Емпатія— це особливий спосіб розуміння іншої людини, коли домінує не раціональне, а емоційне сприйняття її внутрішнього світу. Емоційна природа емпатії і проявляється в тому, що ситуація іншої людини, партнера по спілкуванню не стільки „продумується», скільки „відчувається” співрозвмовником. Найтиповішими формами емпатії є: співпереживання і співчуття.
Як і під час обміну інформацією сприйняття і розуміння іншої людини може відбуватися як на рівні значення, так і на рівні смислу. Інакше кажучи, людину можна сприймати, не тільки за її зовнішністю, поведінкою, діями, а й за внутрішніми рисами, особистісними характеристиками — мотивами, смислом та цілями діяльності. Російський психолог А.У.Хараш дуже влучно називає це об'єктним і суб'єктним сприйняттям.
Об'єктне сприйняття — це сприйняття безпосереднє, але за умов не реальної спільної діяльності, а звичайної присутності іншої людини. У цій ситуації міжособистісне сприйняття відбувається на рівні зовнішніх ознак.
На відміну від цього суб'єктне сприйняття опосередковане спільною діяльністю, коли її предмет для кожного з партнерів має особистісний і професійний смисл.
Таким чином, аналіз основних компонентів управлінського спілкування свідчить, що, по-перше, воно є складним соціально-психологічним явищем, і здійснюється за допомогою як вербальних, так і невербальних засобів комунікації; по-друге, його ефективність залежить від оптимального врахування керівником багатьох об'єктивних і суб'єктивних обставин у фаховій діяльності; по-третє, керівник має цілеспрямовано формувати в собі культуру управлінського спілкування; по-четверте, творче поєднання в стилі діяльності конкретного керівника чотирьох елементів управлінського спілкування становить надійну передумову його ефективної діяльності.