Учення про темперамент започатковане славнозвісним давньогрецьким лікарем і філософом Гіппократом. Він та його послідовники (римський лікар Гален й інші) обстоювали гуморальну теорію (від лат. humог – рідина, соки організму – кров, флегма, жовч), згідно з якою тип темпераменту спричинює перевагу в організмі певної рідини. Гіппократ уважав, що життєдіяльність організму визначається співвідношенням між кров’ю, жовчю та слизом (лімфа, флегма). На основі цього погляду сформувалося вчення про чотири типи темпераменту:сангвінічний(від лат. sanguis – кров, перевага в організмі крові),флегматичний(від грецьк. phlegma – слиз, перевага в організмі слизу),холеричний(від грецьк. chole – жовч, перевага в організмі жовчі) ймеланхолійний(від грецьк. melas – чорний, похмурий та chole – жовч, перевага в організмі чорної жовчі).
Сьогодні це вчення цікаве тільки з історичного погляду. Але описані Гіппократом характерні риси темпераменту досить точно визначають особливості окремих типів темпераменту. І. Павлов, розглядаючи проблему темпераменту, писав, що геніальний спостерігач людини – Гіппократ – у класифікації темпераментів підійшов до істини найближче.
Німецький філософ-ідеаліст І. Кант, поділяючи погляди на темперамент представників гуморальної теорії, вперше дав своєрідну психологічну характеристику темпераментів. Він уважав, що флегматикам бракує моральних почуттів, меланхоліки – справжня доброчинність, у холериків найрозвиненіше почуття честі, а у сангвініків – почуття прекрасного. Але І. Кант у своєму розумінні темпераменту плутав його риси з характером.
Вітчизняний учений, лікар і педагог П. Лесгафт пояснював темперамент особливостями кровообігу, які залежать від діаметра отвору та товщини й гнучкості стінок судин. Калібр судин і товщина їх стінок, на думку П. Лесгафта, зумовлюють швидкість та силу кровообігу: невеликому діаметру судин відповідає сангвінічний темперамент, а великому діаметру й товстим стінкам його судин – меланхолійний; флегматичний темперамент зумовлюється великим діаметром і тонкими стінками судин.
Німецький психіатр Е. Кречмер обстоював залежність психічного складу особистості від будови (конституції) тіла. Він запропонував власну класифікацію типів конституції(пікнічний, астенічний, атлетичний, дисплатичний) і вважав, що кожному з них властивий певний темперамент.
Гуморальна та морфологічна теорії темпераменту мають серйозні недоліки:
1) вони обстоюють як першооснову темпераменту системи організму, які не мають для цього потрібних властивостей;
2) Крім того, ці теорії стирають межі між темпераментами здорового та хворого організму, пояснюють темперамент лише біологічними чинниками, а тому не все розкривають у його сутності.
Але зовсім ігнорувати ці теорії в поясненні проявів темпераменту не можна. Відомо, що порушення функції гуморальної та ендокринної систем організму зумовлюють деякі психопатії, що позначаються на особливостях типів темпераменту, наприклад, шизофренічні, маніакально-депресивні психози, невмотивовані настрої й ін.