Висновки. Діяльність Рильського в галузі художнього перекладу – не епізод в його поетичній творчості, а великий подвиг поета і громадянина.
Щороку розширювалася сфера об’єктів його поетичної діяльності: крім класиків світової літератури, він перекладав твори поетів-сучасників – М. Тихонова, М. Светлова, М. Ісаковського, Я. Купали, Я. Коласа, М. Танка, Г. Табідзе, С. Чіковані, А. Ісаакяна, М. Миколайтіса-Путінаса та багатьох інших. А водночас із цим він продовжував і свою оригінальну творчість. В цілому він переклав з 13 мов понад чверть мільйона рядків поезії [1, 149]. Теоретичні погляди на переклад були висвітлені Максимом Тадейовичем у статтях, нотатках, які потім були видані окремою книгою – «Искусство перевода» [3]. Він був послідовним і в теорії, і на практиці. Саме тому легко можна виділити основні практичні принципи Рильського-перекладача: o розуміння єдності форми та змісту оригінала; o переклад має головною метою передавати зміст оригіналу; o переклад має бути творчим процесом; o не слід боятися вводити нові слова, якщо словникового запасу мови замало для передачі змісту оригіналу; o буквалізму та вільному суб’єктивізму, які однаково псують текст, слід протиставляти високохудожній переклад, з урахуванням колориту мови оригіналу; o у тих випадках, коли перекладач стикається з певними труднощами, слід шукати відповідності у мовах, не псуючи при цьому зміст; o переклад з будь-якої мови на будь яку мову принципово можливий – незалежно від того, на якому щаблі розвитку стоїть та чи інша мова; o переклад не може віддалятися від сучасного стану мови. Література 1. Білецький О. Творчість М. Рильського. – К.: Дніпро, 1985 2. Колесник Г.М. Слово крилате, мудре, пристрасне. – К 1965 3. Рыльский М.Ф. Искусство перевода: Статьи.
Заметки.
Письма. – М.: Сов. писатели, 1986.