ЗАГАЛЬНА ПСИХОЛОГІЯ

Міністерство освіти і науки України Львівський національний університет імені Івана Франка

Т. Б. ПАРТИКО_______________

ЗАГАЛЬНА ПСИХОЛОГІЯ

Підручник

Затверджено

Міністерством освіти і науки України

як підручник для студентів

вищих навчальних закладів

Київ 2008

ББК 88.3я73 П18

Гриф надано Міністерством

освіти і науки України

(лист № 1А/18-Г-1397 від 9 серпня 2007 р.)

Передмова

 

Рецензенти: Васютинський В. О.— провідний наук, співроб., д-р психол. наук (Інститут соціальної та політичної психології АПНУкраїни); Скотна Н. В. — проф., канд. психол. наук, д-р філос. наук (Дрого­бицький державний педагогічний університет імені Івана Франка); Колісник О. П. — доц., канд. психол. наук (Волинський державний університет імені Лесі Українки)

Партико, Т. Б.

ISBN 978-966-313-374-4. У підручнику «Загальна психологія» висвітлено головні феномени, властивості та… Видання розраховано на студентів вищих навчальних закладів, слухачів факультетів післядипломної освіти…

З

Передмова

Останній розділ V — «Емоційно-вольова сфера людини». Емоції і почуття можуть не тільки допомагати, а й заважати людині у її діяль­ності. Студенти… Кожний із запропонованих розділів завершує список сучасної на­укової… Підручник призначено для студентів, які навчаються у вищих за­кладах освіти за різними спеціальностями. Рекомендовано…

Розділ І Вступ до загальної психології

Психологія як наука

1.1. Історичний розвиток психології.

1.2. Психологія в системі сучасних наук.

1.3. Об'єкт та предмет психології.

1.4. Галузі психології.

1.5. Практичне значення психології.

1.1. Історичний розвиток психології

Сучасна психологічна наука зародилась у стародавні часи і форму­валася не одне тисячоліття. На шляху свого історичного розвитку психологія пройшла декілька етапів, упродовж яких змінювалось ро­зуміння її предмета та основних завдань.

Перші уявлення про душу бачимо ще в міфологічному світо­гляді античних людей. Однак вже у VI ст. до н.е. в Стародавній Греції з'явились перші філософські вчення, започатковані Фале-сом, Анаксімандром, Анаксіменом тощо, які душу розглядали як частинку матеріальної стихії. Стародавні греки душу називали словом psyche (психе), що й дало назву майбутній науці психології (від гр. psyche — душа; logos — наука, вчення, слово).

Розділ І

Вступ до загальної психології

Наступні покоління філософів античності та середньовіччя (Геракліт, Демокріт, Платон, Арістотель, Авіценна, Аверроес тощо), а також лікарів… В.епоху Відродження (XIV — початок XVII ст.) з'являються нові новаторські… Декарт вважав, що тіло і душа існують незалежно одне від одно­го; принцип роботи тіла — рефлекс (реакція організму на…

Розділ І

Вступ до загальної психології

1.3. Об'єкт та предмет психології Об'єктомсучасної психології є психічні явища — факти суб'єк­тивного досвіду… Психічні процеси — це різні форми (пізнавальні, емоційні та вольові) єдиного, цілісного відображення індивідом…

Розділ І

Вступ до загальної психології

радіоекологічного забруднення на сприймання індивідом «Я-об-разу», особливо у забруднених регіонах. Психологія спорту розв'язує питання… Вікова психологія вивчає вікову мінливість психічних явищ людини. її завданням… Соціальна психологія вивчає поведінку людини в умовах гру­пової діяльності, а також особливості спілкування. Етнічна…

Розділ І

Вступ до загальної психології

 

Галузь психології — це певна ділянка психологічної науки, яка вив­чає властиві лише їй теоретичні та практичні питання. Сучасна психологія налічує понад 100 галузей, які поділяють на теоретичні та практичні.

Досягнення теоретичних і практичних галузей знань психологи використовують під час надання психологічних консультацій, для забезпечення психологічної реабілітації — системи заходів, спрямо­ваних на відновлення або компенсацію порушених психічних функцій, особистісного та соціально-трудового статусу осіб, що зазнали психічної травми. Знання з психології можна застосовува­ти і в багатьох інших сферах життєдіяльності.

Список літератури

М.:ЧеРо, 1996.-С. 9-134. 2. Губко А. Т. Роль Киево-Могилянской академии в зарождении пси- хологической науки на Украине // Вопросы психологии. — 1980. - № 1. - С. 82-93.

Методи психології

2.2. Методи розуміння психіки людини. 2.3. Методи впливу на психіку людини. Метод психології— це спосіб наукового пізнання людської психіки. Від розробки методів значною мірою залежить науковий…

Розділ І

Вступ до загальної психології

впливає на об'єктивність вияву психічних явищ. Наявність при­ладів та активне втручання в умови проведення та діяльність лю­дини порушує цілісність… Опитування в психології — це отримання інформації про різноманітні факти… Бесіду проводять у тому випадку, коли дослідник має достатньо часу та може особисто побачитись із досліджуваним. її…

Розділ І

Вступ до загальної психології

радить, не дає ніяких рецептів. Результатом психологічного кон­сультування є подолання конкретних психологічних труднощів і особистісне зростання… Психологічне консультування слід відрізняти від психо­логічних консультацій —… Розглянуті вище методи практичної психології використову­ють спільно та реалізують як в умовах індивідуальної, так і…

Список літератури

во Моск. ун-та, 1982. — 464 с. 2. Троицкий М. М. Современное учение о задачах и методах психоло- гии // Вопросы психологии. — 1995. — № 4. — С. 93-107.

Психіка(від гр. psyche — душа) — це така форма активного відображення суб'єктом об'єктивної реальності, яка виникає у процесі взаємодії людини із зовнішнім світом.

Людська психіка наділена характерними лише їй властивостя­ми:єдністю свідомого та несвідомого, ідеального та матеріального, суб'єктивного та об'єктивного, частини та цілого, стану та процесу, біологічного та соціального.

Єдність свідомого та несвідомого — основна властивість людсь­кої психіки. Свідома діяльність людини підкоряється соціальним законам суспільства, несвідома — принципові задоволення. Свідо­ме та несвідоме в психіці людини не є альтернативою. Вони постійно переходять одне в одне. Неусвідомлені механізми, напри­клад, автоматичні дії людини, є «технічними виконавцями» свідо­мості. Неусвідомлені чинники свідомих дій, наприклад, потяги та інстинкти, впливають на нашу діяльність так само, як і усвідо­млені, наприклад, переконання, однак позначені різними особли­востями: несвідомі проявляються, зазвичай, у символічній формі (сновидіння, помилкові дії типу забування речей тощо), а сві­домі — у логічній (логічному мисленні, спланованій дії тощо). Нарешті, надсвідомі процеси (наприклад, творче осяяння) розгор­таються у формі тривалої та напруженої роботи свідомості, які тимчасово переходять у несвідому сферу, щоб потім знову повер­нутися у свідомість у вигляді нових творчих ідей, нових почуттів тощо.

Єдність ідеального та матеріального. Якщо розглядати об'єк­тивно існуючий предмет і психічний образ цього предмета, то, з одного боку, цей образ ідеальний, бо в центральній нервовій сис­темі людини немає іншого, матеріального, предмета, а є лише відо­браження реально існуючого. Однак, з іншого боку, виникнення психічного образу пов'язане з матеріальними процесами, що відбуваються в корі головного мозку. Ідеальним у психіці є те, що існує лише у наших відчуттях, сприйманні, мисленні, уяві тощо. Ідеальне є непротяжним, воно не має субстанції. Ідеальність пси­хіки є провідною, визначальною властивістю психічного образу

Розділ І

Вступ до загальної психології

 

або ідеї. Проте як діяльність, що ґрунтується на нервовій і гумо­ральній системі, психіка матеріальна.

Єдність суб'єктивного та об'єктивного. Психіка людини суб'єк­тивна з огляду на те, що вона має відбитки індивідуальних особливо­стей людини, відображаючи своєрідність її життєвого досвіду, інтересів, установок, емоцій тощо; принципово недоступна для об'єктивного спостереження (про внутрішні зміни психіки ми може­мо судити лише на основі зовнішніх виявів); не забезпечує повної адекватності пізнання (наприклад, ілюзії сприймання, соціальні упе­редження тощо). Водночас психіка людини не могла б давати нам інформацію про навколишній світ, якби була лише суб'єктивною. Інший бік психіки — її об'єктивність: відносна адекватність і біологічна безсторонність. Відносна адекватність — це часткова від­повідність психічного відображення об'єктивно існуючій інформації про предмети та явища. Біологічна безсторонність виявляється у то­му, що пізнання явища незалежне від суб'єктивного ставлення до нього з боку людини. Для людини психічне відображення не є обов'язково пов'язане з біологічними мотивами: наші дії часто не ґрунтуються на біологічних потягах чи потребах. Нерідко спос­терігаємо ситуацію, коли свідома діяльність людини не лише не підкоряється біологічним потребам, а вступає в конфлікт з ними. Як­що суб'єктивність психіки проявляється в емоційних процесах, то об'єктивність — в пізнавальних, особливо у сприйманні та мисленні.

Єдність частини і цілого. У психології є два найпоширеніші трактування психічного: складніші психічні явища побудовано з простіших; психічне у своїй основі є цілісним утворенням і не зво­диться до «психічних атомів». У першому випадку вважалось, що, з'ясувавши сутність найелементарніших психічних проявів та за­кони, за якими з них утворюються складні психічні явища, можна осягнути природу психіки людини загалом. У другому випадку об­стоювали думку, що психіка не може бути компонована з частин, не може бути сконструйована шляхом складання, бо цілісність є первинною щодо атомів. У сучасній психології об'єднують ці дві крайні позиції: психіку водночас розглядають і як єдине ціле, і як систему елементів.

Єдність стану і процесу. Сучасна психологічна наука доводить, що психіка водночас є і процесом, і станом. Наприклад, людина

може перебувати у стані тривоги, задоволення або уважності. За­лежно від цього конкретного стану такі психічні процеси, як сприймання, мислення або запам'ятовування будуть відбуватися по-різному. Тому стан ніколи не можна відривати від процесу.

Єдність біологічного і соціального. У сформованій психіці сучас­ної людини біологічне та соціальне існує в певному співвідно­шенні: психічна діяльність формується залежно від природних да­них людини під впливом суспільних умов та виховання. В одних психічних проявах домінують біологічні чинники (наприклад, темперамент), в інших — соціальні (наприклад, характер). Однак, було б неправильно вважати, що темперамент не зазнає впливу соціальних чинників, а характер — біологічних. Цей вплив вияв­ляється у тому, що людина може навчитися не проявляти соціаль­но небажані риси свого темпераменту (наприклад, надмірну запальність), а на формування рис характеру впливають власти­вості нервової системи (наприклад, рухливість чи інертність нервових процесів).

Психіка виконує дві головні функції:відображення та регу­ляції. Завдяки функції відображення людина отримує інформацію про навколишній світ, опрацьовує, оцінює і виражає своє ставлен­ня до неї. Регуляторна функція дає змогу посилювати та послаб­лювати психічну діяльність, активізувати її та гальмувати, а також виявляти індивідуальні відмінності у діяльності людей.

ЗА. Сфери прояву психіки людини

Психіка людини є складною та багаторівневою формою відоб­раження зовнішнього та внутрішнього світу, в якій виділяють два головні структурні компоненти: несвідоме та свідоме. У психології тривалий час ототожнювали поняття «психіка» та «свідомість», а категорія «несвідомого» нерідко зовсім виходила з кола психо­логічного аналізу.

Свідома сфера

Розділ І Вступ до загальної психології  

Розділ І

Вступ до загальної психології

забезпечує сприятливий емоційний стан людини, стимулює діяльність, надає людині упевненості. Вона також підтримує гід­ність людини і дає моральне… Другий вимір самооцінки — рівень — характеризує ступінь ви­раження тієї… Третім виміром самооцінки є її стійкість. Стійкою вважається самооцінка, рівень якої упродовж певного часу залишається…

Розділ І

Вступ до загальної психології

 

Самоконтроль є основною умовою реалізації четвертої функції самосвідомості людини — самовдосконалення. Це покращення своїх фізичних, психічних, духовних і моральних якостей. Воно передбачає наявність чіткої мети діяльності і реалізується шляхом формування ідеалів. Необхідними умовами цього процесу є усвідомлення факту відхилення від норми та формування відповідних звичок: людина викорінює небажані звички і формує вартісні. Самовдосконалення відкриває шлях для самореалізації людини.

Несвідома сфера

Свідоме, передсвідоме та несвідоме в психіці людини перебува­ють у постійному взаємозв'язку. З одного боку, соціально неприйнятна інформація, яка не… На думку сучасних учених, несвідоме — це сукупність психіч­них процесів,… не піддаються контролю з боку свідомості і вплив яких людина не здатна зафіксувати.До них належать, по-перше,…

Список літератури

2. Бороздина Л. В. Что такое самооценка? // Психологический жур- нал. - 1992. - Т. 13. - № 4. - С. 99-100. 3. Гиппенрейтер Ю. Б. Введение в общую психологию. Курс лекций. —

Персонологія

Розділ II Персонологія

Психологія особистості

4.2. Теоретичні напрями персонології:   4.2.1. Психоаналітична теорія особистості;

Розділ II

Персонологія

відальність (наскільки людина надійна); поступливість (наскільки людина поступається іншим); відкритість пізнанню (наскільки людина прагне осягнути… Ядро особистості утворює «Я-концепція», або «Я-образ» — відносно стійка і… 4.2. Теоретичні напрями персонології

Психоаналітична теорія особистості

Було висунуто два припущення: перше — переживання ранньо­го дитинства відіграють вирішальну роль у формуванні особис­тості дорослої людини, отже… сексуальної енергії (лібідо), яка у своєму розвитку проходить п'ять… 3. Фройд вважав, що поведінку людини активують процеси збу­дження, спричинені тілесними потребами. У кожної людини є…

Біхевіоральна теорія особистості

У біхевіоризмі особистість цілком підвладна впливові зовнішнього середовища. Головними чинниками формування осо­бистості є научіння і досвід людини. Особистість це і є той досвід (іншими словами — набір засвоєних моделей поведінки), який лю­дина набула упродовж свого життя.

Беррес Скіннер, американський психолог 30-80-х років XX ст., наголошує на тому, що соціальна поведінка людини, а саме вона характеризує її особистість, є результатом наслідування поведінки дорослих, насамперед, батьків, ровесників, героїв телебачення то­що. З його погляду, поведінку людини контролюють стимули, приємні та неприємні. Способом їхнього застосування є або пока-

Розділ II

Персонологія

рання і негативне підкріплення, або схвалення і позитивне підкріплення. Наприклад, студента, який не виконав усіх практич­них робіт, не допускають… Інший представник біхевіоральної теорії Альберт Бандура, американський… Джуліан Роттер, американський психолог другої половини XX ст., вивчав, як людина пояснює ті чи інші ситуації, у які…

Гуманістична теорія особистості

Гуманістична теорія особистості американського психолога 30-60-х років XX ст. Абрахама Маслоу ґрунтується на тому, що кожну людину слід вивчати як… А. Маслоу одним із перших вказав на таку універсальну харак­теристику… Стрижнем гуманістичної теорії А. Маслоу є вибудувана ним піраміда ієрархії потреб2. Людина, на його думку, усвідомлює…

Розділ II

Персонологія

 

Сутність особистості можна зрозуміти лише у випадку, якщо розглядати людину як цілість. Для характеристики цієї цілісності К. Роджерс увів поняття «самість» — організовану, довгочасну сутність людини, стрижень наших переживань. Іншими словами, це «Я-концепція» людини.

Диспозиційна теорія особистості

В основі диспозиційної теорії особистості (Г. Олпорт, Г. Айзенк, Р. Кеттелл) лежать дві ідеї. Перша полягає у тому, що всі люди наділені певними… Гордон Олпорт, американський психолог 20-60-х років XX ст., зауважував, що… Англійський психолог 40-70-х років XX ст. Ганс Айзенк і анг-ло-американський психолог 30-80-х років XX ст. Раймонд…

Діяльнісна теорія особистості

В основу теорії діяльності було покладено ідею про те, що вирішальним чинником формування особистості людини є її діяльність, яка керується системою… Григорій Костюк, український психолог 30-80-х років XX ст., в характеристиці… У 70-х роках XX ст. український психолог Володимир Роме-нець продовжив ідеї Г. Костюка, започаткувавши вчинкову…

Розділ II

Персонологія

4.3.1. Структура особистості Зигмунда Фройда За Зигмундом Фройдом, особистість має три структурні ком­поненти: ід, его і… Ід (від лат. id — воно) — найстаріша базова структура особис­тості, яка функціонує у несвідомій сфері і надає нашій…

Структура особистості Карла Юнґа

1 Детальніше див. § 4.5.1. «Соціалізація та інтерналізація». Егоє центром свідомої сфери людини і охоплює усі ті думки, почуття, спогади,… Індивідуальне несвідомеохоплює конфлікти й спогади, які людина колись усвідомлювала, однак тепер вони пригнічені чи…

Структура особистості Сергія Рубінштейна

Знання, уміннята навичкиє основними засобами діяльності людини. Вони є продуктивними елементами діяльності і дають лю­дині сукупність відомостей про… До індивідуально-типологічних особливостейособистості на­лежать темперамент,…

Структура особистості Костянтина Платонова

стей мозку. Підструктура форм відображенняє психологічною підструктурою та охоплює індивідуальні особливості окремих психічних процесів, які… 4.4. Потреби, мотиви та ціннісні орієнтації особистості

Розділ II

Персонологія

курсів, які навчаються далеко від дому і які не знайшли визнання серед ровесників. Також молоді люди мають потребу в інтимності — почуття… ? Самоповаги — це потреба бути компетентним, впевненим, до­сягати успіху, бути… ? Самоактуалізації — це потреба у реалізації власних можли­востей, потреба особистого вдосконалення, потреба стати…

Розділ II

Персонологія

пов'язана з політикою, однак в них яскраво виражена тенденція до домінування. S Релігійні цінності. Такі люди зацікавлені у розумінні світу як єдиного… Цінності як суспільний феномен слід відрізняти від ціннісних орієнтацій як особистісного феномену. Ціннісні орієнтації…

Соціалізація та інтерналізація

Виділяють три головні стадії соціалізації: ■S дотрудову, яка охоплює ранню соціалізацію (період дитинст­ва) і… Розділ II

Розділ II

Персонологія

 

Сенситивні та критичні періоди розвитку особистості

Сенситивні періоди — це такі періоди онтогенезу, упродовж яких організм стає особливо чутливим до певного роду впливу навколишньої дійсності. Це… Критичні періоди є найменш сприятливими періодами психічного розвитку людини,… У психології описано дві великі та чотири малі вікові кризи. До великих належать кризи трьох і 13-ти років. До малих —…

Темперамент

5.2. Теорії темпераменту:   5.2.1. Гуморальна теорія;

Розділ II

Персонологія

середовищем: фізичним і соціальним. За цим параметром людина може бути активною і пасивною, ініціативною і спокійною тощо. Про активність людини… Часові характеристики виражаються у таких рисах темпера­менту: рухливість,… Афективною характеристикою є реактивність — сила ми­мовільної емоційної реакції на зовнішні і внутрішні подразники. Це…

Гуморальна теорія

Розділ II Персонологія  

Конституційна теорія

1. Лептосоматики (від гр. leptos — слабкий; soma — тіло). Це тендітні, високі на зріст люди, зі слабкою мускулатурою. Мають вузькі плечі, витягнуте… 2. Пікніки (від гр. pyknos — товстий, повний). Це повні люди, які мають малий…  

Фізіологічна теорія

торні реації собак, він зі своїми співробітниками звернув увагу на відмінності у їхній поведінці. В одних тварин умовні рефлекси утво­рювались… Ці властивості утворюють певні комбінації, що зумовлює чоти­ри загальні типи… 1. Сильний, врівноважений, рухливий тип нервової системи — сангвінічний темперамент.

Регуляторна теорія

Вважають, що механізми темпераменту закладено від народ­ження і можуть частково змінювтися в результаті фізіологічного дозрівання і впливу… 53. Типи темпераменту та їхня психологічна характеристика Поєднання закономірно пов'язаних між собою рис темпера­менту називають типом темпераменту.В психології традиційно…

Холерики

Це емоційно нестійкі люди. Емоції і почуття швидко виника­ють, але так само швидко можуть і зникнути. Експресія яскраво виражена. Мовлення квапливе,… Холерикам характерна циклічність у поведінці: можуть завзято працювати,… Отже, сильною стороною холериків є те, що вони легко концент­рують свою увагу, особливо у стресовій ситуації, є…

Розділ II

Персонологія

В умовах змагання і конкуренції покращують свої результати. Ма­ють організаторські здібності. Мають здатність легко утворювати навички і звички.… У роботі з холериками рекомендовано захопити їх цікавою справою і давати…

Флегматики

Почуття виникають повільно, але вирізняются силою, глиби­ною, постійністю, тривалістю і стриманістю у зовнішніх проявах. Вони є терпеливі і рідко… Флегматики не схильні до зміни оточення, до частого переходу з однієї роботи… Характеризуються стійкими інтересами. Роботу планують і строго дотримуються плану. Перш ніж прийняти рішення, довго…

Меланхоліки

Меланхоліки є дуже вразливі люди, часто ображаються; їхні почуття вирізняються повільністю перебігу і тривалістю. Глибоко переживають будь-яку подію… Розділ II Персояологія

Розділ II

Персонологія

Отже, відмінності за темпераментом — це насамперед відмінності за своєрідністю динамічних проявів психіки, а не за рівнем її можливостей.… afe * * # # Темперамент є індивідуально своєрідною, природно зумовленою сукупністю відносно стійких динамічних виявів психіки…

Список літератури

кого анализа. — М.: Смысл, 2001. — С. 240-264. 2. Гиппенрейтер Ю. Б. Введение в общую психологию. Курс лекций. — М., ЧеРо, 1996. - С. 256-266.

Характер

6.2. Історія вчення про характер. 6.3. Типологія характеру:  

T

Розділ II

Персонологія

 

6.3. Типологія характеру

У психології описані різні типології характеру. З практичного погляду найбільший інтерес являють собою типи орієнтацій ха­рактеру і типи акцентуацій характеру.

Типи орієнтацій характеру

Рецептивна орієнтація характеру спрямована на отримання будь-яких благ із зовнішнього світу. Такі люди орієнтовані на сприймання ідей, а не на їхнє… Експлуататорська орієнтація характеру спрямована на ово­лодіння вартостями.… Користолюбна орієнтація характеру пов'язана зі збагаченням і економією. Будь-які витрати вони сприймають як загрозу.…

Типи акцентуацій характеру

Типами акцентуацій характеру вперше почали займатися психіатри (К. Леонгард, О. Личко, П. Ганнушкін та ін.), насампе­ред, у зв'язку з питанням про норму-патологію характеру. Критеріями патологічного характеру, або психопатії, за Ганнушкіним-Кербіковим є:

S соціальна дезадаптація, тобто у людини постійно виникають життєві труднощі;

■S відносна стабільність, тобто характер мало змінюється упро­довж життя;

■S тотальність прояву, тобто одні й ті ж риси характеру прявля-ються у всіх життєвих ситуаціях (вдома, на роботі, під час дозвілля, серед друзів, незнайомих).

На патологію характеру можуть вказувати також ригідність ре­акцій людини, тобто відсутність гнучкості, яка дає змогу реагува­ти по-різному на різні ситуації; розрив між можливостями людини

Розділ II

Персонологія

і їхньою реалізацією, тобто людина не намагається реалізувати свої задатки, незважаючи на сприятливі зовнішні обставини. Причиною психопатій може бути несприятлива спадковість (у такому випадку… Проблеми у житті виникають не лише у людей з патологією характеру, а й у тих, що мають акцентуацію. Акцентуація…

Розділ II

Персонологія

перевтому депресивні явища можуть загостритися. В результаті з'являється відраза до розумової праці і навчання загалом, а також коливання… По відношенню до таких осіб категорично заборонені розпиту­вання типу: «Ну… Екзальтований тип. Цей тип можна назвати типом тривоги та щастя. Йому характерне різке мотивоване коливання настрою.…

Список літератури

1. Ананьев Б. Г. Строение характера // Психология индивидуальных

различий. Тексты / Под ред. Ю. Б. Гиппенрейтер, В. Я. Романо­ва. - М.: Изд. Моск. унив., 1982. - С. 172-178.

2. Асмолов А. Г. Психология личности: Принципы общепсихологичес-

кого анализа. — М.: Смысл, 2001. — С. 375-382.

3. Гиппенрейтер Ю. Б. Введение в общую психологию. Курс лекций. —

М.: ЧеРо, 1996. - С. 267-291.

4. Тнатенко П. І. Український національний характер. — К.: «ДОК-К»,

1997.-116 с.

5. Психология и психоанализ характера. Хрестоматия по психологии

и типологии характеров / Ред.-сост. Д. Я. Райгородский. — Сама­ра: Издательский Дом «БАХРАХ». - 1997. С. 3-22, 55-114, 422-493, 604-610.

Здібності

7.2. Види здібностей:   7.2.1. Загальні здібності;

Розділ II

Персонологія

Здібності — це такі індивідуально-типологічні особливості особистості, які зумовлюють успішне виконання певного різновиду діяльності.Вони… У психологічній літературі можна знайти два діаметрально протилежні підходи до… Природну зумовленість здібностей деякий час намагались пов'язати з вагою головного мозку. Справді, у декотрих видатних…

Розділ II

Персонологія

порівняно з іншими людьми, результатів діяльності. Це — індивідуальна своєрідність здібностей людини. Обдарованих лю­дей є незначна кількість —… Відомий американський дослідник проблем здібностей та обда­рувань кінця XX ст.…

Загальні здібності

Завдяки дослідженням американських психологів Дж. Гілфор-да, П. Торренса та інших учені дійшли висновку, що існують два ви­ди загальних здібностей:… Інтелектуальні здібності(від лат. intellectus — розуміння, пізнання) — це… Головною функцією інтелекту є управління інтелектуальними ресурсами людини. Суттєвим у людському інтелекті є те, що…

Розділ II

Персонологія

ти на нього, передбачаючи можливі зміни. Люди між собою різняться за способом використання свого інтелекту. Англо-американський психолог Р. Кетптелл (70-ті роки XX ст.) виділив два види… Інтелект прийнято вимірювати за допомогою коефіцієнта інте­лекту (IQ), який визначається як відношення розумового віку…

Розділ II

Персонологія

В основі властивостей творчого інтелекту лежать бісоціації — ре­комбінація та об'єднання різнорідних, ніяк, на перший погляд, не пов'язаних між… Загальні здібності складають основу для розвитку спеціальних здібностей, однак…

Спеціальні здібності

Академічні здібності переконують в успішності навчання різним предметам і є достатньо вибірковими. Академічно одаро­вані учні і студенти можуть… Математичну обдарованість всебічно вивчав В. А. Крутецький. Він виділив такі… Отримання математичної інформації ґрунтується на здібності до формалізованого сприйняття математичного матеріалу, до …

ПО

психолог кінця XX ст. Р. Стернберг. Практичні здібності ґрунту­ються на практичному мисленні та практичній діяльності. Вони властиві людям, які з успіхом застосовують свій інтелект головно до практичної діяльності, а не до теоретичної. Це дає змогу їм до­сягти поставленої мети. Провідною особливістю цих здібностей є знання своїх слабких та сильних сторін і здатність використовува­ти ці знання.

7.3. Особливості особистості обдарованої людини

Обдарованість завжди унікальна. Тому універсальних якостей, які б об'єднували всіх обдарованих людей, знайти непросто, але можливо. Розглянемо найзагальніші спільні риси особистостей людей, які мають різні здібності.

Мабуть, найхарактернішою особливістю для інтелектуальної обдарованостіє її ранній прискорений розвиток, який спричиняє невластивий вікові інтелект та компетентність дітей. Нерідко вже в 3-4 роки вони вміють читать та рахувать; можуть захоплювати­ся непритаманними вікові розумовими заняттями, наприклад, різного роду підрахунками, засвоєнням географічних карт тощо. Полюбляють малювати схеми, створювати класифікації. Можуть захоплюватись складанням таблиць історичних фактів, дат, випи­суванням різноманітних даних з астрономії, хімії тощо.

У дошкільному віці вони вже можуть безпомилково писати довгі фрази. Швидше та правильніше за ровесників схоплюють смисл принципів, понять, положень, швидше аналізують, узагаль­нюють, роблять висновки. Високий темп психічних процесів іноді породжує проблеми з письмом, бо швидкість мислення виперед­жає можливості моторики руки і через це з'являються помилки.

Інтелектуально обдаровану людину вирізняє також висока ро­зумова активність, яка, зокрема, полягає в їхньому постійному прагненні до розумового навантаження, до поповнення своїх знань, які зазвичай є дуже обширними. Інформацію отримують з найрізноманітніших джерел: наукової літератури, словників, ен­циклопедій, атласів, періодики, інтернету тощо. Ця інформація зберігається надовго, бо вони мають добру пам'ять. Розумова ак­тивність підтримується підвищеним інтересом до розумової діяль­ні

Розділ II

Персонологія

ності. Вони охоче беруть участь в різноманітних конкурсах, турнірах, олімпіадах і т. п. змаганнях. Підвищена розумова ак­тивність пов'язана з… Інтелектуальна обдарованість, особливо у дитячі роки, пов'яза­на з підвищеною… Характерною особливістю особистості розумово обдарованих є їхня схильність до самостійного міркування. Вони незалежні…

Розділ II

Персонологія

віддаляються від суспільства. Пишуть заради того, щоб передати свої емоції; люблять працювати довгий час наодинці; цінують можливість вільного… Американськими дослідниками також встановлені характерні риси математично… 7.4. Організація навчання та виховання обдарованої молоді

Принципи та стратегії навчання

традиційних програм. Відповіді на ці запитання ускладнюються тим, що обдарована молодь має дуже різноманітні інтереси, а також своєрідні особистісні… Основна проблема під час формування стратегії навчанняоб­дарованих — це… Прискорене навчання. Питання темпу навчання є предметом давніх суперечок як серед психологів, так і серед педагогів та…

Концептуальні моделі навчання обдарованих

Суттєву роль відіграють приміщення, де здійснюється творча діяльність учнів. Зазвичай, приміщення поділене на кілька діля­нок (міні-центрів), де…

Розділ II

Персонологія

Модель «Вільний клас» спрямована на об'єднання багатьох програм: діти мають змогу одночасно займатись, наприклад, і читанням, і музикою, і… В Україні поширеною є особистісно-орієнтована модель.її голо­вною особливістю… У разі впровадження цієї моделі слід ґрунтуватися на таких психолого-педагогічних принципах:

Сучасні технології навчання обдарованих

Технологія «Найважчий перший крок».Цю технологію треба використовувати на початку навчання для того, щоб педагог оз­найомився з навчальними… Технологія «Ущільнення навчальної програми».Ця техно­логія дає змогу учням… Описані дві технології мають свою слабку сторону, зокрема, об­даровані учні (студенти) мають відвідувати заняття…

Список літератури

1. Гільбух Ю. 3. Розумово обдарована дитина. — К., 1993. — 84 с

2. Губенко О. В. Творчий інтелект: деякі особливості та методи ак-

тивізації у старшокласників // Обдарована дитина. — 1998. — № 1. - С 25-28.

3. Дружинин В. Н. Психология общих способностей. Изд. 2-е. — СПб:

Питер Ком, 1999. - 368 с.

4. Коваль Л. Г., Зверева І. Д. Соціально-педагогічна підтримка обдаро-

ваних дітей // Обдарована дитина. — 1998. — № 5-6. — С. 3-9.

Розділ II

5. Моляко В. О. Актуальні соціально-психологічні аспекти проблеми

обдарованості // Обдарована дитина. — 1998. — № 1. — С. 3-5. — № 2. - С 2-6. - № 3. - С. 2-5.

6. Пономарев Р. А. Креативный потенциал технически одаренной лич-

ности: природа, структура, критерии, развитие // Українська пси­хологія: сучасний потенціал. Т. II. — К., 1996. — С. 352-361.

7. Психология одаренности детей и подростков / Под ред. Н. С. Лей-

теса. — М.: Академия, 1996. — 416 с.

Розділ III

Особистість

У соціальному оточенні

Особистість людини народжується і формується у суспільстві. Свою соціальну сутність вона реалізує у процесі спілкування з іншими людьми. Часто з цією метою люди об'єднуються у соціальні спільноти — групи. Для розуміння особистості як члена спільноти розглянемо соціально-психологічні основи спілкування та соціальну психологію групи.

Соціально-психологічні основи спілкування

8.1. Поняття про спілкування; його структура та функції.

8.2. Механізми міжособистісного сприймання. Каузальна атрибуція.

8.3. Види спілкування.

8.4. Форми, засоби та стилі спілкування.

8.5. Ефективне та конфліктне спілкування.

8.6. Особливості спілкування під час екзамену.

Розділ III

Особистість у соціальному оточенні

8.1. Поняття про спілкування; його структура та функції Потреба у соціальних контактах є однією з найважливіших по­треб людини, яка… Спілкування має свою структуру. Структура спілкування охоп­лює три компоненти: комунікативний, інтерактивний та…

Особистість у соціальному оточенні

Інтерактивний компонент спілкування(від лат. interaction — взаємодія) проявляється під час організації сумісної діяльності лю­дей і передбачає… Перцептивний компонент спілкування(від лат. perceptio — сприймання,… У 50-х роках XX ст. американський психолог В. Уиттрайх провів експеримент по сприйманню знайомих та незнайомих лю­дей,…

Розділ III

Особистість у соціальному оточенні

особисті риси. Приписування причин поведінки чи прояву особистісних рис людини різноманітним чинникам (внутрішнім та зовнішнім) з метою їхнього… Характер каузальної атрибуції залежить від різних умов і при­чин. Так,… Часто міжособистісне сприймання відбувається за допомогою механізму стереотипізації. Стереотипізація(від гр. stereos —…

Розділ III

Особистість у соціальному оточенні

■/ міжособистісне — спілкування між окремими особами (на­приклад, між студентами). Якщо партнери спілкування мають схожі ціннісні орієнтації,… S особистісно-групове — спілкування між конкретною особою і групою (наприклад,… S міжгрупове — спілкування між двома чи більше групами лю­дей (наприклад, між двома делегаціями).

Розділ III

Особистість у соціальному оточенні

те вкладали один й той самий зміст. Якщо це не так, вони домови­тися між собою не зможуть; S невербального, яке здійснюється за допомогою символічної поведінки:… За даними американського вченого Дж. Скотта, 55 % інфор­мації ми отримуємо від жестів і міміки; 38 % дає нам висота і…

Розділ III

Особистість у соціальному оточенні

дартів тощо. Звичайно жінки стоять чи сидять ближче до співроз­мовника, ніж чоловіки. Психічно врівноважені люди підходять ближче один до одного,… У різних народів прийнятною вважається різна відстань між співрозмовниками.… ■S інтимна дистанція — до 40 см. Характерна для особливо близьких між собою осіб. Зустрічається при інтимних…

Розділ III

Особистість у соціальному оточенні

однаково сприймають і тлумачать те, що вони повідомляють один одному. Необхідною умовою успішного процесу спілкування є відповідність поведінки… Ефективність спілкування буде зростати, якщо людина приваб­лює співрозмовника… У крайніх випадках виникає конфліктне спілкування. Конфлікт(від лат. conflictus -зіткнення) — це зіткнення ідей,…

Розділ III

Особистість у соціальному оточенні

характеру, наприклад, старостою курсу призначили малоконтакт-ну та тривожну людину; S міжособистісними — найчастіше виникають у тих випадках, коли виявляється… S між особою і групою — виявляються як конфронтація між старими членами групи і новим під час його «входження» у…

Розділ III

Особистість у соціальному оточенні

8.6. Особливості спілкування під час екзамену Для студентів особливе напруження спричинює спілкування з викладачами під час… Коли студентові найкраще йти відповідати?У кожного щодо цього є свої міркування і навіть стратегія дій. У багатьох…

Особистість у соціальному оточенні

найкраще запам'ятовує саме початок відповіді, найчастніше, через бажання відразу приблизно оцінити рівень знань студента. Крім того, на початку і в… Повідомивши номер білета і питання, студенту слід починати з опису подій або… На оцінювання знань студента впливає те, скільки і як він гово­рить.Співвідношення відповіді студента і висловлювань…

Список літератури

нимания. — К., 1989. 2. МайерсД. Социальная психология. 2-е изд. — СПб.: Питер, 2000. — С. 99-194.

Особистість у соціальному оточенні

9. Соціальна психологія групи 9.1. Поняття про соціальну групу. 9.2. Види соціальних груп.

Особистість у соціальному оточенні

співпрацювати. Тому вони опиняються за межею міжособистісних стосунків. Найчастіша причина такого становища — психологічна несумісність з іншими… Варіантом соціометричного дослідження групи є референто-метрія (від лат.… Нормативно ухвалений зразок поведінки, який оточуючі очіку­ють від кожного, хто займає дану соціальну позицію,…

Особистість у соціальному оточенні

•S колектив характеризується особистісно значущим і одночас­но суспільно цінним змістом групової діяльності. Він має високий рівень згуртованості та… Залежно від цінності групових норм вирізняють: ■S групи членства — це групи, до яких реально належить індивід, однак норми яких для нього не є суттєвими;

Розділ III

Особистість у соціальному оточенні

Зараження ефективно діє у натовпі. Натовп — це тимчасове скупчення великої кількості людей, між якими можливий безпосе­редній контакт. У натовпі… Перебуваючи під впливом натовпу, людина починає поводити себе інакше, ніж в… До найвідоміших методів ліквідації натовпу належать: фізичне насильство через породження страху за власне життя,…

Розділ III

Особистість у соціальному оточенні

вання зустрічається дуже часто, у дорослому — у тих випадках, ко­ли немає можливості застосувати якійсь інший спосіб опанування незнайомою дією. 9.6. Управління групою. Лідерство та керівництво Управління групою— це свідомий і цілеспрямований процес впливу лідера або керівника на свідомість і поведінку членів…

Характерні ознаки лідера та керівника

Синтетична теорія (Г. Хомманс та ін., 50-ті роки XX ст.) лідер­ство розглядає як процес організації міжособистісних відносин у групі, а лідера як… Ситуаційна теорія лідерства (Р. Бейлс, Т. Ньюком, А. Хейр, 60-ті роки XX ст.)… Види лідеріввирізняють залежно від характеру їхньої діяль­ності, спрямованості діяльності, її змісту і стилю. …

Розділ III

Особистість у соціальному оточенні

За характером діяльності може бути: ■S універсальний лідер займає позицію лідера під час вико­нання… S ситуаційний лідер є лідером лише у конкретній ситуації, на­приклад, у разі надзвичайної ситуації.

Розділ III

Особистість у соціальному оточенні

тичний лідер (від гр. harisma — божествений дар, благодать) — це лідер, якому його прихильники приписують надзвичайні якості і очікують виконання… 9.7. Ефективність групової діяльності Ефективність групової діяльності залежить від рівня групового розвитку, зокрема від групової ідентифікації,…

Список літератури

і. Донцов А. И. Психология коллектива. — М., 1984. — 2008.

2. Коваленко О. Г. Значення ролей і соціальних очікувань у педа-

гогічному процесі // Педагогіка і психологія. — 2002. — № 1-2. — С. 104-109.

3. Кричевсшй Р. Л., Дубровская Е. М. Психология малой группы. — М.,

1991. - С. 5-35, 46-60.

4. Лебон Г. Психология народов и масс // Психология толпы: соци-

альные и политические механизмы воздействия на массы. — М.: Изд-во Эксмо, 2003.

5. МайерсД. Социальная психология. 2-е изд. — СПб.: Питер, 2000. —

С. 268-397.

6. Ольшанский Д. В. Психология масс. — СПб.: Питер, 2001.

7. Шрен М. І. Конфлікт і управлінські ролі: соціо-психологічний

аналіз.-К., 2000.-213 с.

8. Савчин М. В. Педагогічна соціальна психологія: Навчальний

посібник. — Дрогобич: Відродження, 1998. — С. 33-117.

Розділ IV Пізнавальні процеси особистості

10. Відчуття

10.1. Відчуття як джерело інформації про навколишній
світ і внутрішні стани людини.

10.2.Основні теоретичні підходи до вивчення відчуттів.

10.3.Види відчуттів та їхня класифікація:

 

10.3.1.Екстероцептивні відчуття;

10.3.2.Інтероцептивні відчуття;

10.3.3.Пропріоцептивні відчуття.

 

10.4.Загальні властивості відчуттів.

10.5.Закономірності відчуттів.

10.1. Відчуття як джерело інформації про навколишній світ і внутрішні стани

людини

Пізнання навколишнього світу та самого себе починаються з відчуттів. Вони відносяться до найпростішого та філогенетично найстаршого джерела наших знань. Без відчуттів неможливі жодні інші психічні процеси: ні пізнавальні (сприймання, пам'ять, мис-

Розділ IV

Пізнавальні процеси особистості

лення, мовлення, уява, увага), ні емоційно-вольові. Більше того, якщо різко обмежити можливості людини відчувати будь-що, на­приклад, раптово… Відчуття— це пізнавальний психічний процес відображення окремих властивостей… Емпіричні дані фізіології та психології доводять активний характер відчуттів. Спостереження, які провів американський…

Екстероцептивні відчуття

Специфічні відчуття виникають у результаті дії адекватного подразника. Вони можуть бути мономодальними — такими, що ви­никають унаслідок дії одного… Неспецифічні відчуття виникають у результаті дії неадекват­ного подразника.… ли, що «шкірний зір» може виявлятися у трьох формах: кон­тактній, дистантній і проникаючій. Виявлено також, що така…

Інтероцептивні відчуття

Інтероцептивні відчуття являють собою найстаршу, найелемен­тарнішу і найменш усвідомлену групу відчуттів. Вони сигналізу­ють про стан внутрішніх… Найхарактернішим різновидом інтероцептивних відчуттів є органічні відчуття.… Оскільки інтероцептивні відчуття недостатньо усвідомлені, вони часто виступають у вигляді передчуттів, проявляються у…

Пропріоцептивні відчуття

Статичні відчуття ще називають вестибулярними (від лат. vestibulum — вхід). Це відчуття рівноваги, тобто зміни положення тіла у просторі, що дає нам… Кінестетичні відчуття — це відчуття положення та руху частин тіла. Вони дають… 10.4. Загальні властивості відчуттів

Розділ IV

Пізнавальні процеси особистості

              Е = с log I Е — сила відчуттів І —… Рис. 3. Логарифмічна форма основного психофізичного закону (Г. Фехнер, 60-ті роки XIX cm.)

Сенсибілізація(від лат. sensibilis — чутливий) — це підвищення чутливості в результаті взаємодії відчуттів, зміни стану ор­ганізму чи під впливом вправ.

Розрізняють два види сенсибілізації: тимчасову і тривалу. Тим­часова сенсибілізація, насамперед, пов'язана із взаємодією відчуттів. Так, відомі факти підвищення зорової, слухової, тактильної та нюхової чутливості під впливом слабких больових подразників. Крім того, вона спричинена тимчасовими змінами стану організму під впливом найрізноманітніших чинників: фар­макологічних речовин, наприклад, адреналіну, кофеїну; інтересів чи установок особистості тощо.

Тривала сенсибілізація носить постійний характер і залежить як від стійких змін в організмі, так і від постійних вправ. Так, з віком (від народження до 20-30 років) чутливість аналізаторів поступо­во зростає, а після цього віку починає поступово знижуватися. Люди, які мають слабку нервову систему — більш чутливі. Під час вагітності, коли змінюється ендокринний баланс організму, нюхо­ва чутливість різко зростає. Чутливість зростає й у випадку деяких

ендокринних розладів, наприклад, при гіперфункції ендокринної залози. Гальмування кори в результаті втоми також спочатку вик­ликає загострення чутливості.

Відомо, що і постійні вправи, наприклад, тренування музи­кантів, дегустаторів, парфумерів тощо веде до зростання відповід­них видів чутливості.

Кількісно-якісні зміни чутливості спостерігаються під час кон­трасту відчуттів. Контраст відчуттів — це зміна інтенсивності і якості відчуттів під впливом попереднього або супутнього подразника. За одночасної дії двох подразників виникає одночас­ний контраст. Так, одна й та сама фігура на чорному фоні здається світлішою, а на білому — темнішою. У разі послідовної дії двох подразників виникає послідовний контраст. Наприклад, після холодної води тепла здається гарячою.

Якісні зміни чутливості виявляються у синестезії. Синестезія(від гр. synes — разом; aesthesis — відчуття) — це виникнення під впливом подразнення одного аналізатора відчуттів, харак­терних для іншого аналізатора. Органи чуття, працюючи сумісно, породжують якісно нове відчуття. У дослідах німецького психолога Хорнбостела досліджуваним пред'являли різні запахи і пропонували зіставити їх з відтінками світла. Результати вияви­лись закономірними. Запахи тих речовин, молекули яких включа­ли більшу кількість атомів вуглецю, співвідносились з темнішими відтінками, а запахи речовин, молекули яких включали мало атомів вуглецю — зі світлішими.

Найбільше поширені зорово-слухові синестезії, коли під впли­вом звукових подразників у людини виникають зорові образи. На­приклад, кольоровий слух, який був притаманний М. Чурльонісу, М. Римському-Корсакову, А. Скрябіну та ін. Широко відомо, що високі звуки ми оцінюємо як «світлі», а низькі як «темні». Синестезія поширена також у побуті, коли у людини виникає відчуття «крикливого кольору», «солодкого звуку», «гострого за­паху» тощо.

У різних людей синестезія виявляється по-різному. Особливо яскраво вона спостерігається при підвищеній збудливості підкірки, при істерії, в період вагітності, під впливом низки фарма­кологічних речовин.

Розділ IV

Пізнавальні процеси особистості

 

Описані вище закономірності відчуттів: взаємодія, сенсибілі­зація, контраст, синестезія — це свідчення постійного взаємозв'яз­ку аналізаторних систем людини. Більш складні та інтегральні форми такого взаємозв'язку породжують якісно нову форму відо­браження — сприймання.

 

Пізнання навколишнього світу та самого себе починається з відчуттів. Відчуття — це найпростіший пізнавальний психічний процес відображення окремих властивостей та якостей предметів і явищ навколишньої дійсності та внутрішніх станів організму, яке виникає внаслідок безпосереднього впливу подразників на органи чуття в даний момент.

Відчуття поділяють на екстероцептивні, інтероцептивні і пропріоцептивні. Якщо подразники йдуть із зовнішнього світу, і ре­цептори також знаходяться поза організмом, то такі відчуття називають екстероцептивними; якщо з внутрішнього середовища організму, і рецептори також знаходяться у внутрішніх органах — інтероцептивним; якщо подразники йдуть від суглобно-м'язового апарату, а рецептори знаходяться у м'язах та суглобах — пропріоцептивними.

Усі відчуття мають спільні загальні властивості: якість, локалізованість, тривалість, інтенсивність. До закономірностей відчуттів відносять абсолютну та диференційну чутливість, ос­новний психофізичний закон, адаптацію, взаємодію відчуттів, сен­сибілізацію, контраст відчуттів і синестезію.

Діапазон наших адекватних відчуттів називається абсолют­ною чутливістю. Нижня абсолютна чутливість — це наша здатність вперше відчувати ледь помітні подразники (вимі­рюється за допомогою нижнього абсолютного порогу чутивості), а верхня абсолютна чутливість — наша здатність відчувати дуже сильні подразники як адекватні (вимірюється за допомогою верхнь­ого абсолютного порогу чутливості). Між чутливістю і величиною нижнього порогу існує обернене відношення: чим нижчий поріг, тим чутливість вища, і навпаки. Здатність людини розрізняти ледь помітні відмінності між подразниками називають диференційною чутливістю (вимірюється за допомогою диференційного порогу чутливості). Для одного й того самого органу чуття відношення

між приростом подразника, який ледь помітно відрізняється від його початкової величини, і цією початковою величиною є констан­тою. Це відношення називається дробом (законом, константою) Вебера. Основний психофізичний закон описує залежність між ве­личиною відчуттів і подразника. Він має дві основні форми: лога­рифмічну (сила відчуттів пропорційна логарифму силі подразни­ка); і степеневу (сила відчуттів пропорційна степені сили подраз­ника).

Відчуття людини мінливі. Це виражається в кількісній мінли­вості: адаптація, взаємодія відчуттів, сенсибілізація; кількісно-якісній мінливості: контраст відчуттів; якісній мінливості: сине­стезія. Адаптація — це зміна чутливості під впливом постійно діючого подразника. Взаємодія відчуттів — це зміна чутливості одних аналізаторів під впливом інших. Сенсибілізація — це підви­щення чутливості в результаті взаємодії відчуттів, зміни стану організму чи під впливом вправ. Контраст відчуттів — це зміна інтенсивності і якості відчуттів під впливом попереднього або супутнього подразника. Синестезія — це виникнення під впливом подразнення одного аналізатора відчуттів, характерних для іншо­го аналізатора.

Складні та інтегральні форми взаємозв'язку між різними відчуттями породжують якісно нову форму відображення — сприймання.

Список літератури

1. Базыма Б. А. Цвет и психика. — Харьков, 2001.

2. Бардин К. В., Забродин Ю. М. Проблемы сенсорной психофизики //

Познавательные процессы: ощущения, восприятие / Под ред. А. В. Запорожца и др. — М.: Педагогика, 1982. — С. 89-118.

3. Дика О. І. Генеза чутливості: філософсько-філогенетичне дослі-

дження. — Дніпропетровськ: Дніпро, 1996. — 29 с.

4. Забродин Ю. М., Лебедев А. Н. Психофизиология и психофизика. —

М.: Наука, 1977. - С. 3-167.

5. Линдсей П., Норман Д. Переработка информации у человека. — М:

Мир, 1974. - С. 159-275.

6. Шиффман X. Ощущение и восприятие. Изд-е 5-е. — М.-СПб.:

Питер, 2003. - С. 24-38, 56-231, 492-560, 622-771.

Розділ IV

Пізнавальні процеси особистості

 

Сприймання

11.2. Основні теоретичні підходи до вивчення сприймань. 11.3.Види сприймання та їхня класифікація:  

Класифікація за провідним аналізатором

При зоровому сприйманніпровідну роль відіграє зоровий аналізатор, проте бере участь також руховий. Аналіз перцептив-них дій ока показав, що можна… Макрорухи очей можуть бути стрибкоподібними (саккадични-ми) та плавними… Моторні компоненти сприймання не задані людині від народ­ження. Вони формуються протягом життя. Про це свідчать дані …

Класифікація за метою діяльності

Мимовільне сприймання,або ненавмисне, виникає тоді, коли людина не ставить перед собою мети щось сприйняти і не прикла­дає для цього зусиль волі.… Довільне сприймання,або навмисне, характеризується тим, що людина ставить…

Класифікація за основною формою існування матерії

Сприймання просторує відображенням форми, величини, відстані, об'ємності та напрямку оточуючих нас об'єктів. Цей вид сприймання є обов'язковою… Щоб сприйняти форму, необхідно або очима, або руками обве­сти предмет по… В основі сприймання величини предмета лежить комбінація двох подразників: величини зображення на сітківці та…

Розділ IV

Пізнавальні процеси особистості

Рис. 5. Сприймання величини предмета залежно від кута конвергенції (предмет А… Зі сприйманням величини предметів тісно пов'язане сприйман­ня відстані до них. Ми легко визначаємо розмір предмета,…

Розділ IV

Пізнавальні процеси особистості

Ілюзія віяла: на фоні радіальних ліній паралелі, які знаходять­ся ближче до центру, здаються випуклими, а далі від центру, — увігнутими (див. рис.… Рис. 7. Ілюзія віяла

Розділ IV

Пізнавальні процеси особистості

Рис. 11. Ілюзія стріли Ілюзія величини внутрішнього круга: якщо два круга…

Розділ IV

Пізнавальні процеси особистості

знань та досвіду. Осмислено сприйняти предмет чи явище означає назвати його, віднести до певної групи чи класу. Це демонст­рується наступним… Рис. 20. Вплив осмислення на формування образу сприймань

Список літератури

Наука, 1990. - 238 с. 2. Гуйк Я. Восприятие движущегося объекта. — Таллин: Валгус, 1986. - 232 с.

Розділ IV

Пізнавальні процеси особистості

З розвитком кібернетики й обчислювальної техніки, а також програмування, вчені почали шукати більш оптимальні шляхи прийому, опрацювання і… Найпоширенішими психологічними теоріямипам'яті є асоціативна, гештальттеорія,… Асоціації поділяють на три типи: за схожістю, контрастом і суміжністю. Коли виникають асоціації за схожістю, матеріал…

Розділ IV

Пізнавальні процеси особистості

експериментально продемонстровано, що найміцніші зв'язки пам'яті утворюються у тому випадку, коли матеріал для запам'ято­вування є метою… У 70-х роках XX ст. виникла когнітивна теорія (П. Ліндсей, У. Найссер, Д… У вітчизняній психології найвидатнішим психологом, який займався проблемами пам'яті у 50-60-х роках XX ст., був…

Класифікація за тривалістю закріплення та зберігання матеріалу

Сенсорна пам'ять— це миттєвий відбиток отриманої сенсорної інформації на периферичних частинах аналізаторів. Інформація сюди потрапляє завдяки цілеспрямованому процесу сприймання фізичних… Короткотривала пам'ять — це така пам'ять, яка характери­зується обмеженим часом зберігання інформації і обмеженим…

Розділ IV

Пізнавальні процеси особистості

щоб обсяг матеріалу, що повторюється, не перевищував обсягу пам'яті (7±2 одиниці). Якщо ж повторенняя є осмисленим, матеріал перекодовується у… Забування інформації у короткотривалій пам'яті відбувається внаслідок трьох… Короткотривала пам'ять відіграє значну роль у житті людини. Завдяки їй опрацьовується значна кількість інформації,…

Пізнавальні процеси особистості

 

Рис. 21. Взаємозв'язок між сенсорною, короткотривалою і довготривалою пам 'яттю У багатьох життєвих ситуаціях сенсорна, короткотривала та довготривала пам'яті працюють практично паралельно і взаємно-пов'язано. Наприклад, коли людині треба запам'ятати матеріал, який перевищує можливості короткотривалої пам'яті, вона часто свідомо або підсвідомо угруповує його за змістом, що полегшує запам'ятовування. Таке групування, в свою чергу, передбачає ви­користання довготривалої пам'яті, з якої беруться необхідні для узагальнення знання та поняття, способи групування тощо.

Класифікація за характером психічної активності

Рухова пам'ять— це запам'ятовування рухів та їхніх систем. Це один із найдревніших видів пам'яті, який починає розвиватися вже у немовлячому віці й… дини. Встановлено, що дії запам'ятовуються краще, ніж думки; се­ред дій… Рухова пам'ять може існувати як сама по собі, так і у комбінації з зоровою чи слуховою пам'яттю. Тому, щоб краще…

Розділ IV

Пізнавальні процеси особистості

 

Особливого значення словесно-логічна пам'ять набуває у про­цесі навчальної діяльності; вона повинна бути добре розвиненою у науковців та викладачів, лекторів, вчителів, філософів. В історії розвитку людства, а також при індивідуальному розвитку людини послідовно одна за другою з'являлись рухова, емоційна, образна і словесно-логічна пам'ять.

Класифікація за ступенем розуміння матеріалу

Логічна пам'ять— це усвідомлене запам'ятовування матеріалу. Вона ґрунтується на правильному відображенні зв'язків предметів і явищ, хоча глибина та… Логічна пам'ять дає значно кращі й довготриваліші результати, ніж механічна.… опорних пунктів в єдиний ланцюг асоціацій. Така процедура ско­рочує кількість одиниць, які слід запам'ятати, і надає…

Класифікація за характером цілей діяльності

Про довільну пам'ять(навмисну) говорять у тих випадках, ко­ли людина ставить перед собою мету щось запам'ятати, застосовує для цього спеціальні… Мимовільна та довільна пам'ять являють собою два послідовні ступені розвитку…

Розділ IV

Пізнавальні процеси особистості

мовільне — для дітей. Після того, як з'являється довільне за­пам'ятовування, мимовільне не втрачає свого значення і продов­жує вдосконалюватися в… Усі зазначені вище види пам'яті існують у тісному взаємозв'язку і можуть… 12.4. Процеси пам'яті

Розділ IV

Пізнавальні процеси особистості

цей процес, використовують три способи заучування: частко­вий — матеріал запам'ятовується по частинах, які потім об'єдну­ються; цілісний — весь… Логічна структура матеріалу. Логічно структурований ма­теріал запам'ятовується… Ступінь розуміння матеріалу. Зрозумілий і осмислений ма­теріал запам'ятовується швидше і міцніше тому, що змістовно…

Збереження

Збереження як процес пам'яті не можна трактувати як пасивне зберігання. Збереження — це процес динамічний і, насамперед, стосується логічної… Успішність збереження залежить від певних умов: Організація процесу заучування. Особливу увагу слід звернути на такі умови запам'ятовування матеріалу, як мотивація,…

Розділ IV

Пізнавальні процеси особистості

 

краю, і пояснюється воно впливом проактивного та ретроактивно­го гальмування¹.

Відтоврення

Відтворення поділяють на такі види: впізнавання, власне відтворення, пригадування, згадування. Впізнавання — це відтворення інформації в умовах повторного її сприймання. Це… Впізнавання відіграє як позитивну, так і негативну роль у нашо­му житті. Позитивну тому, що без нього ми кожен раз…

Розділ IV

Пізнавальні процеси особистості

погіршується якість, виникають помилки при відтворенні або взагалі відтворення стає неможливими і, нарешті, неможливе впізнавання. Останнє… Забування може бути тривалим і тимчасовим, але ніколи не бу­ває абсолютним. Як… Тривале забування виникає тоді, коли набуті людиною знання не використовуються у наступній ЇЇ роботі. Тимчасове…

Розділ IV

Пізнавальні процеси особистості

Рис. 22. Крива збереження (забування) Г. Еббінгауза (1885) З кривої збереження' видно, що забування особливо інтенсивно проходить відразу після заучування (перший різкий спад…

Розділ IV

Пізнавальні процеси особистості

пам'ять — це запам'ятовування думок, висловлених вербально. Ме­ханічна пам'ять задіяна у тих випадках, коли матеріал запам'ято­вується без його… Процеси пам'яті — це закономірна зміна послідовних явищ пам'яті. До них… Розрізняють кількісні та якісні індивідуальні відмінності пам'яті. До кількісних відносять: обсяг, швидкість,…

Список літератури

гресе, 1980. - С. 27-102, 295-307. 2. Грановская Р. М. Восприятие и модели памяти. — М.: Наука, 1974. — С. 204-228, 256-270, 272-281, 312-329.

Мислення

13.2. Основні теоретичні підходи до вивчення мислення. 13.3. Види мислення та їхня класифікація:  

Суттєві ознаки чуттєвого та логічного пізнання

Отже, мислення — складніша та вища за своєю організацією, порівняно з чуттєвим пізнанням, форма відображення дійсності. Воно має соціальну природу.… Водночас мислення як вища форма пізнання завжди ґрун­тується на нижчій, бо для… На мислення можуть впливати найрізноманітніші чинники. Воно залежить від того, яким способом людині пред'являють умови…

Розділ IV

Пізнавальні процеси особистості

соціального чинника на процес мислення, то тут відомий ефект соціальної інгібіції — погіршення продуктивності діяльності, її швидкості та якості у… 13.2. Основні теоретичні підходи до вивчення мислення Активні психологічні дослідження проблеми мислення розпочались ще у XVII ст. З часом вони оформились в низку…

Розділ IV

Пізнавальні процеси особистості

суспільно-історичні. Це перетворення розглядають як неминучий результат засвоєння людиною продуктів людської культури у про­цесі її спілкування з… Діяльнісний підхід(С. Рубінштейн, О. Леонтьев, П. Гальперін та ін.) мисленнєву… 13.3. Види мислення та їхня класифікація

Класифікація за характером об'єкта мисленнєвої діяльності

S практично-дійове мислення; S наочно-образне мислення; S репродуктивно-образне мислення;

Розділ IV

Пізнавальні процеси особистості

13.3.2. Класифікація за ступенем новизни й оригінальності Класифікація мислення за ступенем новизни й оригінальності виокремлює наступні… S репродуктивне;

Розгорненням, ступенем реальності та впливом

На емоційну сферу людини

S теоретичне мислення; S практичне мислення. Теоретичне мислення— це аналіз наукових понять, пізнання законів, правил. У результаті теоретичного мислення…

Розділ IV

Пізнавальні процеси особистості

За розгорненням розрізняють: S дискурсивне мислення; •/ інтуїтивне мислення.

Список літератури

Изд-во МГУ, 1982. - С. 7-65, 184-270. 2. Вертгеймер М. Продуктивное мышление. — М.: Прогресс, 1987. — 336 с.

Мовлення

14.2. Психолінгвістичні теорії мовлення. 14.3. Види мовлення:  

Пізнавальні процеси особистості

 

Таблиця З

Характерні ознаки мови та мовлення

Мовлення пов'язане зі всіма психічними процесами людини. На рівні відчуттів воно впливає на пороги чутливості; на рівні сприймання — на такі його… Розглянемо функції мовлення у психічній діяльності людини: У сфері спілкування… мовлення і партнера спілкування. Це досягається за рахунок вико­ристання таких слів, як «Ох!», «Ай!», «Bay!» тощо, а…

Пізнавальні процеси особистості

лодіння другою мовою неможливе без засвоєння норм і цінностей культури, що обслуговується цією мовою, бо крім самих слів потрібно знати ситуації, у… Перехід у процесі спілкування з однієї мови на іншу потребує перемикання коду.… У різних країнах ставлення до білінгвізму визначається кон­кретною соціальною і політичною ситуацією. Так, в Європі…

Розділ IV

Пізнавальні процеси особистості

 

143. Види мовлення

Мовлення як психічний процес має такі основні види: зовнішнє, егоцентричне та внутрішнє.

І4.3.1. Зовнішнє мовлення

Усне мовлення — це мовлення, яке сприймається на слух. Воно мотивоване ситуацією, протікає у мінливих умовах, йому харак­терна простота граматичних… Усне мовлення здебільшого призначене для розмовного мов­лення і тому… Монологічне мовлення (від гр. monos — один, єдиний) — це тривале, неперервне, зв'язне викладання системи думок однією…

Розділ IV

Пізнавальні процеси особистості

У складовому письмі знаки позначають окремі склади. Прикла­дом може бути санскрит (писемна мова давньої і середньовічної Індії), сучасне письмо… У літерно-звуковому письмі знаки алфавіту, або графеми, позначають окремі… Афективне мовлення (від лат. affectus — настрій, хвилювання, пристрасть) слугує для вираження емоційних станів людини.…

Внутрішнє мовлення

Таким чином, внутрішнє мовлення ніби-то відмовляється від виконання своєї первинної функції — воно перестає безпосеред­ньо слугувати засобом… В онтогенезі спочатку формується зовнішнє мовлення, потім егоцентричне і… 14.4. Психологічні механізми мовлення

Розділ IV

Пізнавальні процеси особистості

У 50-х роках XX ст. російський вчений М. Жинкін висловив припущення, що породження мовленняґрунтується на задумі, який пов'язаний з універсальним… Важливу роль у породженні мовлення відіграє також слово, яке зберігається у… Основними психологічними механізмами породження мовлен­ня, за М. Жинкіним, є:

Розділ IV

Пізнавальні процеси особистості

винно знаходитися у реченні. Людина розуміє мовлення відповідно до розвитку її здатності самій створювати повідомлен­ня на тому ж рівні… Описані рівні сприймання та розуміння мовлення в дорослої людини, яка добре… Оволодіння другою мовою в пізніший період після засвоєння рідної мови відбувається навпаки, «зверху вниз»: починаючи…

Розділ IV

Пізнавальні процеси особистості

комунікації. У 4 роки діти засвоюють всю усну граматику і почина­ють говорити, переважно, правильно. До закінчення 6 років завер­шується практичне… Розвиток мовлення у дитячому віці залежить від наступних умов: 1. Спілкування з дорослими. На думку багатьох учених, основ­ним механізмом засвоєння дітьми цього віку нових слів є…

Розділ IV

Пізнавальні процеси особистості

 

Список літератури

1966. - 192 с 2. Белянин В. 77. Психолингвистические аспекты художественного текста. - М.: Изд-во МГУ, 1988. - 121 с.

Уява

15.1. Поняття про уяву. Уява і творчість.

15.2. Функції уяви.

15.3. Основні теоретичні підходи до вивчення уяви.

15.4. Види уяви та їхня класифікація.

15.5. Прийоми створення образів уяви.

15.6. Індивідуальні відмінності уяви.

15.1. Поняття про уяву. Уява і творчість

Сприйняті предмети та явища, пережиті емоції та почуття, робо­та думки залишають у свідомості людини «сліди». Психічна діяльність людини є діяльністю активною, динамічною, в резуль­таті якої ці «сліди» перебудовуються у нові комбінації, які назива­ють образами уяви. Уява — це пізнавальний психічний процес створення людиною на основі її попереднього досвіду образів об'єктів та явищ, які вона безпосередньо не сприймає і не сприй­мала¹.Цей процес властивий лише людині. Уява, стверджував А. Ейнштейн, важливіша за знання, бо знання обмежені. Уява ж може охопити усе, стимулює прогрес і є джерелом його еволюції.

В уяві завжди є вихід за межі безпосередньо даного, певний «відліт» від реальної дійсності. Незважаючи на це, уява завжди зберігає зв'язок з реальністю, бо образи уяви створюються з життєвих вражень. Елементи уявних об'єктів існують в дійсності. Небувалими є лише їхнє сполучення.

Уява дуже тісно пов'язана зі всіма психічними процесами та станами людини. Відчуття та сприймання дають людині основу для створення образів уяви в результаті їхнього перетворення і перекомбінування. Чим різноманітніші сприймання людини, тим яскравішими і повнішими є створені нею образи уяви. Для їхньої побудови має значення, чи ми сприймаємо реальний об'єкт чи його схему, цілий об'єкт чи його частину, чи наше сприймання чітке чи нечітке. Залежно від цього процес уяви отримує конкрет­ну спрямованість.

 

' Переважна більшість психологів ототожнює поняття «уява» і «фантазія». Хоча з 70-х років XX ст. помітна тенденція до їхнього розмежування, відмінності між цими поняттями не є чітко окресленими.

Розділ IV

Пізнавальні процеси особистості

Між образами пам'яті та уявою також існують тісні взає­мозв'язки. Якщо основне призначення пам'яті у тому, щоб якомо­га точніше зберегти минулий… Важливою психологічною умовою актуалізації уяви є такий психічний процес, як… Суперечливим є зв'язок між уявою і мисленням. І мислення, і уява спираються на досягнутий досвід і йдуть до пізнання…

Список літератури

Политиздат, 1968. - 128 с. 2. Выготский Л. С. Воображение и его развитие в детском возрасте // Выготский Л. С. Собр. соч. - В 6 т. - Т. 2. - М.: Педагогика 1982. - С. 436-442.

Увага

16.1. Поняття про увагу та її основні функції.

16.2. Основні теоретичні підходи до вивчення уваги.

16.3. Види уваги та їхня класифікація.

16.4. Основні властивості уваги.

16.1. Поняття про увагу та її основні функції

Щохвилини людина отримує безліч різноманітної інформації. Щоб не загубитися у цьому потоці, її слід фільтрувати: щось одне відбирати і спрямовувати на це свою свідомість, а щось інше про­пускати. У такій вибірковості і полягає основна сутність уваги. Увага — це пізнавальний психічний процес, який полягаєу спря­мованості та зосередженості психічної діяльності на певних об'єктах та явищах, зовнішніх або внутрішніх, при одночасному відволіканні від інших.

Увага не є самостійним психічним процесом. Будучи однією із сторін іншого психічного процесу (наприклад, сприймання, пам'яті чи мислення), вона виявляється лише як спрямованість на щось і зосередженість на чомусь. Крім того, увага не має свого окремого специфічного продукту. Результатом її функціонування не є ані об­рази, як це характеризує відчуття та сприймання, ані уявлення, як це властиво пам'яті, ані поняття, судження чи умовиди, які виника­ють у процесі мислення. Замість того увага є необхідною умовою якісного виконання будь-якої діяльності. Наприклад, якщо ми за­пам'ятовуємо матеріал, будучи посилено уважними, число повто­рень зменшується, причому відсутність уважності не компен­сується збільшенням кількості повторень. Завдяки увазі людина під час сприймання має змогу розрізнити деталі зображення; під час запам'ятовування — втримати необхідну інформацію у корот­котривалій і оперативній пам'яті для подальшої передачі у довгот­ривалу; у мисленні увага є необхідним чинником доведення проце­су розв'язання задачі від початку до кінця.

Таким чином, без зв'язку з іншими психічними процесами і незалежно від них увага існувати не може. Сама по собі нічого не створюючи, вона є ніби прожектор, який спрямовано на вже існу­ючий образ чи поняття.

Розділ IV

Пізнавальні процеси особистості

Якщо увага стає настільки притаманною людині, що характери­зує її тривалий психічний стан, вона розглядається як характеро­логічна риса особистості,… Увага виконує важливі функції в житті та діяльності людини: забезпечує… 16.2. Основні теоретичні підходи до вивчення уваги

Розділ IV

Пізнавальні процеси особистості

те, що завдання ще не виконано, дію ще не завершено. Саме ці зво­ротні сигнали спонукають людину до продовження активної діяльності. Однією із сучасних теорій уваги є інформаційна теорія.У 70-х pp. XX ст.…

Розділ IV

Пізнавальні процеси особистості

S установка: чим більша готовність до діяльності, тим краща увага; S потреби: те, що збігається з потребами особистості, насампе­ред привертає… •/ емоційна забарвленість подразника чи діяльності: подразник, який несе або позитивну, або негативну емоційну…

Розділ IV

Пізнавальні процеси особистості

людиною навколишнього світу. Він підносить чутливість органів чуття, прискорює процес сприймання, сприяючи ясності і чіткості відображення. Особливо… На відміну від зовнішньої, внутрішня увагазосереджена не на самих об'єктах чи… У діяльності людини зовнішня і внутрішня увага чергуються, гальмуючи одна одну. Це пов'язано з тим, що людині важко…

Розділ III

Пізнавальні процеси особистості

вдяки тому, що види діяльності, які виконують водночас, автома­тизовані і не вимагають контролю з боку свідомості. Розподіл уваги залежить від ступеня ЇЇ концентрації (якщо один із об'єктів… Обсягуваги характеризує кількість об'єктів чи явищ, які одно­часно охоплені нашою увагою. Середній обсяг уваги…

Список літератури

нию / Под ред. А. Н. Леонтьева и др. — М.: Изд-во МГУ, 1976. — С. 220-228. 2. Гільбух Ю. 3. Як учитися і працювати ефективно. — К., 1994. — С. 5-20.

Розділ V

Емоційно-вольова сфера

Людини

Можливості психіки людини не обмежуються лише пізнанням навколишнього світу та самої себе. Важливою її складовою є вияв­лення індивідуального ставлення людини до того, що ми пізнали, а також здатність до регулювання нашою поведінкою. Перше за­безпечують емоційні процеси людини, друге — вольові.

17. Емоції та почуття

17.1. Поняття про емоції та почуття, їхні властивості та основні функції.

17.2. Основні теоретичні підходи до вивчення емоцій та почуттів.

17.3. Види емоцій і почуттів та їхня класифікація.

 

17.3.1. Класифікація за рівнем організації, знаком та характером впливу на життєдіяльність людини;

17.3.2. Класифікація за ступенем розвитку емоцій;

17.3.3. Класифікація залежно від потреб та цілей діяльності.

17.4. Емоційні стани як форми переживань людини.

Розділ V

Емоційно-вольова сфера людини

 

17.5. Стрес та шляхи його подолання.

17.6. Індивідуальні відмінності та експресія емоцій і почуттів.

17.1. Поняття про емоції та почуття, їхні властивості та основні функції

Людина навколишній світ не лише пізнає, а й виражає до нього своє ставлення. Життя без переживань так само неможливе, як і без відчуттів. Емоційно-почуттєва сфера виступає в єдності з пізнавальними процесами. Людина не може виразити своїх пере­живань, не відчувши і не сприйнявши чогось, не згадавши, не по­думавши чи не уявивши. Почуття є значущим чинником форму­вання особистості, особливо її мотиваційної сфери. Зміст стійких почуттів індивіда розкриває людину як індивідуальність.

Поняття «емоції» вживається у широкому і вузькому значенні слова. У широкому розумінні емоції позначають будь-які можливі душевні переживання. У вузькому розумінні емоції(від. лат. emoveo — хвилюю, збуджую) — це відносно прості та короткотри­валі душевні переживання, які характеризують ситуативне став­лення людини до навколишнього світу і до самої себе.Прикла­дом емоцій є задоволення та незадоволення, радість та сум, страх, гнів тощо. В емоціях відображені переживання, що виражають ступінь задоволення чи незадоволення невідкладних потреб лю­дини, наприклад, фізіологічних чи потреб у безпеці. На основі емоцій можна судити про те, що у даний момент хвилює людину, які потреби є для неї найактуальнішими.

Емоції притаманні людині з моменту народження. Сучасні наукові дані свідчать про те, що елементарні емоції (наприклад, здивування, задоволення) змінюються мало, бо є вродженими. Складні ж емоції (наприклад, інтерес, страх, сором) упродовж розвитку людини зазнають суттєвих змін унаслідок соціалізації.

На відміну від емоцій, почуття — це складні та довготривалі душевні переживання, які характеризують стале і узагальнене ставлення людини до навколишнього світу і до себе.У них відо­бражається ступінь задоволення чи незадоволення соціальних потреб людини, наприклад, потреби у спілкуванні, самоповазі, самоактуалізації. Такі переживання (наприклад, гордість, любов,

ревнощі тощо) тривають не годинами і днями, а місяцями й роками.

Почуття виникають на основі емоцій, а розвиваються у процесі суспільного формування людини. їхня зміна залежить від кон­кретних культурно-історичних умов, у яких перебуває індивід: во­ни різні у різних народів і можуть по-різному виражатися у різні історичні епохи. У ході історичного розвитку людини її почуття збагачувались, набуваючи нового змісту і форми.

Емоційно-почуттєву сферу характеризує низка властивостей. По-перше, емоціям та почуттям властива суб'єктивна забарв­леність. Це означає, що вони несуть на собі відбиток індивідуаль­них особливостей людини, відображаючи своєрідність її життєво­го досвіду, інтересів, установок тощо. Це певною мірою спотворює дійсність. Суб'єктивний фактор в емоціях та почуттях відіграє основну роль. По-друге, емоції та почуття полярні. Якщо якесь переживання має позитивний полюс, то завжди можна знайти і не­гативний, наприклад, задоволення-незадоволення, радість—сум. По-третє, у складних людських переживаннях спостерігається злиття цих полярних емоцій, в результаті чого з'являється амбіва­лентність, або подвійність, емоцій та почуттів. Наприклад, у рев­нивої людини пристрастие кохання може поєднуватися із жагу­чою ненавистю. За законом Елькоста, всі людські емоції і почуття в нормі є амбівалентні. По-четверте, емоції та почуття людини мо­жуть бути різної інтенсивності. Наприклад, страждання чи здиву­вання можуть бути сильними і слабкими. По-п'яте, для емоцій та почуттів характерна певна тривалість, яка пов'язана з глибиною переживань: чим почуття глибші, тим вони триваліші. Нарешті, по-шосте, їм характерна предметність — ступінь усвідомленості і зв'язку з конкретним об'єктом. Наприклад, якщо людина пережи­ває страх, то цей страх спричинений конкретним предметом або явищем.

Емоції та почуття виконують низку функцій у життєдіяльності людини. Основні функції наступні:

S Сигнальна — емоції сповіщають людину про значущість тих чи інших умов або подій; про суб'єктивне ставлення людини до них; про те, з якими перешкодами вона зустрічається на своєму шляху; на що слід звернути увагу насамперед. Вони сигналізують також

Розділ V

Емоційно-вольова сфера людини

 

про сприятливий чи несприятливий хід подій. Особливо потрібну інформацію тут дають негативні емоції. Зазначимо, що ця функція емоційно-почуттєвої сфери не втратила свого значення навіть після того, як в історичному розвитку людства сформувалась більш досконаліша форма обміну інформацією — мовлення.

S Регулятивна — залежно від переживань людина скеровує свою діяльність у те чи інше русло, змінює свою поведінку. Емоції та почуття допомагають людині долати труднощі, будучи тією внутрішньою спонукальною силою до діяльності, яка зумовлює динаміку поведінки. Водночас слід пам'ятати, що емоції та почут­тя важко надаються вольовій регуляції, їх неможливо викликати за власним бажанням. Можливо, це спричинено тим, що ця сфера психіки тісно пов'язана з фізіологічними змінами організму. Так, радість може породжувати збудження, а сум — гальмування.

S Комунікативна — за рахунок свого експресивного компонен­та, зокрема, експресії обличчя, емоції беруть участь у встановленні контакту з іншими людьми у процесі спілкування, у впливі на них.

S Організаційна — емоції та почуття можуть як організовувати людину, активізуючи внутрішні ресурси та увагу, так і дезорганізо-вувати, порушуючи цілеспрямовану діяльність.

S Синтезуюча — емоційні переживання забезпечують цілісне та структуроване відображення предметів і явищ, допомагаючи побудувати цілісний суб'єктивний образ.

•S Експресивна — емоції та почуття виражають переживання лю­дини, що дає змогу краще зрозуміти внутрішній стан один одного.

S Спонукальна — емоції можуть мотивувати ту чи іншу по­ведінку людини.

S Антиципуюча — емоції та почуття, які виникають, виперед­жають розвиток реальних подій і попереджають про можливий кінцевий результат.

S Евристична — емоційне передбачення подій суттєво зменшує пошук правильного виходу із ситуації.

S Адаптаційна — завдяки емоціям та почуттям, які вчасно ви­никають, організм може пристосуватися до середовища ще до ос­мислення ситуації.

S Оздоровча — позитивні емоції сприятливо впливають на стан людини, активізуючи її функції.

17.2. Основні теоретичні підходи до вивчення емоцій та почуттів

Теоретичні підходи до емоційно-почуттєвої сфери людини роз­робляють у наступних напрямах: щодо взаємозв'язку емоційних та органічних процесів, емоційних та пізнавальних процесів, глибин­ної сфери психіки та ін.

Взаємозумовленість емоційних і органічних процесів підтверд­жують фізіологічні дослідження. Одним з них є дослід амери­канського вченого Д. Олдса та його колег, у якому виявлено, що у мозку тварини та людини є структури, які умовно можна назвати центрами «задоволення» і «страждань». У клітці щура встановили педаль, яка була під'єднана до електроду, вживленого у гіпотала­мус (структура головного мозку). Кожен раз, коли щур її натискав, через мозок проходив струм. Сила подразнення повністю залежа­ла від щура. Коли педаль була відключена від струму, щур насту­пав на неї лише 10-25 разів за годину; коли підключена — декілька тисяч разів за годину. Були випадки, коли тварина безперервно подразнювала центр задоволення упродовж 1-2 діб, поки не на­ставало фізичне знесилення.

Дослідження інших учених показали, що електричне подразнен­ня окремих структур головного мозку (гіпоталамуса, центральної ча­стини лімбічної системи) може скеровувати такі емоційні стани, як страх і гнів. Було з'ясовано також, що ліва півкуля пов'язана із ви­никненням і підтримкою позитивних емоцій, а права — негативних.

Зв'язок між емоційною сферою і органічними процесами, що відбуваються в організмі, пояснює еволюційна та психоорганічна теорії емоції.

Еволюційна теорія емоцій (Ч. Дарвін) з'явилась у 70-х роках XIX ст. її автор Ч. Дарвін вважав, що емоції виникли у ході ево­люції живих істот як життєво необхідні адаптаційні механізми до довкілля. Емоції є або корисними, або являють собою залишки доцільних реакцій, які були вироблені у процесі еволюції і бо­ротьби за існування. Так, питання рук, коли людина переживає страх, Ч. Дарвін пояснював тим, що у мавпоподібних пращурів людини ця реакція у разі небезпеки допомагала краще схопитися за гілки дерев.

Розділ V

Емоційно-вольова сфера людини

Психоорганічні теорії емоцій(У. Джеме, К. Лате, У. Кеннон, П. Бард, В. Вундт, кінець XIX ст.). Теорія Джемса-Ланге стверджує, що різним емоціям… Взаємовплив емоційних та пізнавальних процесів відображено у теорії… Теорія когнітивного дисонансу(Л. Фестингер, 60-ті роки XX ст.) розглядає емоції як основний мотив учинків людини.…

Розділ V

Емоційно-вольова сфера людини

процес, у ході якого відбувається несвідома мобілізація інстинк­тивної енергії. Якщо вона не знаходить свого застосування у зовнішній активності… Теорія диференційованих емоцій(К. Ізард, 80-ті роки XX ст.). У своїй теорії К.… 173. Види емоцій і почуттів та їхня класифікація

Знаком та характером впливу

На життєдіяльність людини

За знаком (забарвленістю) виділяють негативні та позитивні емоції. Негативні емоції— це неприємні переживання, наприклад, страх, переляк, відраза… 1 Детальніше див. § 17.3. «Види емоцій і почуттів та їхня класифікація». … тивні емоції. Очевидно, це дає змогу успішніше адаптуватися до несприятливих обставин, виконуючи важливішу біологічну…

Класифікація за ступенем розвитку емоцій

За ступенем розвитку емоцій (структурою) їх поділяють на прості і складні. Прості емоціївикликає безпосередня дія на ор­ганізм тих чи інших об'єктів, пов'язаних із задоволенням його невідкладних потреб. Вони тісно пов'язані з відчуттями. Напри­клад, задоволення чи незадоволення від запаху, звуку, їжі тощо. Прості емоції виявляються у такому емоційному стані людини, як

Розділ V

Емоційно-вольова сфера людини

емоційний тон відчуттів1. Складні емоціїпов'язані з розумінням їхніх об'єктів і усвідомленням життєвого значення. До складних емоцій належать… Інтерес (від лат. interest — важливий, значущий) — це емоційно забарвлене… Інів є переживанням сильного обурення. Він може протікати у формі афекту2. Відразу спричиняють об'єкти, дії, думки,…

Класифікація залежно від потреб та цілей діяльності

Альтруїстичні почуття(від лат. alter — інший) виникають на основі потреби у допомозі іншим людям. Наприклад, тривога за долю інших, співпереживання,…

Розділ V

Емоційно-вольова сфера людини

ження, колекціонування, радість від прибутків, приємне почуття від споглядання своїх накопичень. Пугнічні почуття(від лат. pugna — боротьба) — це… Складним почуттям, яке поєднує моральні, естетичні та інте­лектуальні почуття,… Одними із найскладніших моральних почуттів людини є почуття дружби, любові та кохання. Дружбає складним моральним…

Розділ V

Емоційно-вольова сфера людини

один із одним. Вони прагнуть покращити життя коханої людини, вони щасливі, коли разом, готові допомогти у важку хвилину і очікують того ж самого від… Рис. 26. Трикомпонентна теорія кохання Р. Стернберга (1986)

Розділ V

Емоційно-вольова сфера людини

відчуттів є індивідуальним проявом минулих емоцій. Так, один й той самий звук може викликати в одних людей приємні пережи­вання, в інших, навпаки,… Настрій — це загальний відносно стійкий емоційний стан лю­дини, що… Постійний веселий, бадьорий, піднесений настрій, переживання життєрадісності й оптимізму називають гіпертимією. Якщо ж…

Розділ V

Емоційно-вольова сфера людини

ливість, яка виявляється у схильності людини до частого та інтен­сивного переживання тривоги, називають тривожністю. Апатія(від гр. apatheia — нечутливість) є емоційним станом, при якому… Фрустрація(від лат. frustratio — марне сподівання, невдача, обман) — це психічний стан зростаючого незадоволення, що…

Емоційно-вольова сфера людини

лювати ситуацію. Цьому може сприяти добра освіта, висока фахо­ва підготовка, володіння багатьма навичками й уміннями, кон-тактність, компромісність,… Психологічну стійкість до стресів підтримують внутрішні і зовнішні ресурси.… Найбільше стреси загрожують таким типам людей:

Розділ V

Емоційно-вольова сфера людини

ражати свої переживання називають експресивністю. Засобами експресії емоцій та почуттів є мовлення (насамперед, інтонація, тембр, модуляція голосу),… Зазначимо, що не завжди за зовнішнім виразом можна судити про справжні… Останнім часом учені все більше говорять про так званий емоційний інтелект, який охоплює низку здібностей людини:…

Розділ V

Емоційно-вольова сфера людини

до чогось. Кохання є інтенсивним, напруженим і відносно стійким почуттям однієї людини до іншої, пов'язане з фізіологічним потя­гом і глибокою… Емоційний стан — це така психологічна характеристика особи­стості, що… зниженні її конструктивності і якості. Емоційне вигорання — це емоційний стан людини, яка інтенсивно і тісно…

Список літератури

тических ситуаций. — М., Изд-во Моск. ун-та, 1984. — С. 33-42. 2. Вильяме К. Тренинг по управлению стрессом. — М.: Эксмо, 2002. 3. Гозман Л. Я. Психология эмоциональных отношений. — М.: Изд-во

Вольова діяльність особистості

18.1.1. Структура діяльності; 18.1.2. Засоби діяльності; 18.1.3. Провідні види діяльності.

Емоційио-вольова сфера людини

 

2. Діяльність людини має продуктивний, творчий характер, тоб­то вона створює щось нове порівняно з тим, що дала природа.

3. Діяльність людини пов'язана з предметами матеріальної і ду­ховної культури, які використовуються або як інструменти, або як предмети задоволення потреб, або як засіб власного розвитку лю­дини.

4. Діяльність людини перетворює саму людину, її здібності, по­треби, умови життя.

5. Людська діяльність здійснюється індивідуально. Під
індивідуальним стилем діяльності розуміють стійкі, узагальнені
особливості виконання діяльності конкретною особою.

Структура діяльності

Цільова основа діяльності передбачає досягнення людиною тієї чи іншої цілі (мети). Метою є те, чого прагне людина, образ кінцевого результату. Це… Між мотиваційною та цільовою основою діяльності є складний взаємозв'язок. Так,… ' Детальніше див. § 4.4. «Потреби, мотиви та ціннісні орієнтації особистості».

Емоційно-вольова сфера людини

що людина засвоїла конкретний вид діяльності. Процес переходу від внутрішньої психічної до зовнішньої предметної дії називають екстеріоризацією.… Залежно від способу виконання, дії поділяють на рефлек­торні, інстинктивні,… Другим виявом зовнішньої організації діяльності є поведінка — система взаємопов'язаних несвідомих та свідомих…

Засоби діяльності

Уміння— це способи успішного виконання дії, що відповідають цілям та умовам діяльності. Уміння завжди спираються на знання. Так, перш ніж навчитися… Вдосконалені шляхом багаторазового вправляння компоненти вмінь, що виявляються… Розділ V

Емоційно-вольова сфера людини

їхньої послідовності, або погіршенням ставлення самої людини до завдання. S Під час формування навички спостерігається різка зміна у набуванні… S У процесі формування навички спостерігається тривале за­тримання в її удосконаленні. Таке «плато» у формуванні…

Провідні види діяльності

Спілкування— це взаємодія двох або більше людей, спрямова­на на обмін інформацією пізнавального чи афективно-оцінкового характеру. Це перший вид… 1 Детальніше див. § 8.1. «Поняття про спілкування; його структура та… Гра— це вид непродуктивної умовної діяльності, спрямований на відтворення та засвоєння суспільного досвіду. Мотив…

Емоційно-вольова сфера людини

обхідні для засвоєння досвіду людства й успішного початку трудо­вої діяльності. Праця— це суспільно організована діяльність людини, спрямо­вана на… 18.2. Загальне поняття про вольову діяльність

Емоційно-вольова сфера людини

мує протилежну. Вирішальну роль при цьому відіграє інтелекту­альна сфера людини; S поява додаткового смислу дії. Додатковий смисл дії утво­рюється тоді, коли… S наявність вольових зусиль. Вольове зусилля — це стан емо­ційного напруження, який мобілізує внутрішні ресурси людини…

Розділ V

Емоційно-вольова сфера людини

має бути доступним: не надто простим, а й не надто складним. У першому випадку вольові зусилля не потрібні, у другому завдан­ня переважно не… Чи людина має певні обмеження щодо розвитку сили волі? Виявляється, що… * * * * *

Список літератури

1. Бех І. Д. Від волі до особистості. — К., 1995. — 271 с

2. Иванников В. А. Психологические механизмы волевой регуляции.

Учебное пособие. — М., 1998. — 268 с.

3. Ильин Е. П. Психология воли. — СПб.: Питер, 2000. — 288 с.

4. Калин В. К. Классификация волевых качеств. Эмоционально-воле-

вая регуляция поведения и деятельности. — Симферополь, 1983.-215 с.

5. Леонтьев А. Н. Деятельность. Сознание. Личность. — М., 1982. —

304 с.

6. Москвичев С. Г. Мотивация, деятельность и управление. —

Киев-Сан-Франциско, 2003. - 490 с.

7. Селиванов В. И. Терминологический минимум основных понятий

воли. — Рязань, 1989.

8. Шульга Т. И. Психологические основы формирования воли. —

Пятигорск, 1993.-215 с.

Словник психологічних термінів

А________

Абсолютна чутливість— діапазон адекватних відчуттів. Абсолютний поріг чутливості— величина подразника (мінімальна чи

максимальна), яка має критичний характер для відчуттів. Абстрагування— мисленнєва операція відокремлення одних ознак чи властивостей предметів і явищ від інших і/або від самих предметів, яким вони властиві. Абстрактна уява— вид уяви, у якому перевагу мають абстрактні, ви­щою мірою узагальнені образи. Абстрактне мислення— див. понятійне мислення. Абстрактні поняття— поняття, які відображають ті чи інші власти­вості об'єктів відокремлено від самих об'єктів. Абстрактно-логічне мислення— див. понятійне мислення. Абулія— різке послаблення сили потреб при аномалії мотивації. Автоагресія— агресія, спрямована на себе.

Автономне мовлення (ситуативне)— мовлення, при якому одне од-нокореневе слово позначає низку предметів; характерне для дітей віком від 1 року до 1 року 3 місяців. Авторитарний лідер— лідер, який сам визначає мету і обсяг роботи групи та спосіб її досягнення і лише деякою мірою дає змогу групі прилучатися до прийняття рішення. Аглютинація(від лат. agglutinatio — склеювання) — прийом створен­ня образів уяви шляхом поєднання якостей, властивостей, ча­стин різних об'єктів в єдине ціле. Агресія(від лат. aggredior — нападаю) — деструктивна поведінка

людини з прагненням заподіяти іншому травму. Адаптація(від лат. adapto — пристосовую) — пристосування орга­нізму до умов середовища. Академічні здібності— здібності до успішного навчання. Акизитивні почуття(від фр. acquisition — придбання) — почуття, які

виникають у зв'язку з інтересом до накопичення. Акомодація(від лат. accomodo — пристосовую) — зміна кривизни кришталика ока залежно від відстані предмета, що діє на нього.

Словник психологічних термінів

Словник психологічних термінів

 

Активна увага— див. довільна увага.

Активна уява— вид уяви, який спонукає людину до діяльності й зна­ходить реальне втілення у житті.

Активні емоції (стенічні)— емоції, які підвищують активність організму, мобілізують його енергетичні ресурси і захисні механізми.

Акцентуація характеру— крайній варіант норми в результаті підси­лення окремих рис характеру.

Акцентування— прийом створення образів уяви шляхом нерівно­мірного перебільшення окремих частин та ознак об'єктів чи явищ.

Альтруїстичні почуття(від лат. alter — інший) — переживання необхідності допомогти іншим людям.

Аналіз— мисленнєва операція роз'єднання предметів чи явищ, виділення окремих їхніх частин, елементів, ознак, властивос­тей, відношень тощо.

Аналітичний тип сприймання— тип сприймання, для якого характер­не «схоплення» деталей об'єктів та явищ.

Аналогія— прийом створення образів уяви шляхом вибудовування об­разів, частково схожих на реально існуючий предмет чи явище.

Анонімне спілкування— спілкування між незнайомими людьми чи людьми, не пов'язаними особистісними стосунками.

Апатія(від гр. apatheia — нечутливість) — емоційний стан, при якому виявляється байдужість, відсутність інтересу до навколишнього.

Апперцепція сприймання(від лат. ad — до; perceptio — сприймання) — особливість сприймання, яка полягає у залежності змісту та спрямованості сприймання від досвіду, інтересів, ставлення до життя, установок та індивідуально-типологічних особливостей особистості.

Архетип(від гр. arche — початок; typos — зразок) — модель поведінки, алгоритм пізнання, який переходить від покоління до поко­ління.

Асоціативна психологія (асоціанізм)(від лат. associatio — сполучення, з'єднання) — напрям психології, який виник у XVII ст. і який го­ловним механізмом психічного життя людини вважав асоціації.

Асоціація(від лат. associatio — сполучення, з'єднання) — 1) зв'язки між окремими уявленнями (ідеями), внаслідок яких поява од-

ного уявлення (ідеї) спричинює інше; 2) (кооперація) згуртова­на група, яка існує протягом відносно тривалого часу, має спільну мету і постійний основний склад.

Астенічні емоції— див. пасивні емоції.

Атлетики(від гр. athlon — боротьба, сутичка) — конституційний тип людини, для якого характерна міцна будова тіла, середній або високий зріст, сильно розвинена мускулатура, широкі плечі, вузькі стегна.

Атракція(від лат. attractio — притягування) — симпатія до іншої лю­дини.

Аттітюд(від фр. attitude — поза) — див. соціальна установка.

Аудіал— людина, в якої у сприйманні інформації переважають слу­хові образи.

Аутистичне мислення— вид мислення, яке підкоряється афективним потребам людини, допускає логічні суперечності і спотворює реальність.

Аутсайдер(від англ. outsider — сторонній) — людина, ізольована у певній соціальній групі.

Афект(від лат. affectus — настрій, хвилювання, пристрасть) — відносно короткотривалий емоційний стан, який відображає сильні і бурхливі емоції людини.

Афективне мовлення(від лат. affectus — настрій, хвилювання, прист­расть) — зовнішнє мовлення, яке слугує для вираження емоцій­них станів людини.

Б________

Бажання— мотиви поведінки, що характеризуються достатньою усвідомленістю потреб.

Базальні вольові якості— первинні вольові якості людини: енер­гійність, терплячість, витримка, сміливість.

Безпосереднє спілкування— спілкування, яке передбачає канали зворотного зв'язку, які інформують про ефективність спілку­вання.

Безпосередня увага— увага, яка регулюється об'єктом, який відпо­відає інтересам і потребам людини.

Бесіда— усне опитування.

Словник психологічних термінів

Словник психологічних термінів

 

Білінгвізм(від лат. bis — двічі, lingua — мова) — двомовність; одночас­не засвоєння дитиною у ранньому віці (здебільшого, до 4 років) двох мов.

Бінокулярний стереоефект— об'ємне сприймання навколишніх предметів, яке забезпечується просторовою розбіжністю між зображеннями, які виникають на сітківках обох очей.

Бісоціації— рекомбінація та об'єднання різнорідних, на перший по­гляд, не пов'язаних між собою образів чи ідей.

Біхевіоризм (психологія поведінки)(від англ. behaviour — пове­дінка) — напрям психології, який виник на початку XX ст. і який предметом психології вважав поведінку.

В

Велика група— група, яка об'єднана спільною ціллю, складається з більше, ніж 30-40 осіб, і члени якої особисто один одного не знають.

Вербальне мислення— вид мислення, у якому людина оперує мов­ленням, зокрема внутрішнім.

Вербальне спілкування(від лат. verbum — слово) — мовне спілкування.

Вербальний інтелект— інтелект, у якому домінує мовлення.

Верхній абсолютний поріг чутливості— максимальна сила подразника, яка, діючи на аналізатор, викликає адекватне відчуття.

Верхня абсолютна чутливість— здатність відчувати дуже сильні подразники як адекватні.

Вестибулярні відчуття(від лат. vestibulum — вхід) — див. статичні відчуття.

Взаємодія відчуттів— зміна чутливості одних аналізаторів під впли­вом інших.

Взаємодія навичок— утворення нової навички, яка спирається на вже набуті, заважаючи цьому утворенню або покращуючи його.

Вибірковість сприймання— особливість сприймання, яка полягає у наданні переваги одним предметам та явищам порівняно з іншими.

Видові поняття— поняття з меншим обсягом по відношенню до по­нять з більшим обсягом.

Витіснення— механізм психічного захисту, який полягає у забуванні неприємних для нас подій, думок, переживань.

Вищі емоції— суто людські переживання, спричинені соціальними чинниками.

Відраза— емоції, які спричиняють об'єкти, дії, думки, почуття, кон­такт з якими викликає суперечність з ідеологічними, моральни­ми чи естетичними принципами людини.

Відтворення— процес пам'яті, в результаті якого відбувається акту­алізація збереженого матеріалу.

Відтворююча уява— див. репродуктивна уява.

Відтворююче мислення— див. репродуктивне мислення.

Відчуття— пізнавальний психічний процес відображення окремих властивостей та якостей предметів і явищ навколишньої дійс­ності та внутрішніх станів організму, який виникає внаслідок безпосереднього впливу подразників на органи чуття в даний момент.

Візуал— людина, в якої у сприйманні інформації переважають зорові образи.

Вісцеротонік(від лат. viscera — нутрощі) — тип темпераменту, для якого характерна привітність і легкість у спілкуванні, комуніка­бельність, емоційна рівність і терпимість до інших.

Власне відтворення— мимовільне або довільне відтворення ма­теріалу, що запам'ятався.

Внутрішнє мовлення— вид беззвучної мовленнєвої діяльності людини.

Внутрішньоособистісний конфлікт— зіткнення рівних за силою, але притилежних за спрямованістю мотивів, потреб, інтересів, цінностей тощо.

Внутрішня (інтернальна) локалізація контролю— схильність люди­ни пояснювати причини своїх дій та вчинків внутрішніми чин­никам.

Внутрішня конформність— засвоєння індивідом під тиском інших думки більшості.

Внутрішня увага— увага, зосереджена на образах об'єктів та явищ зовнішнього світу.

Вольова дія— дія, скерована на досягнення свідомо поставленої мети, яку спонукають конкуруючі мотиви, і яка пов'язана з пе­решкодами, для подолання яких необхідно прикласти зусилля.

Словник психологічних термінів

Словник психологічних термінів

 

Вольове зусилля— стан емоційного напруження, який мобілізує внутрішні ресурси людини (пам'ять, мислення, уяву тощо) і створює допоміжні мотиви до дії.

Вольові якості особистості— відносно стійкі, незалежні від конкрет­ної ситуації риси особистості, що засвідчують рівень свідомої саморегуляції поведінки.

Воля— психічна діяльність людини, яка виявляється у її здатності діяти щодо свідомо поставленої мети, долаючи при цьому внутрішні і зовнішні перешкоди.

Впізнавання— відтворення інформації в умовах повторного її сприй­мання.

Вправи— багаторазове виконання певних дій з метою їхнього засвоєння, яке ґрунтується на розумінні і свідомому контролі.

Врівноваженість нервової системи— баланс між збудженням і галь­муванням нервових процесів.

Вторинна увага— див. довільна увага.

Г________

Галоефект— див. ефект ореолу.

Галузь психології— певна ділянка психологічної науки, яка зай­мається вивченням властивих лише їй теоретичних та практич­них питань.

Гаптичний образ— образ, який утворюється в результаті дотикових сприймань.

Гедонічні почуття(від гр. hedone — насолода) — почуття, пов'язані з задоволенням потреби у тілесному і душевному комфорті.

Генезисний метод(від лат. genesis — походження, породження) — інтерпретаційний метод, який розкриває «вертикальні» зв'язки між фазами чи рівнями розвитку психіки, встановленими у дослідженні.

Геніальність— вищий ступінь творчих проявів, які мають важливе значення для життя суспільства.

Гештальтпсихологія (ґештальтизм)(від нім. Gesta.lt — образ, конфігурація) — напрям психології, який виник на початку XX ст. і який предметом психології вважав цілісні структури психіки.

Гіперболізація— прийом створення образів уяви шляхом значного рівномірного перебільшення всіх частин образів об'єктів чи явищ або збільшення кількості частин предмета.

Гіпертимія— постійний веселий, бадьорий, піднесений настрій.

Глоричні почуття(від лат. gloria — слава) — почуття, пов'язані з по­требою у самоствердженні, славі.

Гнів— переживання сильного обурення.

Гностичні почуття (інтелектуальні)(від лат. gnosis — знання) — по­чуття, які виникають і виявляються у пізнавальній діяльності людини.

Гострота зору— мінімальна відстань між двома точками, при якій людина бачить ці точки як роздільні.

Гра— вид непродуктивної умовної діяльності, спрямований на відтворення та засвоєння суспільного досвіду.

Група— соціальна спільнота осіб, об'єднаних за певною ознакою, які взаємодіють між собою і усвідомлюють свою приналежність до неї.

Група членства— група, до якої реально належить індивід, однак нор­ми якої для нього не є суттєвими.

Групова ідентифікація— параметр групового розвитку, який полягає у тому, що людина, спираючись на моральні принципи, ставить­ся до інших членів групи, як до самої себе, а до себе — як до інших.

Групова увага— увага декількох осіб даної групи на сумісному за­вданні.

Групові норми— загальні правила поведінки, яких дотримуються члени групи.

Групові санкції— механізми, за допомогою яких група примушує своїх членів виконувати групові норми.

Гуманістична психологія(від лат. humanus — людяний, людський) — напрям психології, який виник у 60-х роках XX ст.; предметом свого дослідження проголосив унікальну та неповторну особистість людини у цілісності її психічних явищ.

Д_______

Дедукція (від лат. deductio — виведення) — умовиводи від загального до конкретного.

Словник психологічних термінів

Словник психологічних термінів

 

Деіндивідуалізація— знеособлення людини (наприклад, під впливом натовпу).

Демократичний лідер— лідер, який, приймаючи рішення, обов'язко­во радиться з групою.

Депресія(від лат. depressio — пригнічення, придушення) — почуття пригніченості, песимізму, занепаду духовних сил.

Дивергентне мислення— мислення, в результаті якого ведеться пошук кількох розв'язків та відповідей; може відступати від законів логіки.

Дискурсивне мислення— вид мислення, який характеризується послідовністю зв'язаних логічних міркувань, у якому кожна наступна думка зумовлена попередньою.

Диспластик(від гр. dys — погано, plastos — сформований) — консти­туційний тип людини, для якого характерна неправильна і дис­пропорційна будова тіла.

Диспозиція(від лат. dispositio — розташування, розміщення) — 1) психологічні чинники, які суб'єктивно визначають поведінку людини; 2) наперед визначений план поведінки, спосіб дій лю­дини; 3) здатність, нахил, установка людини.

Дистантні відчуття— відчуття, які виникають унаслідок дії подраз­ника на рецептори з певної відстані.

Дистрес— повна дезорганізація діяльності, втрата самоконтролю.

Диференційна чутливість— здатність людини розрізняти ледь помітні відмінності між подразниками.

Диференційний поріг (поріг розрізнення)— мінімальна різниця між двома подразниками однієї модальності, яка викликає ледве помітну відмінність відчуттів.

Дифузна група (конгломерат)— малозгуртована група, яка існує короткий час, має випадковий склад членів і функціонує на підставі однакової діяльності.

Діалогічне мовлення(від гр. dialogos — розмова, бесіда) — безпосе­реднє мовленнєве спілкування двох або більше осіб.

Дія— відносно завершений елемент діяльності, спрямований на досягнення певної проміжної мети.

Діяльність— внутрішня (психічна) і зовнішня (фізична) активність людини, яку регулює усвідомлена мета.

Довготривала пам'ять— пам'ять, яка характеризується необмеженим часом зберігання інформації і необмеженим обсягом.

Довготривале спілкування— регулярне спілкування стосовно стра­тегічних завдань.

Довільна пам'ять (навмисна)— вид пам'яті, коли людина ставить пе­ред собою мету щось запам'ятати, застосовує для цього спеціальні засоби і прикладає вольові зусилля.

Довільна увага (вторинна, активна)— вид уваги, коли людина ставить перед собою мету бути уважною і прикладає для цього вольові зусилля.

Довільна уява— вид уяви, коли людина ставить перед собою мету щось уявити і прикладає для цього вольові зусилля.

Довільне сприймання (навмисне)— вид сприймання, коли людина ставить перед собою мету щось сприйняти і прикладає для цього вольові зусилля.

Довільні дії— дії, які спрямовані на досягнення усвідомленої мети і виходять з усвідомлених мотивів.

Доповнення— прийом створення образів уяви, коли образ одного, об'єкта береться за основу, до якої приєднуються елементи, взяті з образів інших об'єктів.

Дріб Вебера (закон Вебера, константа Вебера)— відношення між приростом подразника, який ледь помітно відрізняється від його початкової величини, і цією початковою величиною.

Дружба— складне моральне почуття, яке виражається у сталому по­зитивному індивідуально-вибірковому ставленні до іншої лю­дини, заснованому на взаємній прихильності, повній довірі, спільності інтересів, постійній готовності у будь-який момент прийти на допомогу один одному.

Е__________

Его(від лат. ego — я) — структурний компонент особистості, який відповідає за прийняття рішень.

Егоїзм(від лат. ego — я) — ціннісна орієнтація людини, яка характе­ризується переважанням особистих інтересів над інтересами інших людей чи спільноти.

Егоцентризм(від лат. ego — я, centrum — центр круга) — нездатність людини зрозуміти погляд, відмінний від власного.

Егоцентричне мовлення(від лат. ego — я, centrum — центр круга) — монологічне ні до кого не звернуте мовлення вголос.

Словник психологічних термінів

Словник психологічних термінів

 

Ейдетизм(від гр. eidos — образ, зовнішній вигляд) — відтворення у деталях образів предметів, які у даний момент на зоровий аналізатор не впливають.

Ейдетична пам'ять— див. ейдетизм.

Ейфорія— настрій, який характеризується безтурботністю та добро­душністю і водночас байдужим ставлення до серйозного боку життя.

Екоїчна пам'ять— сенсорна копія акустичної інформації на перифе­ричних частинах аналізаторів.

Експресивність— властивість індивіда, яка виявляється у здатності виражати назовні свої переживання.

Екстаз— стан захоплення й замилування, що поєднується зі ско­ваністю рухів.

Екстеріоризація— процес переходу від внутрішньої розумової до зовнішньої предметної дії.

Екстернальна локалізація контролю— див. зовнішня локалізація контролю.

Екстероцептивні відчуття(від лат. exterior — зовнішній) — відчуття, які виникають унаслідок дії подразника, який знаходиться у зовнішньому середовищі, а рецептори розміщені назовні орга­нізму.

Екстраверсія(від лат. extra — зовні, versio — звертати, видозмінюва­ти) — спрямованість особистості на довкілля й інших людей.

Емоції(від. лат. emoveo — хвилюю, збуджую) — відносно прості та ко­роткотривалі душевні переживання, які характеризують ситуа­тивне ставлення людини до навколишнього світу і до самої себе.

Емоційна збудливість— готовність людини емоційно реагувати на значимі для неї подразники.

Емоційна лабільність— властивість індивіда, яка виявляється у нестійкості емоцій.

Емоційна пам'ять— пам'ять на переживання.

Емоційна ригідність— властивість індивіда, яка виявляється у стабільності та в'язкості емоцій, надмірній фіксації на значимих для нього подіях, об'єктах, образах, невдачах.

Емоційна стійкість— властивість індивіда, яка виявляється у відсут­ності реакції на емоціогенну ситуацію, здатності завдяки вольо­вим зусиллям придушувати емоційні реакції.

Емоційна уява— вид уяви, у якому характер образів регулюється по­чуттями людини.

Емоційна чутливість— властивість індивіда, яка виявляється у лег­кості, швидкості і гнучкості емоційного реагування на соціальні події, на особливості інших людей.

Емоційне вигорання— емоційний стан людини, яка інтенсивно і тісно спілкується з іншими в емоційно насиченій атмосфері при виконанні професійних обов'язків.

Емоційний інтелект— здібності людини до розпізнавання власних емоцій, опанування емоціями та розуміння емоцій інших людей.

Емоційний лідер— лідер, який забезпечує регуляцію міжосо-бистісних взаємин.

Емоційний стан— психологічна характеристика особистості, що відображає її порівняно тривалі душевні переживання.

Емоційний тон відчуттів— емоційне забарвлення відчуттів та сприймань.

Емпатія(від гр. empatheia — співпереживання) — здатність людини увійти в емоційний стан іншої людини, співпереживаючи і співчуваючи їй.

Емпіричний метод— метод збору первинних даних про психічні яви­ща людини.

Ерос— інстинкт життя.

Естетичні почуття— почуття, пов'язані з переживанням краси, вишу­каності, насолоди звуками чи краєвидами, поетичного суму.

Ефект гомогенності чужої групи— члени чужої групи видаються нам більш подібними один на одного, ніж члени своєї групи.

Ефект краю— початок та кінець запам'ятованого матеріалу збері­гається краще, ніж середина.

Ефект новизни— нова інформація, отримана про знайому людину, починає змінювати нашу думку про неї.

Ефект ореолу (галоефект)— людина частіше приписує позитивні якості тим особам, які їй подобаються, а негативні тим, які не подобаються.

Ефект первинності— перше враження, отримане при сприйманні лю­дини людиною, є найсильнішим.

Ефект соціальної інгібіції— погіршення продуктивності діяльності, її швидкості та якості у присутності сторонніх осіб, як реальних, так і уявних.

Словник психологічних термінів

Словник психологічних термінів

 

Ефект соціальної фасилітації— покращення розумової діяльності

індивіда у присутності групи. Ефективне спілкування— спілкування, яке передбачає, що партнери

однаково сприймають і тлумачать те, що вони повідомляють

один одному.

_________ 3________

Забування— процес пам'яті, при якому втрачається чіткість закріпле­ного в пам'яті матеріалу, зменшується його обсяг, погіршується якість, виникають помилки при відтворенні або взагалі відтво­рення стає неможливими і, нарешті, неможливе впізнавання.

Завершене спілкування— спілкування, яке передбачає повне вичер­пання змісту теми з погляду обох сторін спілкування.

Загальні поняття— поняття, які відображають істотні властивості цілих класів предметів та явищ.

Загальні судження— судження, які стосуються всіх об'єктів чи явищ даної групи.

Задатки— спадкові анатомо-фізіологічні особливості, які є основою для розвитку здібностей.

Закон Вебера— див. дріб Вебера.

Заміщення— механізм психічного захисту, який полягає у перене­сенні дій з недоступного об'єкта на доступний.

Запам'ятовування— процес пам'яті, у результаті якого відбувається закріплення нового шляхом зв'язування з набутим раніше.

Заперечення— механізм психічного захисту, який полягає у тому, що людина відмовляється визнавати, що відбулась неприємна або конфліктна ситуація.

Заперечні судження— судження, у яких заперечується наявність певних ознак і відношень в об'єктах.

Зараження— засіб впливу у великих групах, який виявляється у пе­редачі свого стану або ставлення іншій людині чи групі людей, які несвідомо їх переймають.

Збереження— тривале затримання в пам'яті матеріалу.

Звичка— непродуктивна, негнучка або нерозумна діяльність, що не має свідомої мети.

Згадування— відтворення індивідом подій свого життєвого шляху.

Згуртованість групи— параметр групового розвитку, який характе­ризує однорідність суджень членів групи стосовно певного пи­тання, частоту і міцність комунікативних зв'язків у групі і взаємну привабливість її членів.

Здивування— емоційний відгук на обставини, які виникають раптово.

Здібності— індивідуально-типологічні особливості особистості, які зумовлюють успішне виконання певного різновиду діяль­ності.

Знання— сукупність відомостей людини про щось, її здатність орієн­туватися у системі соціальних відносин і діяти відповідно до обставин.

Зовнішнє мовлення— аудіальне чи візуальне мовне спілкування між людьми.

Зовнішня (екстернальна) локалізація контролю— схильність люди­ни приписувати причини своїх дій та поведінки зовнішнім чинникам.

Зовнішня конформність— індивід зовні приймає думку групи і його зовнішні дії відповідають тиску групи, однак внутрішньо люди­на не згодна.

Зовнішня увага (сенсорна, перцептивна)— увага, зосереджена на об'єктах та явищах зовнішнього світу.

Зорові ілюзії(від лат. illusion помилка — оманливе уявлення) — хиб­не сприймання простору.

І

Ід (від лат. id — воно) — найстаріша вроджена базова структура особистості, яка надає нашій поведінці енергію.

Ідентифікація— 1) уподібнення, утотожнення себе з кимось; 2) меха­нізм психічного захисту, який полягає у приписуванні собі позитивних рис інших людей.

Ідентифікація(від лат. identicus — тотожний) — уподібнення себе іншій людині.

Ідеографічне письмо(від гр. idea — образ, поняття, гр. grafe — пишу, зображую) — вид писемного мовлення, коли знаки позначають ціле слово чи поняття.

Словник психологічних термінів

Словник психологічних термінів

 

Ізоляція— механізм психічного захисту, який полягає у блокуванні неприємних спогадів, переживань, недопуску їх до повного усвідомлення.

Іконічна пам'ять— сенсорна копія візуальної інформації на перифе­ричних частинах аналізаторів.

Іксотимік— тип темпераменту, для якого характерна слабка вразли­вість, зосередження на дрібницях, стриманість у жестикуляції.

Імпульсивні дії— спонтанні, раптові, недостатньо усвідомлені дії, які безпосередньо підпорядковані потребам і емоціям людини.

Індивід(від лат. individuum — неподільне) — людина як представник виду Homo Sapiens.

Індивідуальна увага— увага окремої конкретної особи.

Індивідуальне несвідоме— конфлікти й спогади, які людина колись усвідомлювала, однак тепер вони пригнічені чи забуті.

Індивідуальний стиль діяльності— стійкі, узагальнені особливості виконання діяльності конкретною особою.

Індивідуальність(від лат. individuum — неподільне) — сукупність не­повторно своєрідних рис та особливостей людини, що відрізняє її від інших людей.

Індукція(від лат. inductio — наведення, збудження) — умовиводи від конкретного до загального.

Індукція навичок— див. позитивне перенесення навичок.

Інертність нервової системи— невправність, млявість, низька рух­ливість нервових процесів.

Інсайт (осяяння)(від англ. insight — проникнення у суть) — раптове розуміння проблеми.

Інстинктивні дії— пристосувальні генетично фіксовані несвідомі дії, зумовлені спадковістю.

Інструментальний лідер— лідер, який є ініціатором у видах діяль­ності, які вимагають спеціальних практичних вмінь.

Інструментальні цінності— переконання людини у тому, що у будь-якій ситуації перевагу слід надавати певному способу дій або властивості особистості.

Інтелектуальна увага— увага, пов'язана зі зосередженістю та спрямо­ваністю мисленнєвих процесів.

Інтелектуальна уява— уява, у якій провідну роль відіграють пізна­вальні процеси.

Інтелектуальний лідер— лідер, який є провідним у ситуаціях, які сто­суються розумової діяльності.

Інтелектуальні здібності(від лат. intellectus — розуміння, пізнання) — загальні здібності до пізнання і розв'язання проблем, які визна­чають успішність будь-якої діяльності і складають основу інших здібностей.

Інтелектуальні почуття— див. гностичні почуття.

Інтерактивний компонент спілкування(від лат. interaction — взаємодія) — побудова спільної стратегії взаємодії між партне­рами спілкування.

Інтерв'ю(від англ. interview — бесіда, зустріч) — варіант бесіди, яка має чітко визначену мету, проводиться за стандартизованих умов та містить наперед заданий чіткий перелік запитань.

Інтерес(від лат. interest — важливий, значущий) — 1) емоційно забарвлене позитивне ставлення до навколишнього; 2) спрямо­ваність людини на певний об'єкт чи діяльність.

Інтеріоризація— процес переходу від зовнішньої предметної дії до внутрішньої розумової.

Інтермодальні відчуття— відчуття, які виникають унаслідок взає­модії кількох відчуттів.

Інтерналізація— процес перетворення засвоєних норм і правил по­ведінки у власні ціннісні орієнтації людини.

Інтернальна локалізація контролю— див. внутрішня локалізація контролю.

Інтероцептивні відчуття(від лат. intra — всередині) — відчуття, які виникають унаслідок дії, подразника, який знаходиться у середині організму, а рецептори розміщені на внутрішніх органах.

Інтерпретаційний метод— метод пояснення даних теоретичного та емпіричного дослідження.

Інтерференція(від лат. inter — поміж, ferentis — той, що несе) — взаємодія двох чи більше процесів, при якій одна інформація змішується з іншою.

Інтерференція навичок— див. негативне перенесення навичок.

Інтроверсія(від лат. intra — всередині, versio — звертати, видозміню­вати) — спрямованість особистості на себе, свої переживання і думки.

Словник психологічних термінів

Словник психологічних термінів

 

Інтуїтивне мислення— мислення, яке характеризується швидкістю перебігу, відсутністю чітко виражених етапів і недостатньою усвідомленістю.

Істинні судження— судження, які адекватно відображають зв'язки і відношення, що існують в об'єктивній дійсності.

К

Категорія— поняття, що має найширший обсяг і відображає найзагальніші властивості, зв'язки і відношення предметів та явищ.

Каузальна атрибуція(від лат. causa — причина, attributio — припису­вання) — приписування причин поведінки чи прояву особис­тіших рис людини різноманітним чинникам (внутрішнім та зовнішнім) з метою їхнього пояснення.

Керівник— особа, яка офіційно призначена для управління групою і організації її діяльності.

Кінестетик— людина, в якої у сприйманні інформації переважають гаптичні образи у їхньому поєднанні з нюхом і деякими іншими чуттєвими враженнями.

Кінестетичні відчуття(від гр. kinezis — рух, ajstezis — відчуття) — відчуття положення та руху частин тіла.

Класифікація— мисленнєва операція групування об'єктів чи явищ за певними ознаками: родовими, видовими, формальними тощо.

Когнітивна психологія(від англ. cognition — пізнання) — напрям психології, який виник у 60-х роках XX ст. і який вивчав пізна­вальні процеси особистості.

Когнітивний дисонанс— стан дискомфорту і напруження, викликаний суперечністю між протилежними знаннями в однієї людини.

Колектив— група, яка характеризується особистісно значущим і одночасно суспільно цінним змістом групової діяльності, має високий рівень згуртованості та домінування збігу мотивації.

Колективна увага— зосередження всіх осіб групи на одному спільно­му завданні.

Колективне несвідоме— найглибший шар психіки людини, сховище латентних слідів пам'яті людства і людиноподібних пращурів.

Коливання уваги— властивість уваги, яка виявляється у ми­мовільному періодичному то послабленні, то підсиленні уваги до конкретного об'єкта чи діяльності.

Комбінування— прийом створення образів уяви шляхом перероб­лення уявлень двох або низки об'єктів.

Компроміс— стратегія поведінки у конфлікті, яка полягає у взаємно­му поступленні у чомусь важливому та принциповому для кож­ної із сторін.

Комунікативний компонент спілкування(від лат. соттипісо — спілкуюсь з кимось) — обмін і передача інформації між людьми.

Комунікативні бар'єри— мотиви, які перешкоджають спілкуванню з окремою людиною чи групою людей.

Комунікативні почуття— почуття, які з'являються на підставі потре­би у спілкуванні.

Конвергентне мислення— строго логічне мислення, спрямоване на пошук одного певного розв'язку.

Конвергенція(від лат. converge — сходжусь, наближаюсь) — зведення зорових осей обох очей на одному предметі.

Конгломерат— див. дифузна група.

Конкретизація— мисленнєва операція вираження в наочнішій, точнішій, конкретнішій формі якогось поняття чи явища.

Конкретна уява— вид уяви, у якому домінують конкретні образи.

Конкретні поняття— поняття, які відображають певні предмети, яви­ща чи їхні класи за їхніми суттєвими ознаками, зв'язками і відношеннями.

Конкретно-дійове мислення— див. практично-дійове мислення.

Конкуренція— див. суперництво.

Консолідація(від лат. consolido — зміцнюю) — зміцнення слідів пам'яті.

Константа Вебера— див. дріб Вебера.

Константність сприймання(від лат. constans — незмінний) — особ­ливість сприймання, яка полягає у відносній сталості властиво­стей предметів, які сприймають, у разі зміни умов сприймання.

Контактна група— див. реальна група.

Контактні відчуття— відчуття, які виникають унаслідок безпосеред­нього контакту подразника з рецептором.

Контраст відчуттів— зміна інтенсивності і якості відчуттів під впли­вом попереднього або супутнього подразника.

Словник психологічних термінів

Словник психологічних термінів

 

Конфлікт(від лат. conflictus — зіткнення) — зіткнення ідей, інтересів, потреб, оцінок, рівня прагнень, домагань в окремої особи або в групи осіб.

Конформізм(від лат. conformis — подібний, відповідний) — зміна особою своїх поглядів чи поведінки під реальним чи уявним ти­ском групи.

Конформіст— людина, не здатна протидіяти тиску групи.

Концентрація уваги— властивість уваги, яка характеризує ступінь зосередженості свідомості на певних об'єктах.

Кооперація— див. асоціація.

Короткотривала пам'ять— пам'ять, яка характеризується обмеже­ним часом зберігання інформації і обмеженим обсягом.

Короткотривале спілкування— ситуативне спілкування, яке обме­жується розв'язанням конктерного завдання.

Корпорація— згуртована група, яка дотримується асоціальної мети і цінностей.

Кохання— інтенсивне, напружене, відносно стійке почуття однієї людини до іншої, пов'язане з фізіологічним потягом і глибокою духовною прихильністю до іншої людини.

Креативність— див. творчі здібності.

Кристалізований інтелект— інтелект, який починає діяти під час роз­в'язання задач, що вимагають уже сформованих навичок та ми­нулого досвіду.

Критичні періоди— найменш сприятливі періоди психічного розвит­ку людини, коли знижується темп просування, з'являються конфлікти з оточенням, людина стає «важкою».

Л

Лабільність нервової системи— швидкість виникнення і перебігу процесів збудження і гальмування.

Лептосоматик(від гр. leptos — слабкий, soma — тіло) — консти­туційний тип людини, для якого характерний високий зріст, слабка мускулатура, вузькі плечі, витягнуте обличчя, довгі худі ноги.

Ліберальний лідер— лідер, який функції прийняття рішення пере­кладає на групу.

Лідер(від англ. leader — ведучий, керівник) — член групи, за яким група визнає право приймати рішення у значимих для неї ситуаціях і який відіграє головну роль в організації сумісної діяльності і регуляції взаємовідносин у групі.

Лідер-виконавець— лідер, під неофіційним керівництвом якого ро­боту виконують.

Лідер-натхненник— лідер, який лише подає ідеї, «запалює» групу.

Літературні здібності— різновид мистецьких здібностей, які виявля­ються у здібності до поезії та прози.

Літерно-звукове письмо— вид писемного мовлення, коли знаки алфавіту позначають окремі звуки або звукові зв'язки усного мовлення.

Літота— прийом створення образів уяви шляхом рівномірного змен­шення об'єктів чи явищ.

Логічна пам'ять— усвідомлене запам'ятовування матеріалу.

Логічне мислення— див. понятійне мислення.

Локус контролю(від лат. locus — місцезнаходження, франц. controle — перевірка) — приписування комусь чи чомусь відпо­відальності за результати своїх дій.

Любов— стійка, самовіддана, свідома прихильність людини до когось чи до чогось.

М

Мала група— відносно стійка група, яка поєднана спільними цілями, складається від 2 — 3 до ЗО — 40 осіб і між членами якої вста­новлений міжособистісний контакт.

Марення— образи пасивної уяви, викликані навмисно, і не пов'язані з зусиллям волі, яка б скеровувала їхнє втілення у життя.

Меланхолік(від гр. melaina chole — чорна жовч) — тип темпераменту, який характеризується слабкістю, неврівноваженістю, інерт­ністю.

Метод вікових зрізів— див. метод поперечних зрізів.

Метод експерименту(від лат. experimentum — проба, досвід) — емпіричний метод, суть якого полягає у тому, що дослідник сам викликає явище, яке вивчають.

Метод емпатичного слухання(від гр. empatheia — співпереживан­ня) — метод, побудований на так званому «емоційному розу-

Словник психологічних термінів

Словник психологічних термінів

 

мінні» проблем клієнта і на здатності психолога співпережива­ти йому, поставивши себе на його місце.

Метод зрізів— див. метод поперечних зрізів.

Метод ідентифікації(від лат. identifico — ототожнювати) — метод, спрямований на логічне розуміння психологічних проблем клієнта; побудований на здатності психолога подумки постави­ти себе на місце клієнта, уподібнити себе до нього і діяти з погляду цієї позиції.

Метод інтерпретації внутрішнього світу— метод, спрямований на ро­зуміння психічних явищ людини; побудований на використанні суб'єктом власного психологічного досвіду.

Метод опрацювання даних— метод, за допомогою якого опрацьову­ються первинні дані.

Метод поздовжніх зрізів (лонгітюдний)(від англ. longitudinal — поз­довжній) — порівняльний метод, за яким порівнюються дані в одних і тих самих групах досліджуваних на різних стадіях їхнього індивідуального розвитку протягом тривалого часу.

Метод поперечних зрізів (зрізів, вікових зрізів)— порівняльний метод, за яким порівнюються дані, отримані за певним параме­тром в один і той самий проміжок часу в різних групах досліджуваних.

Метод психології— спосіб наукового пізнання людської психіки.

Механізми психічного захисту— регулятивна система, яка функ­ціонує на рівні несвідомого для збереження самоповаги, усунення психологічного дискомфорту і переживань, що загро­жують Я-образу.

Механічна пам'ять— запам'ятовування матеріалу без його осмислення.

Мимовільна пам'ять (ненавмисна)— вид пам'яті, коли людина не ставить перед собою мети щось запам'ятати, не застосовує для цього спеціальних засобів і не прикладає вольових зусиль.

Мимовільна увага (первинна, пасивна)— вид уваги, коли людина не ставить перед собою мети бути уважною і не прикладає для цьо­го вольових зусиль.

Мимовільна уява— вид уяви, коли людина не ставить перед собою мети щось уявити і не прикладає для цього вольових зусиль.

Мимовільне сприймання (ненавмисне)— вид сприймання, коли людина не ставить перед собою мети щось сприйняти і не прикладає для цього вольових зусиль.

Мимовільні дії— дії, для яких характерна відсутність мети і усвідо­млених мотивів.

Мислення— пізнавальний психічний процес опосередкованого та уза­гальненого пізнання людиною предметів та явищ об'єктивної дійсності в їхніх істотних властивостях, зв'язках і відношеннях.

Мислительний тип сприймання— тип сприймання, для якого харак­терне домінування другої сигнальної системи — слова.

Мистецькі здібності— художні, літературні та музичні здібності.

Міжгрупове спілкування— спілкування між двома чи більше група­ми людей.

Міжгруповий конфлікт— суперечність між окремими соціальними групами, кожна з яких має свої цілі і своїми практичними діями перешкоджає успіху іншої групи.

Міжособистісне спілкування— спілкування між окремими особами.

Міжособистісний конфлікт— конфлікт через антогонізм позицій як наслідок протилежних цінностей, задач та цілей різних людей у групі.

Мінливий інтелект— інтелект, пов'язаний з отриманням нових знань та пристосуванням до нових ситуацій.

Мнемічний процес(від гр. тпето — пам'ять) — процес пам'яті.

Мова— система словесних знаків.

Мовлення— психічний процес спілкування між людьми за допомо­гою мови.

Монокулярний паралакс руху— якщо об'єкти переміщаються відносно спостерігача або спостерігач відносно об'єктів, то ближчі і дальші точки переміщаються у різних напрямках: ближчі у протилежному щодо спостерігача, а дальші у тому ж, що і спостерігач.

Монокулярний стереоефект— об'ємне сприймання навколишніх предметів, яке забезпечується кінетичним ефектом глибини: якщо тіньові двомірні фігури обертати з певною швидкістю, вони починають сприйматися як об'ємні.

Монологічне мовлення(від гр. monos — один, єдиний) — тривале, не­перервне, зв'язне викладання системи думок однією особою іншим.

Мономодальні відчуття— відчуття, які виникають унаслідок дії одного адекватного подразника.

 

Словник психологічних термінів

Словник психологічних термінів

 

Моральні почуття— почуття, які людина переживає, виражаючи своє ставлення до моральних чи аморальних вчинків.

Мотивація(від лат. moveo — штовхаю, рухаю) — система мотивів, яка визначає конкретні форми діяльності або поведінки людини.

Мотиви(від лат. moveo — штовхаю, рухаю) — спонукання до діяль­ності, пов'язані із задоволенням певних потреб.

Моторні здібності— здібності, які виявляються у тонкій та точній моториці, добрій координації рухів та високому рівні розвитку рухових навичок.

Мрія— вид уяви, який знаходить свій вияв у створенні образів бажа­ного майбутнього.

Музичні здібності— різновид мистецьких здібностей, які виявляють­ся у здібності до створення та виконання музичних творів.

Н

Навички— вдосконалені шляхом багаторазового вправляння компо­ненти вмінь, що виявляються в автоматизованому виконанні дій.

Навіювання (сугестія)— засіб впливу у великих групах, який вияв­ляється у цілеспрямованому, неаргументованому емоційно-во­льовому впливу однієї людини на іншу або на групу людей з ме­тою зміни її стану .або ставлення до чогось.

Навмисна пам'ять— див. довільна пам'ять.

Навмисне сприймання— див. довільне сприймання.

Навчання— цілеспрямований вид діяльності, здійснюваний педаго­гом як організатором педагогічного процесу.

Наочно-дійове мислення— див. практично-дійове мислення.

Наочно-образне мислення (образне)— мислення, у якому людина оперує образами сприймання.

Наслідування — засіб впливу у великих групах, який полягає у по­вторенні прикладу, який подає інша людина.

Настрій— загальний відносно стійкий емоційний стан людини, що характеризує її життєвий тонус упродовж певного часу.

Натовп— тимчасове скупчення великої кількості людей, між якими можливий безпосередній контакт.

Натхнення— стан піднесеності творчого потенціалу людини.

Наукова уява— вид уяви, який виявляється під час планування на­укового дослідження. Національний характер— сукупність соціально-психологічних рис, що властиві національній спільноті на певному етапі її роз­витку. Невербальне мислення— мислення, у якому людина оперує образами. Невербальне спілкування— спілкування, яке здійснюється за допо­могою символічної поведінки: інтонації та тембру голосу, паузи, пози, жестів, ходи, міміки, пантоміміки, візуального контакту, міжособистісного простору тощо. Невербальний інтелект— інтелект, у якому домінують образи. Невизначений характер— характер, у якому домінуючі риси відсутні

або виражені дуже слабо. Негативне мислення— мислення, для якого характерна схильність до

негативних думок і емоцій. Негативне перенесення навичок (інтерференція навичок)— утво­рення нової навички за умови, коли раніше вироблена навичка заважає утворенню нової. Негативні емоції— неприємні переживання людини. Незавершене спілкування— спілкування, яке передбачає продов­ження теми спілкування, яке припинене з об'єктивних чи суб'єктивних причин. Ненавмисна пам'ять— див. мимовільна пам'ять. Ненавмисне сприймання— див. мимовільне сприймання. Неорганізована велика група— група, яка виникає стихійно та

існуює відносно короткий період часу. Неофіційна група— див. неформальна група. Непослідовний лідер— лідер, який діє під впливом своїх емоцій. Непросторова уява— вид уяви, для якого характерне вибудовування

образів, які не мають чітких просторових характеристик. Несвідоме — сукупність психічних процесів, станів та дій, зумовле­них явищами дійсності, які не піддаються контролю з боку свідомості і вплив яких людина не здатна зафіксувати. Неспецифічні відчуття— відчуття, які виникають унаслідок дії не­адекватного подразника. Неформальна група (неофіційна)— група, яка виникає стихійно на підставі спільної мотивації, симпатій тощо.

Словник психологічних термінів

Словник психологічних термінів

 

Неформальне спілкування— спілкування, зумовлене особистісними стосунками, які виникли між партнерами.

Нижній абсолютним поріг чутливості— мінімальна сила подразника, яка, діючи на аналізатор, викликає ледве помітне відчуття.

Нижня абсолютна чутливість— здатність вперше відчувати ледь помітні подразники.

Нижчі емоції— примітивні переживання, пов'язані з інстинктивни­ми потягами.

Нонконформіст— людина, готова протидіяти тиску групи.

О________

Об'єкт психології— 1) психіка як те, що пізнають; 2) людина як те, кого пізнають.

Об'єктивний тип сприймання— тип сприймання, для якого властива точність, безпристрасність та нейтральність під час сприймання навколишнього.

Обдарованість— інтегральний прояв здібностей, що забезпечує мож­ливість досягнення вищих порівняно з іншими людьми резуль­татів діяльності.

Образна пам'ять— запам'ятовування уявлень конкретних предметів, явищ та їхніх властивостей.

Образне мислення— див. наочно-образне мислення.

Обсяг уваги— властивість уваги, яка характеризує кількість об'єктів чи явищ, які одночасно охоплені нашою увагою.

Одиничні поняття— поняття, які відображають істотні властивості одиничних об'єктів.

Оперативна пам'ять— пам'ять, яка забезпечує безпосереднє здійснення людиною актуальних дій і операцій.

Операція— спосіб реалізації дії.

Опитування— метод, спрямований на отримання інформації про різноманітні факти психічного життя зі слів опитаних.

Опосередкована увага— увага, яка регулюється змістом і значенням сприйнятого.

Опосередковане спілкування— спілкування, яке передбачає вклю­чення проміжної ланки (технічних засобів чи сторонньої особи).

Організаційний метод— метод, який визначає спосіб здійснення пси­хологічного досліду на етапі його підготовки та проведення. Організована велика група— група, яка виникає організовано й існує

порівняно довго. Осмисленість сприймання— особливість сприймання, яка полягає в

усвідомленні відображених предметів та явищ. Основний психофізичний закон Вебера-Фехнера— див. основний

психофізичний закон Фехнера. Основний психофізичний закон Стівенса— сила відчуттів про­порційна степені сили подразника. Основний психофізичний закон Фехнера (Вебера-Фехнера)— си­ла відчуттів пропорційна логарифму силі подразника. Особистісно орієнтоване спілкування— спілкування, спрямоване на

встановлення міжособистісних стосунків. Особистісно-групове спілкування— спілкування між конкретною

особою і групою. Особистість— соціалізований індивід, який свої якості набуває у соціокультурному середовищі у процесі сумісної діяльності та спілкування з іншими людьми. Осяяння— див. інсайт. Офіційна група— див. формальна група.

П

Пам'ять— пізнавальний психічний процес закріплення, збереження та відтворення людиною її минулого досвіду.

Паніка— емоційний стан, який виникає у масі людей і є наслідком дефіциту або надлишку інформації про якусь небезпечну або незрозумілу ситуацію.

Пасивна увага— див. мимовільна увага.

Пасивна уява— вид уяви, який не спонукає людину до діяльності й не знаходить реального втілення у житті.

Пасивні емоції (астенічні)— емоції, які знижують активність люди­ни, розслабляючи її волю.

Педагогічне спілкування— взаємодія викладача і студентів (вчителя та учнів), змістом якого є обмін інформацією, здійснення навчально-виховного впливу та досягнення взаєморозуміння.

Словник психологічних термінів

Словник психологічних термінів

 

Первинна увага— див. мимовільна увага.

Переключення уваги— властивість уваги, яка виявляється у навмис­ному перенесенні уваги з одного об'єкта на інший.

Переконання— засіб впливу у великих групах, який полягає у досяг­ненні згоди людини на основі логічного обґрунтування своїх позицій.

Переконання— система стійких принципів особистості.

Перенесення— прийом створення образів уяви, коли новий образ створюється в результаті перенесення ознак одних об'єктів на інші, яким ці ознаки не властиві.

Перцептивна увага(від лат. perceptio — сприймання, пізнавання) — див. зовнішня увага.

Перцептивний компонент спілкування(від лат. perceptio — сприймання, пізнавання) — взаємне сприймання, розуміння і оцінка партнерів спілкування.

Писемне мовлення— мовлення, яке сприймається візуально.

Підсвідоме— психічні процеси, стани та дії, які ми не усвідомлюємо лише в якийсь певний момент, хоча вони здатні помітно впли­нути на зміст свідомості.

Пікніки(від гр. pyknos — товстий, повний) — конституційний тип лю­дини, для якого характерна повнота, малий або середній зріст, широкі груди, великий живіт, кругла голова і коротка шия.

Піктографічне письмо(від лат. pictus — розмальований, гр. grafe — пишу, зображую) — вид писемного мовлення, коли ціле повідо­млення, подія чи явище передається за допомогою знака-малюнка.

Післядовільна увага (похідна первинна)— вид уваги, для якого характерне зниження вольових зусиль при збереженні мети бу­ти уважним.

Пластичність— гнучкість і легкість, з якою людина пристосовується до нових умов.

Поведінка— система взаємопов'язаних несвідомих та свідомих (фізич­них і психічних) дій людини, у яких виявляється суспільна природа людини і які спрямовано на досягнення певної цілі.

Позитивне мислення— мислення, при якому людина свідомо контро­лює свої думки, не дозволяючи укорінюватися негативним думкам та емоціям.

Позитивне перенесення навичок (індукція навичок)— утворення

нової навички, коли одна навичка сприяє формуванню іншої. Позитивні емоції— приємні переживання людини. Позиція— офіційне положення індивіда у тій чи іншій підсистемі

взаємин. Понятійне мислення (абстрактне, абстрактно-логічне, словесно-ло­гічне, логічне)— мислення, у якому людина оперує поняттями. Поняття— форма мисленного відображення одиничного та особли­вого у предметах та явищах, яке водночас є загальним. Поодинокі судження— судження, у яких висловлюється думка

відносно одного об'єкта чи явища. Порівняння— мисленнєва операція встановлення схожих та відмін­них ознак і властивостей предметів чи явищ. Поріг розрізнення— див. диференційний поріг. Потреби— переживання людиною необхідності у чомусь, що стає

джерелом її активності. Потяги— 1) енергія, яка активізує поведінку людини; 2) неусвідо-

млені мотиви діяльності людини. Похідна первинна увага— див. післядовільна увага. Почуття— складні та довготривалі душевні переживання, які харак­теризують стале і узагальнене ставлення людини до навколиш­нього світу і до себе. Почуття гумору— почуття, яке виникає при поєднанні комічного зі

симпатією і доброзичливістю. Почуття комічного— переживання невідповідності між формою і

змістом у діях і вчинках людей. Прагнення— сильне бажання, хотіння. Практична (прикладна) галузь психології— галузь, орієнтована на

розв'язання конкретних психологічних проблем. Практичне мислення— мислення, у результаті якого відбувається

аналіз життєвих ситуацій, конкретних випадків. Практичні здібності— здібності успішно виконувати практичну діяльність. Практичні почуття— почуття, які визначаються успішністю чи не­успішністю діяльності. Практично-дійове мислення (наочно-дійове, конкретно-дійове)— мислення, яке спирається на практичні дії з реальними об'єкта­ми або їхніми зображеннями.

Словник психологічних термінів

Словник психологічних термінів

 

Праця— суспільно організована діяльність людини, спрямована на перетворення і освоєння довкілля, в результаті якої створюють­ся матеріальні і духовні блага.

Предметпсихології — 1) пояснення фактів, закономірностей і механізмів виникнення, вияву та розвитку психіки людини; 2) розуміння неповторної людської індивідуальності.

Предметні дії— дії, які виконуються у зовнішньому плані.

Предметність сприймання— особливість сприймання, яка полягає у: 1) об'єктивації, тобто віднесенні даних, отриманих із зовніш­нього світу, до цього світу; 2) сприйманні людиною не лише комплексу ознак, а й оцінці цього комплексу як певного пред­мета.

Предметно орієнтоване спілкування— спілкування, спрямоване на сумісну діяльність.

Презирство— переживання цінності і значимості власного Я на тлі нехтування Я іншої людини.

Пригадування— довільне відтворення, що вимагає від людини актив­них вольових зусиль.

Прийняття рішення— остаточний вибір поставленої мети, який по­требує докладання вольових зусиль.

Природна увага— вроджена вибіркова увага на подразники у вигляді орієнтувального рефлексу.

Пристосування— стратегія поведінки у конфлікті, яка полягає у зни­женні своїх вимог і прийнятті позиції опонента.

Пристрасть— стійкий, глибокий і тривалий емоційний стан людини, пов'язаний зі стійким прагненням до певного об'єкта.

Проактивна інтерференція(від лат. pro — перед) — погіршення за­пам'ятовування і відтворення матеріалу під впливом діяль­ності, яка передує заучуванню.

Проблемна ситуація— конфлікт між тим, що дано суб'єкту, і тим, що він повинен досягти.

Провина— інтенсивне і болісне переживання власної неправоти пе­ред іншою людиною чи людьми або самим собою.

Провідний вид діяльності— діяльність, у якій формуються якісні но­воутворення особистості у конкретний період життя.

Продуктивне мислення— мислення, у якому створюються знання, які загалом є вже відомі, проте для конкретної людини є новими.

Проекція— механізм психічного захисту, який полягає у припису­ванні власних соціально небажаних почуттів, бажань, прагнень

іншим. Пропріоцептивні відчуття(від лат. proprius — власний) — відчуття, які виникають унаслідок дії подразника, який йде від суглобно-м'язового апарату, а рецептори знаходяться у м'язах та суг­лобах. Прості емоції— емоції, які спричинює безпосередня дія на організм тих чи інших об'єктів, пов'язаних із задоволенням невідклад­них потреб. Прості судження— судження, у яких відображений лише один

зв'язок чи відношення між предметами і явищами. Просторова уява— вид уяви, для якого характерне вибудовування

образів, які мають чіткі просторові характеристики. Процеси пам'яті— закономірна зміна послідовних явищ пам'яті: за­пам'ятовування, збереження, відтворення та забування. Психіка(від гр. psyche — душа) — форма активного відображення суб'єктом об'єктивної реальності, яка виникає у процесі взаємодії людини із зовнішнім світом. Психічна властивість— це стала психічна якість, що формується під

впливом біосоціальних чинників. Психічна особливість— специфічний, неповторний прояв психічно­го явища. Психічний процес— форма (пізнавальна, емоційна або вольова) єди­ного, цілісного відображення індивідом об'єктивної дійсності та свого внутрішнього світу. v'-Психічний стан— психологічна характеристика, що відображує тривалі душевні переживання людини. Психоаналіз— напрям глибинної психології, який склався на­прикінці XIX — на початку XX ст.; предметом вивчення були несвідомі психічні явища, з яких основну роль надавали сексу­альним та агресивним інстинктивним потягам. Психокорекція(від гр. psyche — душа, лат. correctio — виправлен­ня) — вивчення якостей психіки людини з метою їхнього виправлення. Психологічна консультація— надання клієнтові рекомендацій щодо конкретних дій, зміни поведінки, стосунків тощо.

Словник психологічних термінів

Словник психологічних термінів

 

Психологічне консультування— надання людині психологічної допомоги в опануванні різного роду особистісних та міжосо-бистісних труднощів у процесі спеціально організованої взаємодії.

Психологічний клімат групи— психологічна атмосфера у групі, груповий настрій.

Психологія(від гр. psyche — душа, logos — наука, вчення, слово) — на­ука про пояснення фактів, закономірностей і механізмів виник­нення, прояву та розвитку психіки людини; розуміння непо­вторної людської індивідуальності.

Психологія вчинку— напрям психології, який виник у 70-х роках XX ст. в Україні; його прихильники вважають психологію на­укою про вчинок.

Психотерапія(від гр. psyche — душа, гр. therapeia — догляд, лікуван­ня) — система психічних (вербальних та невербальних) впливів на психіку людини з метою лікування або сприяння зміні став­лення до соціального оточення чи власної особистості.

Психотренінг(від гр. psyche — душа, англ. training — виховувати, привчати) — система вправ, спрямована на психічну адаптацію людини до навколишнього середовища та до інших людей.

Пугнічні почуття(від лат. pugna — боротьба) — мобілізаційні почуття.

Р_________

Радість— переживання великого душевного задоволення.

Раціоналізація— механізм психічного захисту, який полягає у логічному поясненні людиною таких вчинків і бажань, які засу­джує суспільство.

Реактивність— сила мимовільної емоційної реакції на зовнішні і внутрішні подразники.

Реактивне утворення— механізм психічного захисту, який полягає у тому, що людина демонструє дії, протилежні її справжнім пере­живанням.

Реалістична уява— вид уяви, у якій відображається об'єктивна дійсність.

Реалістичне мислення— вид мислення, яке підкоряється законам логіки.

Реальна група (контактна)— група, яка об'єднана на ґрунті реальних

взаємин і члени якої взаємодіють один з одним у просторі і часі.

Ревнощі— підозріле ставлення людини до об'єкта обожнювання, яке

пов'язане з нестерпними сумнівами у його вірності або знанням

про невірність.

Регресія— механізм психічного захисту, який полягає у поверненні

людини до більш ранніх форм поведінки. Резонансне спілкування— різновид міжособистісного спілкування,

коли партнери спілкування мають схожі ціннісні орієнтації. Реконструювання— прийом створення образів уяви шляхом відтво­рення цілого об'єкта за його елементами. Релігійні почуття— почуття, які в людини виникають під час спілку­вання з Богом, під час молитви, відвідування церкви, участі в Літургії, релігійних процесіях. Ремінісценція(від лат. reminiscentia — згадування) — відтерміноване

згадування того, що було тимчасово забуте. Репродуктивна уява (відтворююча)— вид уяви, для якого характер­не створення нових образів предметів чи явищ на підставі опису, креслення, карти, схеми, графічного чи музичного зобра­ження, моделі тощо. Репродуктивне мислення (відтворююче)— мислення, коли в мину­лому досвіді суб'єкта є вже готові засоби розв'язання поставле­ної задачі. Репродуктивно-образне мислення— мислення, у якому людина опе­рує образами пам'яті чи уяви. Ретроактивна інтерференція(від лат. retro — назад) — погіршення запам'ятовування і відтворення матеріалу під впливом діяль­ності, яка відбувається після заучування. Референтна група— реально існуюча або уявна еталонна група, по­гляди та норми якої є зразком для особи. Референтометрія(від лат. refero — доповідаю, metrio — міряти) — метод, який дає змогу виявити коло осіб, значущих для суб'єкта з огляду якостей особистості, поведінки, ціннісних орієнтацій. Рефлекторні дії— дії у відповідь на подразник, зумовлені діяльністю

центральної нервової системи. Ригідність— нечутливість до змін, які відбуваються у довкіллі. Родові поняття— поняття з більшим обсягом по відношенню до понять з меншим обсягом.

Словник психологічних термінів

Словник психологічних термінів

 

Розподіл уваги— властивість уваги, яка характеризує здатність вод­ночас приділяти увагу декільком об'єктам чи явищам.

Розсіяність уваги— властивість уваги, яка характеризує нездатність людини зосередитись на певному виді діяльності протягом три­валого часу.

Розумові дії— дії, які виконуються у внутрішньому плані.

Рольовий конфлікт— конфлікт, який виникає через недостатньо чіткий перелік завдань, пов'язаних із соціальною роллю.

Романтичні почуття— почуття, які виявляються у прагненні до ідеалізації дійсності, мрійливому спогляданні.

Рухливість нервової системи— швидкість, з якою збудження перехо­дить у гальмування,і навпаки.

Рухова пам'ять— запам'ятовування рухів та їхніх систем.

С_________

Самоактуалізація— тенденція особистості до саморозвитку за допо­могою взаємодії з об'єктивною дійсністю, використання своїх талантів і можливостей.

Самовдосконалення — покращення своїх фізичних, моральних та інших якостей та властивостей.

Самоконтроль— усвідомлена регуляція власної поведінки та діяль­ності з метою забезпечення відповідності їхніх результатів по­ставленим цілям, вимогам, нормам, правилам та зразкам.

Самооцінка— цінність, якою людина наділяє себе в цілому і окремі властивостей своєї особистості, діяльності, поведінки.

Самопізнання— спрямованість людини на пізнання своїх тілесних (фізичних) та духовних можливостей і якостей, свого місця серед інших людей.

Самоприйняття— безоцінкове позитивне ставлення до себе, незважа­ючи на існуючі недоліки.

Самосвідомість— усвідомлене ставлення людини до самої себе та свого місця в житті.

Самоспостереження— спостереження, спрямоване на внутрішній бік вияву психічних явищ.

Сангвінік(від лат. sanguis — кров) — тип темпераменту, який характе­ризується силою, врівноваженістю і рухливістю.

Сатиричні почуття— почуття, яке виникає при поєднанні комічного з антипатією і недоброзичливістю.

Свідомість— інтегруюча форма психічного відображення, результат впливу суспільно-історичних умов на формування психіки лю­дини у процесі її творчої діяльності при постійному спілкуванні з іншими людьми за допомогою мовлення.

Сенсибілізація(від лат. sensibilis — чутливий) — підвищення чутли­вості в результаті взаємодії відчуттів, зміни стану організму чи під впливом вправ.

Сенситивні періоди— періоди онтогенезу, упродовж яких організм стає особливо чутливим до певного роду впливу навколишньої

дійсності.

Сенситивність— ступінь сенсорної чутливості до подразників і навколишніх подій загалом.

Сенсорна пам'ять— миттєвий відбиток отриманої сенсорної інфор­мації на периферичних частинах аналізаторів.

Сенсорна увага— див. зовнішня увага.

Сила волі— сукупність позитивних (базальних та системних) вольо­вих якостей особистості.

Сила нервової системи— здатність нервової системи витримувати сильні подразники.

Синестезія(від гр. synes — разом, aesthesis — відчуття) — виникнення під впливом подразнення одного аналізатора відчуттів, харак­терних для іншого аналізатора.

Синтез— мисленнєва операція об'єднання в одне ціле окремих час­тин, сторін, ознак, властивостей, відношень предметів чи явищ.

Синтетичний тип сприймання— тип сприймання, для якого властива схильність до узагальненого відображення явищ і до визначен­ня основної суті того, що відбувається.

Систематизація— мисленнєва операція подальшого об'єднання

виділених у ході класифікації груп і класів. Системні вольові якості— вторинні вольові якості людини: цілеспря­мованість, наполегливість, принциповість, самостійність, ініціативність, рішучість, організованість тощо. Ситуативне мовлення— див. автономне мовлення. Ситуаційний лідер— особа, яка є лідером лише у конкретній ситуації. Сім'я— соціальна група, що ґрунтується на шлюбі чи кровній спорідненості і здійснює спільну життєдіяльність на основі

Словник психологічних термінів

Словник психологічних термінів

 

спільного побуту, матеріальної і морально-психологічної взаємодопомоги.

Складні емоції— емоції, пов'язані з розумінням їхніх об'єктів і усвідомленням життєвого значення.

Складні судження— судження, у яких відображено декілька зв'язків чи відношень між предметами і явищами.

Складове письмо— вид писемного мовлення, коли знаки позначають окремі склади.

Словесно-логічна пам'ять— запам'ятовування думок, висловлених вербально.

Словесно-логічне мислення— див. понятійне мислення.

Соматотонік(від гр. soma — тіло) — тип темпераменту, для якого ха­рактерна різка поведінка, енергійність, схильність до ризику, рішучість, агресивність.

Сором— переживання невідповідності помислів, вчинків, зовніш­ності людини очікуванням оточуючих і власним уявленням.

Соціалізація— процес засвоєння індивідом суспільно вироблених норм та правил поведінки.

Соціальна перцепція— 1)соціальна детермінація процесів сприйман­ня; 2) процес сприймання фізичних і поведінкових характерис­тик «соціальних об'єктів» (інших людей, соціальних груп тощо).

Соціальна рефлексія(від лат. reflexio — відображення) — усвідо­млення суб'єктом того, як його сприймають інші люди.

Соціальна роль— нормативно ухвалений зразок поведінки, який оточуючі очікують від кожного, хто займає дану соціальну позицію.

Соціальна увага— увага, яка формується за життя і пов'язана з набу­ванням соціального досвіду і включенням вольової регуляції у процеси уваги.

Соціальна установка (аттітюд)— готовність до сприймання людини, основана на попередній інформації про неї.

Соціальний інтелект— див. соціальні здібності.

Соціальний характер— сукупність рис характеру, спільна для більшості людей у даному суспільстві.

Соціальні здібності (лідерські, організаторські, соціальний інте­лект)— здібності встановлювати зрілі та конструктивні взаємовідносини з іншими людьми.

Соціально орієнтоване спілкування— спілкування, спрямоване на

суспільні відносини. Соціометрія(від лат. societas — суспільство, metrio — міряти) — метод, який дає змогу виявити соціально-психологічний статус особи в групі і міжособистісні взаємини. Специфічні відчуття— відчуття, які виникають унаслідок дії адекват­ного подразника. Співробітництво— стратегія поведінки у конфлікті, яка полягає у по­шуку прийнятного для обох сторін рішення. Спілкування— взаємодія двох або більше людей, спрямована на обмін інформацією пізнавального чи афективно-оцінкового характеру. Справжня розсіяність— неуважність людини як до безпосереднього

оточення, так і до основного виду діяльності. Сприймання— пізнавальний психічний процес цілісного відобра­ження предметів і явищ дійсності при їхній безпосередній дії на органи чуття в даний момент. Сприймання простору— вид сприймання, який полягає у відобра­женні форми, величини, відстані, об'ємності та напрямку оточу­ючих нас об'єктів. Сприймання руху— вид сприймання, який полягає у відображенні зміни положення, яке об'єкти займають у просторі: швидкості, прискорення та напрямку. Сприймання часу— вид сприймання, який полягає у відображенні об'єктивної тривалості, швидкості та послідовності явищ дійсності. Спрямованість— сукупності стійких потреб і мотивів особистості. Статичні відчуття (вестибулярні)— відчуття рівноваги, тобто зміни

положення тіла у просторі. Статус(від лат. status — становище) — реальне соціально-психо­логічне становище, яке посідає індивід серед інших людей. Стверджувальні судження— судження, у яких стверджується

наявність певних ознак і відношень в об'єктах. Стенічні емоції —див. активні емоції.

Стереотип(від гр. stereos — твердий, просторовий) — 1) спрощене уявлення про людей, події, процеси, поширені серед широкого кола осіб; 2) якості, що приписують певній соціальній групі чи особі.

Словник психологічних термінів

Словник психологічних термінів

 

Стереотипізація(від гр. stereos — твердий, просторовий) — інтерпре­тація причин поведінки людини через зіставлення зі зразками, що відповідають соціальним стереотипам.

Стійкість уваги— властивість уваги, яка характеризує тривалість зо­середження уваги на об'єкті чи діяльності.

Страх— емоційна реакція людини на реальну небезпеку.

Стрес(від англ. stress — тиск, напруження) — 1) сукупність адап­таційно-захисних неспецифічних реакцій організму на будь-який вплив, який являє собою загрозу для організму (Г. Сел'є); 2) емоційний стан психічного напруження, який виникає в люди­ни у процесі її діяльності у найбільш складних і важких умовах як у повсякденному житті, так і у разі особливих обставин.

Структурний метод— інтерпретаційний метод, який розкриває «го­ризонтальні» зв'язки між психічними явищами.

Структурність сприймання— особливість сприймання, яка полягає у здатності сприйняти внутрішню будову предмета чи явища.

Суб'єктивний тип сприймання— тип сприймання, для якого харак­терне забарвлення образів сприйнятих об'єктів чи подій вла­сними емоціями і переживаннями.

Сублімація— механізм психічного захисту, який полягає у зміні психотравмуючої ситуації настільки, що її можна виразити через соціально принятні думки і дії.

Сугестія— див. навіювання.

Судження— логічна форма мислення, в якій відображені зв'язки між предметами та явищами дійсності або між їхніми властивостями.

Сум— переживання втрати чогось значимого для людини.

Сумісність людей— оптимальне поєднання якостей окремих людей у процесі їхньої взаємодії, що сприяє успішному виконанню сумісної діяльності і викликає внутрішнє задоволення.

Суперего(від лат. super — зверх, ego — я) — структурний компонент особистості, який складається з набору моральних норм.

Суперечливий характер— характер, у якому домінують несумісні риси.

Суперництво (конкуренція)— стратегія поведінки у конфлікті, яка полягає у нав'язуванні іншій стороні вигідного для себе рішення.

Схематизація— прийом створення образів уяви, коли подібності між образами об'єктів та явищ постають на перший план, а відмінності згладжуються.

_______ т

Талант — система якостей та властивостей, які дають змогу досягати знач­них успіхів в оригінальному виконанні тієї чи іншої діяльності.

Танатос— інстинкт смерті.

Творча уява— вид уяви, для якого характерне створення нових, оригінальних образів предметів чи явищ.

Творче мислення— мислення, у результаті якого створюються прин­ципово нові знання.

Творчі здібності (креативність)(від лат. creatio — творення) — за­гальні здібності, які дають змогу успішно виконувати творчу діяльність.

Телеграфне мовлення— речення, у якому залишаються лише най­більш значимі слова (найчастіше іменники і дієслова), а друго­рядні пропускаються; характерне для перших речень дітей віком 1 року 5 місяців.

Темперамент(від лат. temperamentum — належне співвідношення час­тин, рис) — індивідуально своєрідна, природно зумовлена сукупність відносно стійких динамічних виявів психіки люди­ни, які характеризують спосіб її поведінки.

Теоретична галузьпсихології — галузь психології, яка розробляє загальні теоретичні положення та методи психології.

Теоретичне мислення— мислення, у результаті якого відбувається аналіз наукових понять, пізнання законів, правил.

Теоретичний метод— метод теоретичного пізнання психічних явищ.

Термінальні цінності— переконання людини у тому, що кінцева мета нашої діяльності варта того, щоб її прагнути.

Тести(від англ. test — задача, випробування) — емпіричний метод психодіагностичного дослідження, який дає змогу отримати кількісну та якісну характеристику психічних явищ і відтак зробити ймовірнісний висновок про рівень розвитку цих явищ чи особистості загалом.

Технічна уява— вид уяви, для якого характерне створення образів просторових відношень у вигляді геометричних фігур та споруд.

Тип образної пам'яті— пам'ять, яку виокремлюють залежно від домінування того чи іншого виду аналізатора: зорового, слухо­вого, нюхового, смакового, дотикового та ін.

Словник психологічних термінів

Словник психологічних термінів

 

Тип темпераменту— поєднання закономірно пов'язаних між собою рис темпераменту.

Типізація— прийом створення образів уяви шляхом виділення в об­разах предметів і явищ суттєвого і того, що регулярно повто­рюється.

Тривога— емоційний стан гострого внутрішнього беззмістовного не­спокою, який пов'язаний з прогнозуванням невдачі, небезпеки або з очікуванням чогось важливого для людини в умовах невизначеності.

Тривожність— індивідуально-психологічна особливість, яка вияв­ляється у схильності людини до частого та інтенсивного переживання тривоги.

У________

Увага— пізнавальний психічний процес, який полягає у спрямова­ності та зосередженості психічної діяльності на певних об'єктах та явищах, зовнішніх або внутрішніх, при одночасному відволіканні від інших.

Уважність— характерологічна риса особистості, яка характеризує здатність людини бути уважною.

Узагальненість сприймання— особливість сприймання, яка полягає у відображенні одиничного випадку як особливого прояву більш загального.

Узагальнення— мисленнєва операція об'єднання предметів чи явищ за їхніми загальними та суттєвими ознаками.

Уміння— способи успішного виконання дії, що відповідають цілям та умовам діяльності.

Умови психічного розвитку— середовище, яке безпосередньо (психічні властивості та особливості людини, соціально-істо­ричне середовище) або опосередковано (природне середовище) впливає на психічний розвиток.

Умовиводи— логічна форма мислення, при якій на основі кількох суджень утворюється нове.

Умовна група— група, яка утворена за якоюсь умовною ознакою і члени якої не взаємодіють між собою як більш-менш стійке об'єднання.

Уникнення— стратегія поведінки у конфлікті, яка полягає у відсут­ності активних дій у розв'язанні конфлікту.

Універсальний лідер— особа, яка займає позицію лідера під час вико­нання різноманітних видів діяльності.

Універсальний предметний код,— вроджений спільний для різних мов код, який існує на рівні мозкових структур і дає змогу лю­дині засвоїти мову.

Управління групою— свідомий і цілеспрямований процес впливу лідера або керівника на свідомість і поведінку членів групи з метою підви­щення організованості та ефективності їхньої спільної діяльності.

Усне мовлення— мовлення, яке сприймається на слух.

Установка— психічний стан готовності суб'єкта до певної діяльності або до певної реакції.

Учіння— цілеспрямоване та активне засвоєння людиною знань, умінь, навичок та соціального досвіду з метою наступного вико­ристання їх у практичному житті.

Уява— пізнавальний психічний процес створення людиною на основі її попереднього досвіду образів об'єктів та явищ, які вона безпо­середньо не сприймає і не сприймала.

Уявлення— образи пам'яті.

Уявна розсіяність— неуважність людини до безпосереднього оточення.

Ф

Фактори психічного розвитку— чинники (біологічні та соціальні), які спричинюють психічний розвиток.

Фантазія— 1) уява, яка мало або зовсім не відповідає дійсності; 2) те ж, що і уява.

Фантастична уява— вид уяви, у якому відображення дійсності відхи­ляється від реальності.

Феномен групового тиску— див. конформізм.

Феномен групової поляризації— після обговорення погляди окре­мих членів групи зближуються і посилюють середню тенденцію стосовно прийнятого рішення.

Феномен духу групи— очевидно правильне рішення приноситься в жертву одностайності групи, члени групи стають інтелектуаль­но нечутливими до інших поглядів.

Словник психологічних термінів

Словник психологічних термінів

 

Феномен зсуву ризику— рішення, прийняті групою, є більш ризико­вані, ніж індивідуальні рішення.

Феномен Рингельмана— коефіцієнт корисної дії кожного члена групи залежить від розміру групи і знижується у разі зростання її розміру.

Феномен соціальних лінощів— люди докладають менше зусиль у то­му випадку, коли об'єднують свої зусилля заради спільної мети, ніж у випадку індивідуальної відповідальності.

Феномен соціальної інгібіції— погіршення виконання простих або добре знайомих завдань у присутності інших.

Феномен соціальної фасилітації— спонукання людини краще вико­нувати прості або добре знайомі завдання у присутності інших.

Фі-феномен— феноменальний, існуючий лише у сприйманні рух.

Флегматик(від гр. phlegma — слиз) — тип темпераменту, який харак­теризується силою, врівноваженістю та інертністю.

Фонематичний слух— здатність аналізувати та синтезувати звуки мовлення.

Формальна група (офіційна)— група, яку створили на підставі нака­зу, розпорядження, юридичного акту.

Формальне спілкування— спілкування, зумовлене соціальним ста­тусом партнерів і регламентовано за змістом і формою.

Фрустрація(від лат. frustratio — марне сподівання, невдача, обман) — психічний стан зростаючого незадоволення, що виникає в конфліктних ситуаціях, які перешкоджають досягненню мети чи задоволенню потреб і бажань, загрожують людині або її пре­стижу, людській гідності.

Фундаментальна помилка атрибуції— схильність недооцінювати си­туаційні і переоцінювати особистісні впливи на поведінку інших людей.

Фундаментальні емоції— складні емоції: інтерес, радість, здивуван­ня, гнів, відраза, презирство, страх, сором, сум, провина.

Функціонально-рольове спілкування— спілкування між людьми, які виконують різні соціальні ролі і яких поєднують взаємні обов'язки.

X

Характер(від гр. charassein — різьбити, мітити) — сукупність стійких індивідуально-типологічних особливостей особистості, в яких

виражається типове ставлення до навколишнього світу і до се­бе у типових ситуаціях.

Харизматичний лідер(від гр. harisma — божествений дар, благо­дать) — лідер, якому його прихильники приписують надзви­чайні якості і очікують виконання великої місії.

Хибні судження— судження, які неадекватно відображають зв'язки і відношення, що існують в об'єктивній дійсності.

Холерик(від гр. chole — жовта жовч) — тип темпераменту, який характеризується силою, неврівноваженістю, рухливісю.

Холофраза— одне слово позначає цілу ситуацію; характерне для дітей віком від 1 року 3 місяців до 1 року 5 місяців.

Хотіння — цілеспрямоване прагнення діяти, долаючи зовнішні та внутрішні перешкоди.

Художні здібності— різновид мистецьких здібностей, які виявляють­ся у здібності до малювання та живопису.

Художній тип сприймання— тип сприймання, для якого характерне домінування першої сигнальної системи — образів.

Художня уява— вид уяви, в якій переважають ті чи інші чуттєві обра­зи: зорові, слухові тощо.

Ц

Церебротонік(від лат. cerebrum — мозок) — тип темпераменту, для якого характерна підвищена швидкість реакцій, замкнутість, некомунікабельність, емоційна загальмованість.

Циклотимік— тип темпераменту, для якого характерна комуніка­бельність, відкритість, реалістичний погляд на світ, різка зміна настрою.

Цілісний характер— характер, у якому домінує одна чи декілька не-суперечливих рис.

Цілісність сприймання— особливість сприймання, яка полягає у то­му, що у наших сприйманнях цілісна структура образу домінує над окремими елементами цієї структури.

Ціннісні орієнтації— вибіркова, відносно стійка система спрямова­ності інтересів і потреб особистості, напрямлена на певний аспект соціальних цінностей.

Словник психологічних термінів

Цінності — соціально-історичне значення для суспільства і осо-бистісний смисл для індивіда певних явищ навколишнього світу.

Ч______

Часткові судження — судження, у яких висловлюється думка віднос­но групи об'єктів чи явищ.

Чуттєва увага — увага, пов'язана з вибірковою роботою або органів чуття, або нашої емоційної сфери.

Ш________

Шизотимік — тип темпераменту, для якого характерна зануреність у себе, замкнутість, погане пристосування до оточення.

Я_________

Якісне перетворення — прийом створення образів уяви, коли образи уяви, залишаючись, по суті, попередніми, набувають іншого зовнішнього вигляду, який не відповідає природі об'єкта чи явища.

Я-концепція — відносно стійка і динамічна система уявлень людини про саму себе, на основі якої вибудовуються відносини з інши­ми людьми.

Я-образ — див. Я-концепція.

Зміст

Передмова ................................................................................ З

Розділ І. ВСТУП ДО ЗАГАЛЬНОЇ ПСИХОЛОГІЇ............... 5

1. ПСИХОЛОГІЯ ЯК НАУКА........................................................ 5

1.1. Історичний розвиток психології.................................... 5,

1.2. Психологія в системі сучасних наук ........................... 9

1.3. Об'єкт та предмет психології.................................... 10

1.4. Галузі психології .......................... _у.............................. Ю

1.5. Практичне значення психологи ................................. 12

Список літератури............................................................. 14

2. МЕТОДИ ПСИХОЛОГІЇ .......................................................... 15

2.1. Методи пояснення психіки людини ............................. 15

2.2. Методи розуміння психіки людини ............................. 20

2.3. Методи впливу на психіку людини ............................ 20

Список літератури .......................................................... 22

3. ПРИРОДА ТА СУТНІСТЬ ПСИХІКИ ЛЮДИНИ .................... 23

3.1. Умови та чинники формування психіки людини ....... 23

3.2. Матеріальні основи та фізіологічні механізми психіки 25

3.3. Головні властивості та функції психіки людини....... 27

3.4. Сфери прояву психіки людини ................................... 29

 

3.4.1. Свідома сфера........................................................ 29

3.4.2. Несвідома сфера.................................................... 34

Список літератури............................................................. 37

Розділ II. ПЕРСОНОЛОГІЯ................................................ 38

4. ПСИХОЛОГІЯ ОСОБИСТОСТІ ............................................. 38

4.1. Поняття про індивід, індивідуальність, особистість .39

4.2. Теоретичні напрями персонології................................ 40

 

4.2.1. Психоаналітична теорія особистості.................... 40

4.2.2. Біхевіоральна теорія особистості....................... .41

4.2.3. Гуманістична теорія особистості......................... 43

4.2.4. Диспозиційна теорія особистості .................... 44

4.2.5. Діяльнісна теорія особистості............................. 44

43. Структура особистості ......................................... 45

4.3.1. Структура особистості Зигмунда Фройда......... 46

4.3.2. Структура особистості Карла Юнґа .................. 46

4.3.3. Структура особистості Сергія Рубінштейна ... .48

4.3.4. Структура особистості Костянтина Платонова .48

 

4.4. Потреби, мотиви та ціннісні орієнтації особистості 49

4.5. Формування особистості........................................... 55

 

4.5.1. Соціалізація та інтерналізація............................. 55

4.5.2. Психологічна зрілість особистості..................... 56

4.5.3. Сенситивні та критичні періоди розвитку особистості 58

 

4.6. Захисні механізми особистості ............................... 59

4.7. Самоактуалізація особистості ...................................... 61

Список літератури ........................................................ 66

5. ТЕМПЕРАМЕНТ .................................................................... 67

5-1. Поняття про темперамент та його провідні риси .. .67
5.2. Теорії темпераменту ....................................................... 69

5.2.1. Гуморальна теорія .............................................. 69

5.2.2. Конституційна теорія ....................................... 70

5.2.3. Фізіологічна теорія .............................................. 72

5.2.4. Регуляторна теорія ............................................. 74

53. Типи темпераменту та їхня

психологічна характеристика................................... 74

5.3.1. Сангвініки .......................................................... 75

5.3.2. Холерики ........................................................... 77

5.3.3. Флегматики.......................................................... 78

5.3.4. Меланхоліки ........................................................ 79

5.4. Вплив темпераменту на діяльність людини............ 80

Список літератури ........................................................ 83

6. ХАРАКТЕР ............................................................................. 84

6.1. Поняття про характер та його провідні риси ...... 84

6.2. Історія вчення про характер ................................... 86

63. Типологія характеру.................................................... 88

6.3.1. Типи орієнтацій характеру................................. 88

6.3.2. Типи акцентуацій характеру _ •....................... 89

6.4. Чинники формування характеру............................... 97

Список літератури.......................................................... 100

7. ЗДІБНОСТІ............................................................................ 101

7.1. Поняття про здібності та їхню природу.............. .101

7.2. Види здібностей............................................................. 105

 

7.2.1. Загальні здібності ............................................. 105

7.2.2. Спеціальні здібності........................................... 108

73. Особливості особистості обдарованої людини .... 111

7.4. Організація навчання та виховання

обдарованої молоді ........................................................ 114

7.4.1. Принципи та стратегії навчання...................... 114

7.4.2. Концептуальні моделі навчання обдарованих . .119

7.4.3. Сучасні технології навчання обдарованих ..... 121

7.4.4. Педагог для обдарованих ................................. 122

Список літератури ....................................................... 125

Розділ III. ОСОБИСТІСТЬ

8. СОЦІАЛЬНО-ПСИХОЛОГІЧНІ ОСНОВИ СПІЛКУВАННЯ................................................................... 127 8.1. Поняття про спілкування; його структура та функції................................................................... 128

Розділ V. ЕМОЦІЙНО-ВОЛЬОВА СФЕРА

17. ЕМОЦІЇ ТА ПОЧУТТЯ....................................................... 313 17.1. Поняття про емоції та почуття, їхні властивості та основні функції...................... 314