В перші століття н.е. після занепаду Скіфської і Боспорської держав на території України з різних частин (регіонів) Європи і Азії стали проникати різні народи. Переважно римські і грецькі автори називають германців: кельтів, готів, вандалів (венедів), варяг, угрів, болгар, гунів, аварів тощо. Так, в кінці ІІст. н.е. германський союз племен готів, який перебував між Одером і Віслою і тиснений римлянами, змушений був мігрувати на південь через Полісся нинішньої України і заселяє територію між Дністром і Дунаєм. На цій території вони утворюють свою державу, яка ґрунтувалася на принципах військової демократії. Цю державу Східно-Римська імперія використовувала для боротьби із слов’янськими племенами.
В ІVст. гуни (народ урало-алтайського чи тюрко-фіно-монгольського походження) витіснили готів з України за Дунай. Пізніше в середині Vст. під керівництвом царя Аттіли переселяються далі на захід. На зміну гунам прийшли нові народи: болгари, а за ними авари. В VІст. болгари засновують на нинішньому Дунаї в колишній римській провінції Мезії свою державу. Так само це роблять угро-фіни.
Життя і суспільний лад цих народів перебували на стадії розкладу первіснообщинного ладу. Ці народи займалися традиційними для тієї епохи видами господарювання: кочовим скотарством, мисливством, рибальством, збиральництвом дарів природи, обміном (торгівлею). Ці ж народи зробили відчутний культурний і політичний вплив на життя і побут, культур місцевого населення тодішньої України, сприяли новим тенденціям етногенезу українського народу тієї епохи.