Т.Ньюком виходив з теорії Ф.Хайдера й намагався перенести схему Р-О-Х на сферу міжособистісних відносин.
Вихідна теза Т.Ньюкома полягає в наступному: коли дві людини позитивно сприймають одне одного й будують якесь відношення до третього (особи або об'єкту), у них виникає тенденція розвивати подібні орієнтації щодо цього третього – „симетрії ориентацій”. Причому Т.Ньюком припустив, що розвиток цих подібних орієнтацій може бути покращений за рахунок розвитку міжособистісної комунікації.
Подібно Ф.Хайдеру, він побудував схему, яка показує, яким чином розвиток міжособистісної комунікації сприяє зміні атитюдів учасників взаємодії.
Ця схема одержала назву „схеми А-В-Х”, де:
А – виступає як сприймаючий суб'єкт,
В – як інша особистість,
Х – як об'єкт, до якого обидва мають відношення.
Подібність цих відносин буде породжувати прихильність А і В і, навпроти, розбіжність цих відносин буде породжувати ворожість між А и В.
Водночас, розвиток комунікацій між А і В буде вести до розвитку подібності їхніх відносин до Х, тобто чим більше А і В будуть спілкуватися, тим ймовірніше виникнення однакових ставлень до Х.
Розглянутим двом схемам чітко протистоїть теорія, запропонована Л.Фенстінгером.