Згідно даної теорії, соціальну ситуацію можна описати як сукупність елементів (людей і об’єктів) і зв'язків між ними. Взаємодія елементів створює когнітивне поле і завдання полягає в тім, щоб виявити, який тип відносин між ними є стійким, збалансованим, а який викликає ситуацію дискомфорту.
Для пояснення цих положень пропонується так звана „схема Р-О-Х”, де
Р – сприймаючий суб'єкт;
О – „інший” (сприймаючий суб'єкт);
Х – об'єкт (може бути явище, ідея, річ)
Між трьома елементами Р, О і Х можуть існувати один або два типи відносин:
· „відносини оцінки” – виражаються в поняттях „подобається-не подобається”, „ любить-не любить”. Вони можуть бути як позитивними, так і негативними.
· „відносини приналежності” – фіксують ступінь сприйманої єдності елементів і виражаються в поняттях „схожий-несхожий”, „близький-далекий”. Ці відносини можуть бути позитивними, коли ступінь сприйманої єдності висока, і негативними, коли ступінь сприйманої єдності низька.
Баланс там, де всі три відносини позитивні, або там, де одне - позитивне, а два – негативні, а дисбаланс там, де два співвідношення позитивні, а одне негативне. Дана схема використовується як модель для опису індивідуального консультування й аналізується тільки з погляду її представленості в когнітивному полі Р. На думку Ф.Хайдера, баланс присутній в когнітивній системі Р у тому випадку, якщо Р сприймає всю ситуацію як гармонічну, без стресу, тобто, якщо відносини оцінки між двома елементами і відносини приналежності між ними одночасно сприймаються як позитивні. Важливо підкреслити, що баланс – за Ф.Хайдером – це не стан, який характеризує реальні відносини між елементами, а тільки сприйняття зі сторони Р певного стану відносин.
Для досягнення консонансу є такі шляхи:
· змінити одне із відношень на „+” або „–„;
· змінити значимість одного із відносин;
· диференціювати відношення на „+” і „–„
Близькою до теорії Ф.Хайдера є теорія комунікативних актів Т. Ньюкома.