Розвиток психіки людини неперервний протягом життя, тобто відбувається в процесі всього її онтогенезу – розвитку організму від моменту утворення зародку й до смерті. (Термін „онтогенез” був уведений німецьким біологом Е. Геккелем та широко застосовується сучасною наукою).
Між ученими здавна точилися суперечки про природу як самої психіки, так і її розвитку. Це – одна з центральних проблем психології, розв’язання якої визначає і теоретичний, і практичний фундамент цієї науки.
Традиційно спостерігаємо зіткнення двох концепцій. Згідно з однією, „соціологізаторською”, головним фактором психічного розвитку визнавалося середовище, а роль природжених, біологічних факторів заперечувалася. Згідно з іншою, „біологізаторською”, природа є ідеальним творцем, і розвиток іде самостійним шляхом, якому не треба заважати.
Сучасна психологія розвитку відмовилася від протиставлення біологічних і середовищних (соціальних, культурних) факторів на користь розуміння важливості тих та інших у психічному розвитку людини. Про їхню органічну єдність свідчать, зокрема, дані лонгітюдних досліджень психогенетики – допоміжної психологічної дисципліни.
У розпорядженні сучасної психології наявний значний обсяг знань про розвиток людини, починаючи з пренатального (внутрішньоутробного) періоду. Цей процес розглядається як проходження нею низки стадій – сутнісних змін у характеристиках індивіда, що реорганізують його поведінку. Відповідно до концепції американського вченого Дж. Флевелла, стадії розвитку відповідають таким критеріям:
– стадії виділяються на основі якісних змін. Вони пов’язані не стільки з можливістю робити щось більше і краще, скільки з тим, щоб робити це інакше. Наприклад, дитина спершу починає пересуватися повзком, а потім учиться ходити. Це якісно новий тип пересування, тому цей аспект моторного розвитку є однією з характеристик стадії розвитку;
– перехід від однієї стадії до іншої відзначається чималою кількістю одномоментних змін різних аспектів дитячої поведінки. Так, коли діти вчаться говорити, це передбачає насамперед розуміння символічного значення слів. Та водночас вони починають застосовувати у грі символічні властивості об’єктів, уявляючи, що стілець – це машина, а лялька – людина тощо. Таким чином, на цій стадії спостерігається значне поширення ефекту освоєння психологічних функцій;
– переходи між стадіями звичайно відбуваються дуже швидко. Наочним прикладом є стрімке збільшення розмірів тіла підлітка.
Психологи, які приймають концепцію стадійного розвитку (Ж. Піаже, З. Фрейд, Л. Виготський, Д. Ельконін, Е. Еріксон та інші), далеко не в усьому згодні один з одним. Проте вони визнають, що стадійність розвитку не виключає, а швидше передбачає неперервність цього процесу. Більше того, неперервність процесу розвитку і забезпечує наступність на різних стадіях.