У рамках діяльносної теорії було виконано багато досліджень зовнішньої та внутрішньої діяльності, умов їх взаємопереходу, закономірностей процесу інтериоризації та екстериоризації, що призвело, врешті-решт, до логічного запитання про те, для чого дитина виконує предметні дії. Відповідаючи на це запитання, Д.Б. Ельконін обґрунтував положення про те, що в процесі розвитку дитини спочатку відбувається засвоєння мотиваційної сторони діяльності, а вже потім операційно-технічної. Він відкрив закон чергування, періодичності різних типів діяльності: орієнтації в сфері відносин та орієнтації в способах вживання предметів, які йдуть одна за одною. Кожного разу між ними виникають суперечності, які і є чинником розвитку.
Розвиваючи ідеї Л.С. Виготського, Д.Б. Ельконін запропонував розглядати кожен психологічний вік на підставі таких основних критеріїв,, як соціальна ситуація розвитку, провідний тип діяльності,основні новоутворення розвитку та кризи.
Хронологічно вікові кризи визначаються межами стабільних періодів: криза новонародженого (до 1 міс), криза одного року, криза трьох років, криза семи років, підліткова криза (11-12 років), юнацька криза.
За Д.Б. Ельконінимдитинство ділиться на 7 періодів:
1) вік немовляти – до 1 року:
2) раннє дитинство – 1-3 роки;
3) молодший і середній дошкільний вік – 3-4-5 років;
4) старший дошкільний вік – 4 (5-6) 7 років;
5) молодший шкільний вік – 6 (7-10) 11 років;
6) підлітковий вік – 10 (11-13) 14 років;
7) ранній юнацький вік– 13 (14-16) 17 років.
Весь процес дитячого розвитку ділиться на 3 етапи: 1) дошкільне дитинство (0-6) 7 років; 2) молодший шкільний вік (6-11 років); 3) середній і старший шкільний вік (12-17 років). Кожен з етапів складається з двох періодів, які відкриваються міжособистісним спілкуванням як провідним типом активності, яка спрямована на розвиток особистості дитини, і завершується предметною діяльністю, пов'язаною з інтелектуальним розвитком, формуванням знань, умінь і навичок та реалізацією операційно-технічних можливостей дитини. Перехід від одного етапу до іншого супроводжується кризами, тобто невідповідністю між рівнем досягнутого особистісного розвитку і операційно-технічними можливостями дитини. 3 роки і 11 років – це кризи відносин, за ними виникає орієнтація в людських відносинах, і рік і 7 років знаменуються кризами світогляду, які відкривають орієнтацію в світі речей.
Концепцію Д.Б. Ельконіна розвинув і деталізував Д.І. Фельдштейн.У його роботах акцент робиться па розвитку особистості, а не пізнавальних процесів, який він розглядає як підйом з однієї щаблини на іншу. Д.І. Фельдштейн вважає, що в процесі соціального розвитку дитини як особистості проявляються певні закономірності. Однією з них с зміна соціальної позиції особистості. Переходи з одного рівня розвитку на інший можуть відбуватися плавно і швидко зі значними якісними змінами в особистості.
В середині кожного періоду процес розвитку проходить 3 стадії: 1) розвиток певної сторони діяльності; 2) максимальна реалізація, кульмінація розвитку даного типу провідної діяльності; 3) насичення цією діяльністю і актуалізація другої її сторони (під сторонами мають на увазі предметний і комунікативний аспекти).