У США в кінці XIX століття в Чикаго вперше з'явилася ідея використати сталевий каркас у будівництві багатоповерхових будинків. Конструктивні і функціональні проблеми висотного будівництва розробив архітектор Л.Салливен (1856 – 1924), якому належить крилата фраза «форма слідує функції», тобто форма споруди залежить від її призначення. З 60-х років XIX століття бетон стали армувати, щоб збільшити опір розтяганню, стиску й вигину. Була розроблена залізобетонна рамна конструкція багатоповерхового житлового будинку. До початку ХХ століття створюються великі промислові комплекси на основі залізобетонних конструкцій, сталевого каркаса, елементів заводського виготовлення, що привело до виникнення ідеї уніфікації й стандартизації елементів будинку.
Рис. 1.25 Будинок в стилі модерн
Інший путь, за яким шов розвиток архітектури, був пов'язаний з використанням пластичних властивостей залізобетону, тобто його можливість приймати будь-яку форму. Пластично динамічний об’єм Вежі Ейнштейна в Потсдамі (1930 – 1921), сприймається як скульптура.
Для періоду 1917 - 1926 рр. характерно захоплення формальними елементами, площинами, геометричними тілами (голландська група «Стиль»). Під впливом цього направлення створений Дім над водоспадом в Беар-Ране, Пенсільванія, в якому перетин прямокутних об’ємів під прямим кутом – один з прийомів рівноваги всієї композиції.
У Баухаузе - художньо-промисловому училищі м. Веймара, що було засновано архітектором В.Гропиусом, - зароджується нова течія в архітектурі(1920-і роки) - функціоналізм, що проголосив ідею синтезу мистецтва й техніки основою сучасного формоутворення. Функціоналізм вимагав строгої відповідності будинків виробничим і побутовим процесам, що протікає в них, (функціям).
Один з лідерів функціоналізму – німецький архітектор Міс ван дер Рое (1886 – 1969) – висунув нову концепцію простору: стіна – не підпорядкований елемент, а має самостійне значення, зв’язуючи внутрішній простір з навколишнім середовищем. Він розвивав ідею досконалої «універсальної форми» в архітектурі, тобто придатної для будь-яких будинків.
Один із творців архітектури XXст. - французький архітектор і теоретик архітектури Ле Корбюзье (1887-1965) - бачив основу відновлення архітектури в сучасній техніці й серійності індустріального будівництва. Він формулює п'ять основних принципів нової архітектури: гнучке планування, можлива усередині каркасної конструкції; вільне рішення фасаду, винесеного перед каркасом; суцільні горизонтальні стрічки вікон; плоский дах, використовуваний як сад; постановка будинку на залізобетонні стовпи з відривом від землі, щоб продовжити під будинком зелену зону.
У західній Європі й Америці після війни розвиток архітектури одержало назву "сучасний рух" (Рис.25). Йому була властива орієнтація на раціональну геометрію технічного миру. Початок воно отримало в Італії, де виникла проблема будівництва нових будинків в архітектурному середовищі старих міст, їх функціональному і художньому зв’язку. В архітектурі 50-60-х років при будівництві готелів, мотелів, видовищних споруджень, критих басейнів, стадіонів широко використалися досягнення будівельної техніки. Великі зали стали перекривати вантовим покриттям - гнучкими елементами типу розтяжок, системою сталевих тросів, розтягнутих між нахиленими залізобетонними контурами.
Рис. 1.26 Забудова міст за ідеєю функціоналізму. Нью-Йорк. США