Слово "архітектура" походить від грецького слова arhіtecton що значить будівельник.
Історія розвитку суспільства на всіх етапах світової цивілізації відбивалася в пам'ятниках архітектури . Архітектурні спорудження є найбільш великими й доступними для огляду пам'ятниками епохи. Вони формують вигляд міст. Якщо пам'ятники перебувають під поверхнею землі, їх виявляють за допомогою археологічних розкопок.
Архітектура - це будівельне мистецтво, вид творчості, що формує дійсність за законами краси. Давньоримський теоретик архітектури Витрувий сформулював тріаду " міцність, користь, краса, якою користується архітектор. Всі архітектурні спорудження мають три групи характерних якостей: функціональні ( зручність, користь), конструктивні ( міцність, економічність), естетичні ( краса, художній образ, що виражає ідейний зміст).
Від функціонального призначення, будь той житловий, суспільний або промисловий будинок, залежать тип архітектурного спорудження, кількість і склад приміщень у ньому, їхнє розташування, угруповання й розміри. Типи будинків складалися не відразу, вони визначалися політичним устроєм країни, релігійними й ідеологічними вимогами, побутом, народними традиціями. Деякі типи будинків відмирали, з'являлися нові, інші видозмінювалися ( наприклад, житлові будинки). Архітектура створювала штучний утилітарно-художній світ, що протистоїть стихійному середовищу, освоювала простір для задоволення матеріальних і духовних потреб людини.
Естетична цінність будинку визначається виразним рішенням його зовнішнього й внутрішнього вигляду. Художньо виразний вигляд будинку створюють загальні композиційні архітектурні форми ( зовнішні й внутрішні об’єми, угруповання мас, силует, пропорції й т.ін.) і частки стосовно всієї композиції будинку ( карнизи, балкони, лиштви вікон і дверей, елементи декору).
Керуючись творчим підходом, архітектор веде проектну роботу одночасно в трьох вимірах, представляючи будинок у планах, фасадах, розрізах, домагаючись відповідності зовнішніх і внутрішніх обсягів спорудження.
Розвиток архітектури знаходиться у тісному зв’язку з характером естетичних ідеалів, утилітарних й художніх потрібностей суспільства. Архітектура виражає характер епохи. На неї впливають соціальні фактори: характер суспільного устрою, де панує ідеологія. За всіх часів й у всіх народів існували особливі поняття про красу й художню гармонію стилю.
Конструкції багато в чому залежать від технологічних особливостей будівельних матеріалів і змінюються з їхнім розвитком. У класичному періоді давньогрецької архітектури несучі конструкції монументальних будинків зводилися з мармурових блоків. В імператорському періоді давньоримської архітектури монументальні будинки будували з обпаленої цегли в поєднанні з бетоном, що розширило композиційні можливості. У середні століття досягла досконалості техніка обробки каменю, Епоха Відродження знову повернулася до цегли, облицьованій каменем або штукатуркою. Ця традиційна техніка лише в ХХ столітті змінилася індустріальною технікою монолітних і складальних залізобетонних конструкцій.
Таким чином, функціональна й естетична особливості архітектури змінювалися в ході історичного процесу й втілювалися в архітектурних стилях. Весь процес розвитку світової архітектури може бути штучно розділений на замкнуті стилістичні відрізки. Саме поняття "стиль" дуже складне. СТИЛЕМ прийнято називати сукупність основних рис й ознак архітектури певного часу й місця, що проявляються в особливостях її функціональної, конструктивної й художньої сторін ( прийоми побудови планів й об'ємних композицій будинків, будівельні матеріали й конструкції, а також форми й мотиви обробки фасадів й інтер'єрів).
Історія показує нам постійний розвиток, що змінює архітектуру в процесі боротьби нового зі старим, зміни загального художнього стилю при національній своєрідності архітектури кожної країни. Однак у кожному періоді були стійкі ознаки, що визначають стиль. Стиль, що відбиває певну епоху, відмирає з нею й не може бути повністю відновлений.
Характерна риса архітектури в тому, що вона містить у собі й техніку, і мистецтво, оскільки проектування ведеться на основі інженерно-технічних знань, з одного боку, а з іншого боку - на основі творчого процесу, у якому архітектор мислить художніми, емоційними образами, в основному геометричними формами. Ідейний зміст будинку і його художньо-пластичний образ допомагають розкривати монументальні мистецтва - живопис і скульптуру, в органічному зв'язку з архітектурою вони утворюють "синтез мистецтв".
Ряд архітектурних споруджень, що володіють художньо-планувальною єдністю й просторово взаємодіючих один з одним, утворить архітектурний ансамбль - вищу форму творчості зодчого. Ансамбль і зв'язок архітектури із природним оточенням, синтез із різними видами мистецтва (монументальним живописом, скульптурою, прикладним і декоративним мистецтвом) є найважливішими рисами архітектурних споруджень.