Існує велика кількість поглядів щодо класифікації соціально-психологічних груп. Перш за все з позиції безпосередніх взаємозв’язків групи поділяються на умовні і реальні.
Умовні – за віком, статтю, політичним періодом. Таке абстрагування використовується зі статистичною метою, члени групи можуть не перебувати у взаємодії, не спілкуватися і не знати один одного.
Реальні–спільноти, пов’язані між собою об’єктивними відносинами.
Реальні групи в свою чергу діляться на Лабораторні(штучно об’єднані групи, що створені для якоїсь тимчасової діяльності) та Природні(усталене об’єднання людей у житті та спільній діяльності).
За кількісною ознакою природні групи поділяються на Великі та Малі.
Велика група – об’єднання, члени якого не перебувають у безпосередній взаємодії. Може співпадати з умовною. Стає реальною, якщо членів поєднують структурно-формальні (комунікативні, рольові) і соціально-психологічні характеристики (цінності, норми).
Мала група–не чисельна група (3-15 чол., іноді 45) осіб, об’єднаних загальною соціальною діяльністю, які безпосередньо спілкуються, сприяють виникненню емоційних відносин, виробленню групових норм і розвитку групових процесів. Деякі дослідники виокремлюють окрім великих та малих груп ще й Середні.
Середня група – об’єднання людей на рівні статусів, відносини між якими опосередковані офіційною структурою організації (учбових колектив, працівники підприємств).
Великі групи також поділяються на стихійні (загалом це натовп, юрба та публіка ) і стійкі (класи, етноси, народності). Малі групи представлені великим різноманіттям. Виокремлюють:
Первинні і вторинні (Ч.Кулі) – ті, що мають/не мають безпосередній контакт;
Відкриті і закриті – за ступенем доступності для суспільства;
Формальні і неформальні (Е.Мейо) – за рівнем запрограмованості позицій членів;
Референтні групи–ті,до яких індивід відносить себе психологічно і на цінності й норми яких він орієнтується. Розробка основних положень сучасної теорії референтної групи починається з 40-х років ХХ ст.
Поняття „референтна група” було запропоноване Г.Хайманом в 1942 р. Т.Ньюком виділив позитивні й негативні референтні групи. Під першими розуміються такі групи, норми й орієнтації яких приймаються індивідом і які викликають в індивіда прагнення бути прийнятим цими групами. Негативною референтною групою вважається така група, що викликає в індивіда прагнення виступити проти неї і членом якої він не хоче себе вважати.
На думку Т.Шибутані, у кожного індивіда стільки ж референтних груп, скільки каналів комунікації, причому сила їхнього впливу на поведінку індивіда досить різна.
Групи членства – групи, до яких особистість може входити, але вони не значимі для неї. Поняття „групи членства” було запропоновано М.Шеріфом.
Постійні і тимчасові – за ознакою тривалості.
Впродовж життя людина може входити до різних груп, причому у кожен конкретний проміжок часу вона одночасно належить до багатьох груп.