзначається своєрідний технологічний «бум» у різних сферах людської діяльності (у виробництві, воєнній справі, педагогіці, психології, соціальній роботі тощо), дотепер необхідного визначення зазначеного феномена не сформульовано. Прийняті в цьому плані спроби страждають невизначеністю меж запропонованих дефініцій чи необгрунтованим звуженням рамок кваліфікованого явища, тобто зведенням його до одного з елементів процесу побудови технології.
Разом з тим у кожній спробі зрозуміти сутність цього явища, на нашу думку, містяться раціональні моменти, що в сукупності вказують на ті вихідні позиції, що мають бути враховані при формулюванні визначення технології застосування військово-психологічного знання до бойової практики військ. Розглянемо найважливіші, на наш погляд, позиції.
1. Технології є результатом наукового аналізу чи вивіреного досвіду регуляції психологічними умовами бойових дій військ. Вони соціальні за своєю природою, тому що технологією можна вважати лише те, що існує у формі, доступній для її використання іншими суб'єктами. У структурі й змісті технології не повинні міститися суто суб'єктивні елементи, що роблять її знаряддям винятково однієї людини — «мага» чи «чарівника», який володіє унікальними психологічними якостями. Це дозволяє зберігати спадковість заходів соціально-психологічного забезпечення на всіх етапах його здійснення та їх єдність в усіх ланках.
2. Технологія є цілісний, внутрішньо взаємозалежний, готовий до використання засіб вирішення психологічних проблем того чи іншого типу, класу.
Е.П. Утлік вводить поняття «психологічне завдання» і «непсихоло- гічне завдання». Психологічне завдання відображає певний вплив на людей з метою зміни їхньої поведінки, ставлення один до одного і служби, що включає:
— виявлення й оцінку психологічних основ, необхідних для вирішення завдання в ідеалі;
— визначення, яких саме психологічних умов і факторів реально бракує для його вирішення;
- створення необхідних психологічних умов;
- здійснення компенсаційних заходів, що дозволятимуть вирішувати завдання в той час, поки цих умов ще не створено.
Вирішення непсихологічних завдань, на його думку, полягає у створенні сприятливих непсихологічних умов — матеріальних, фінансових, організаційних та інших у житті й діяльності воїнів, що впливають на ефективність вирішення психологічних завдань. Технологія, на наш погляд, це поданий у матеріалізованому вигляді чи реально здійснюваний процес вирішення комплексу психологічних і непсихологічних завдань в інтересах досягнення конкретної мети. Власне кажучи, вона уособлює своєрідний «розв'язувальник» — подане в згорнутому вигляді вирішене завдання соціально-психологічного забезпечення бойових дій особового складу. Структура технології поряд з елементним складом (методи, дії, засоби) має чітку просторово-часову визначеність (алгоритм), що дозволяє зберігати спадковість застосовуваних дій забезпечення.
3. Технології створюються за допомогою раціонального розчленування реального чи теоретично описаного процесу вирішення тієї чи іншої психологічної проблеми на низку послідовних, взаємозв'язаних процедур, операцій, методів застосування, засобів, з їх подальшим об'єднанням у єдину скоординовану і синхронізовану систему.
Відносне дроблення процесу психологічної роботи на окремі процедури й операції, що виконуються більш-менш одноманітно, дозволяє досягати певних властивих технології управлінських ефектів:
—виявити й урахувати закономірності ефективного виконання операцій визначеного типу;
— диференціювати рутинні, що піддаються автоматизації, і складні, творчі завдання;
— здійснювати поетапний контроль за ходом процесу соціально- психологічного забезпечення;
— здійснювати систематизацію, комплексування процедур, що забезпечують діяльність, уникати непотрібних повторів, дублювання, виробляти загальну технологічну схему вирішення однотипних проблем.
4. Використання технології має полегшувати процес вирішення психологічних проблем, робити його ефективнішим порівняно з «нетех- нологічними» способами роботи. Ідеальна технологія має бути вільна від будь-яких побічних негативних ефектів (приниження особистості військовослужбовця і соціальних груп, виникнення соціальної напруги у воєнних колективах, розвиток відстрочених психічних розладів тощо).
З визначення психологічного потенціалу військовослужбовців видно, що він існує в двох якісних станах:
а) уже є в розпорядженні військовослужбовців у формі, готовій до негайного застосування;
б) знаходиться в соціальному й ергономічному середовищі в такому вигляді, що дозволяє його використання після відповідної обробки, структурування, освоєння.
Перший вид ППВ ми позначаємо як реальний, а другий — як базисний.
Реальний ППВ відбиває поточні психологічні можливості військовослужбовця і доступні для негайного використання психологічні властивості навколишнього середовища, що визначають той чи інший рівень його здатності виконати конкретне бойове завдання. Здебільшого дефіцитний. Здійснення заходів бойової діяльності з використанням дефіцитного ресурсу не тільки неефективне, а й може позначитися певними негативними наслідками, аж до морально-психологічної поразки в локальному воєнному конфлікті.
Базисний ППВ включає ті психологічні якості й стани окремого воїна, соціально-психологічні явища й процеси, психоергономічні умови освоєння та використання яких дозволяє з високою ефективністю діяти на полі бою. Невідповідність між реальним і базисним ППВ породжує психологічну проблему, що вимагає своєчасного вирішення.
Вивчення бойових дій військ у локальних воєнних конфліктах свідчить про те, що є два способи переведення базисного психологічного потенціалу в реальний: природний і штучний.
Природний спосіб є процес спонтанного (метод проб і помилок) освоєння військовослужбовцями, органами військового управління і виховної роботи прийомів підвищення психологічної готовності воїнів до бойових дій, створення сприятливих зовнішніх умов для досягнення ефективності бойової діяльності. Такий спосіб панував при здійсненні психологічної роботи з особовим складом радянської армії в роки Великої Вітчизняної війни, у ході бойових дій в Афганістані.
Штучний спосіб полягає у виявленні психологічної специфіки кожного конкретного воєнного конфлікту, вивченні ефективних психологічних механізмів природного переведення потенційного ресурсу в наявний і в створенні спеціального засобу, що дозволяє здійснювати цей переклад швидко, у необхідному обсязі, без серйозних помилок і фатальних наслідків. Як такий засіб покликана виступити технологія соціально-психологічного забезпечення бойових дій військовослужбовців.
З урахуванням перерахованих позицій можна сформулювати узагальнююче визначення технології використання військово-психологічного знання для оптимізацїї психологічних умов бойової діяльності військ. У даному випадку під технологією (від грецького — мистецтво, майстерність, уміння) мається на увазі сукупність і послідовність здійснюваних на основі єдиної теоретичної концепції процедур, операцій, засобів, способів впливу на ПП військовослужбовців з метою вирішення психологічних проблем визначеного типу, що виникають у бойовій діяльності військ. Іншими словами, це своєрідна модель соціально- психологічного забезпечення бойових дій особового складу.