Психоаналітична теорія особистості ґрунтується на уявленні про те, що людина є складною енергетичною системою з провідними силами у несвідомій сфері. її запропонував австрійський психіатр та невропатолог початку XX ст. Зигмунд Фройд, спираючись на досягнення фізіології і фізики.
Було висунуто два припущення: перше — переживання раннього дитинства відіграють вирішальну роль у формуванні особистості дорослої людини, отже фундамент особистості закладається до п'яти років; друге — людина народжується з певною кількістю
сексуальної енергії (лібідо), яка у своєму розвитку проходить п'ять психосексуальних стадій.
3. Фройд вважав, що поведінку людини активують процеси збудження, спричинені тілесними потребами. У кожної людини є лише певна обмежена кількість такої енергії, і вона функціонує за відомим законом збереження і перетворення енергії. Потреби людини виявляються в інстинктах життя і смерті. Інстинкти смерті підкоряються принципу ентропії, тобто закону термодинаміки, згідно з яким будь-яка енергетична система прагне до збереження динамічної рівноваги.
Інший представник психоаналітичної теорії особистості швейцарський психіатр середини XX ст. Карл іОнГзвертав увагу на саморозвиток особистості, на пошук своєї індивідуальності. Він описав дві основні форми спрямованості особистості: екстраверсію і інтроверсію. Екстравертовані люди спрямовані на зовнішній світ, інших людей та предмети. Вони рухливі і комунікабельні. Інтроверти, навпаки, занурені у свій внутрішній світ, у свої почуття. Вони стримані і прагнуть усамітнення. Обидві форми співіснують, однак одна з них є домінантною.
У своїй теорії особистості К. Юнґ надавав значення прагненню людини до інтеграції, гармонії і цілісності. Кінцева мета життя — це повна реалізація свого «Я», становлення неповторної індивідуальності. Досягнення цієї мети — самореалізація — є кінцевою стадією розвитку особистості; вона потребує високих здібностей і освіченості і тому досяжна лише незначній кількості людей.