Формування характеру

Формування характеру— це процес становлення стійких психо­логічних утворень особистості під впливом об'єктивних і спеціально створених для цього умов, коли її дії та вчинки в результаті їх багато­разових повторень стають звичними й визначають типову модель її по­ведінки.

Характер людини формується в процесі її індивідуального життя під провідним впливом суспільних умов. Особливо важливу роль у ви­хованні характеру відіграє активна діяльність особистості, і передусім праця як середовище її суспільного буття, спілкування, як необхідна умова її самопізнання та самореалізації. В процесі праці виявляються моральні, інтелектуальні, вольові та інші якості особистості, що, закріплюючись під впливом певних умов життя, набувають рис ха­рактеру.

Реформування, що відбуваються в сучасному суспільстві, поява нових ідеалів і цінностей, зумовлених входженням до системи ринко­вих відносин, створюють передумови для формування рис характеру нової ділової людини.

Серед чинників, які мають для людини життєве значення і вплива­ють на формування її характеру, особлива роль належить вихованню. Виховання організовує обставини життя і спрямовує в потрібному напрямі життєві впливи, підкріплює їх, створює відповідне ставлення до навколишньої дійсності особистості, що формується. Разом з тим воно гальмує негативні впливи, перешкоджає закріпленню небажа­них звичок і рис її поведінки.

На певному, достатньо високому етапі розвитку особистості по­чинають діяти самовиховання і саморегулювання процесу становлен­ня характеру. Сформовані в процесі виховання потреби, ідеали, ус­тановки особистості стають підґрунтям її вимог як до зовнішніх умов життя, так і до самої себе. Вона сама починає організовувати своє життя і виховувати себе, керуючись при цьому як власними, так і су­спільними ціннісними орієнтирами. Повною мірою здатність до са­мовиховання характеру виявляється тоді, коли особистість набуває життєвого досвіду, оволодіває засадами психологічної культури, ко­ли у неї формується світогляд і остаточно складаються ідеали, від­повідно до яких вона починає свідомо планувати своє життя і визна­чати в ньому своє місце.

Відмінності в характерах помітні вже у дітей молодшого дошкільно­го віку. У цьому віці, як показує досвід виховання в дитячих садках, до­сить виразно виявляються такі риси: товариськість, колективізм, лас­кавість, сміливість, соромливість, замкнутість, охайність, точність, терплячість або примхливість, впертість, різкість та ін. Прояви рис ха­рактеру у цьому віці близько стосуються темпераменту.

Особливо важливе виховання характеру в підлітковому віці. Підліток уже не дитина, у нього гострий інтерес до навколишньої дій­сності, дуже велика активність, прагнення до праці — фізичної та ро­зумової. Потрібно навчитися організовувати цю активність, навчи­ти підлітків діяти дружно, займатися громадською роботою, працювати організовано. Треба мати на увазі те, що неврахування у вихованні вікових особливостей підлітків дуже часто зумовлює нега­тивізм, браваду, неслухняність, нестриманість, невмотивовані вчинки. Разом з тим підлітки чутливі до думки колективу. Вони дорожать оцінкою колективом їхньої трудової, навчальної та спортивної діяль­ності, керуються нею у своїй поведінці і це відіграє значну роль у фор­муванні їхнього характеру.

Юнаки та дівчата старшого шкільного віку вже досягають фізич­ної зрілості й здатні виявляти в поведінці, праці та навчанні достатньо сформовані риси характеру: відповідальність, дисциплінованість, цілеспрямовану наполегливість, принциповість, самостійність.

Дослідженнями формування характеру доведено, що особливо дієвими чинниками є самостійність і самодіяльність у праці, навчанні. При цьому необхідно поставити юнака чи дівчину в такі умови, за яких вони могли б виявити колективізм, мужність, витримку, працьо­витість. Але буде великою помилкою, якщо виховання в колективі нівелюватиме індивідуальні якості особистості. В колективі потрібно розкривати й зміцнювати кращі риси характеру кожного члена ко­лективу, формувати яскраву індивідуальність.

Успішне формування рис характеру потребує єдності виховних за­ходів сім'ї, школи та соціального середовища, громадськості.