Головними джерелами вивчення первісного суспільства є археологічні пам’ятники, етнографія данні геології, антропології, міфології, фольклору.
Вся історія технічних й культурних досягнень первісної людини на основі використання різноманітного матеріалу і техніки виготовлення знарядь поділяється на три епохи: кам’яну, бронзову й залізну. Первісні люди ще в кам’яну епоху будували пів землянки, дерев’яні дома на палях й житло з глини, які виконували лише утилітарну функцію.
Початок архітектури як мистецтва проявилося на найвисокій ступені варварства, коли в будівництві починають діяти не тільки закони необхідності, але й закони краси. В епоху бронзи (2-ге тисячоріччя до н.е. ) зводили спорудження з величезних кам'яних брил : менгіри, дольмени, кромлехи, циклопічні фортеці й городища - так називана мегалітична архітектура (греч. megas-великий + lіthos - камінь).
Мегалистичні побудови несли в собі образний початок й були художнім вираженням ідеологічних, духовних й естетичних потреб. Так, менгіри - вертикально поставлені камені іноді із зображенням голови - позначали місце суспільних церемоній. Дольмени - складалися зазвичай із двох або чотирьох вертикально поставлених каменів, перекритих каменем, служили місцем поховання членів роду. Кромлех - споруджували з кам'яних плит або стовпів, розташованих по колу. В Англії коло Стоунхенджа було знайдено кромлех , в якому кам’яні стовпи утворюють декілька концентричних кіл: один – з невеликих менгиров, інший, центральний, - з величезних глиб, попарно перекритих кам’яними блоками. Центр архітектурної композиції – прямокутна плита. Є припущення про використання його в астрономічних цілях.
Рис.1.1. Кромлех. Стоунхендж (Англія. Епоха бронзи. 1900-1600рр. до н.е.)
В епоху заліза (1-ше тисячоріччя до н.е.) у скіфській державі місто Неаполь Скіфський був обнесений потужною кріпосною стіною з рваного каміння на глиняному розчині.
Первісна архітектура явилася основою архітектури ранньокласових держав древнього Сходу. Яскравий приклад архітектури найдревніших класових суспільств, які з’явилися в Азії, Африц3і й державах Древнього Сходу, географічні рамки якого дуже широкі, - архітектура Древнього Єгипту яка створила грандіозні монументальні споруди в ім’я звеличування влади фараонів.
Спекотний сухий клімат Єгипту, достаток очерету й мулу визначили характер будівельних матеріалів: обмазаний глиною очерет, цегла з нільського мулу із соломою (сирець), в монументальних спорудах - камінь. Художні форми й образотворчі мотиви храмів, палаців, гробниць узяті в природи: сонце, священні лотос і папірус, пальма, леви й т.п. Пам’ятники древнє єгипетської архітектури й підпорядкованих їй інших видів мистецтва протягом всієї історії моли в основному культове призначення.
Історія розвитку архітектури Древнього Єгипту ділиться на декілька епох. Розкопки поховань дають уяву про характер й рівень розвитку мистецтва і архітектури Єгипту самого раннього часу. Уявний загробний світ мислився древнім єгиптянам подібним земному, тому померлого забезпечували предме6тами, які служили йому в житті.
В до династичний період (5 – 4-те тисячоріччя до н.е.) найдревніші могили, як й раннє житло, мали круглу або овальну форму і були ямами, вкритими гілками, циновками. Потім з’явилися прямокутні поховання зі стінами, обложеними цеглою-сирцем - неопаленою глиняною цеглою, причому стіни смикалися, утворюючи хибний звід з виступаючих один над одним кінців цегли. В кінці періоду над могилами почали утворювати піщані насипи.
В епоху Раннього царства (XXX – XXVIII ст..до н.е.) при перших фараонах, коли оформилося патріархальне рабовласницьке суспільство, в архітектурі закріпилися образні й зображувальні засоби і норми, встановилися культові канони. Дома бідноти, як і раніше, будувалися з очерету і глини, дома багатіїв – з дерева й цегли – сирцю з кутовими прямокутними в плані плоскими виступами – лопатками. Надземна частина гробниць царів і вельмож являла собою прямокутне в плані приміщення для статуй богів і жертовника перед хибними дверима в «вічне житло» померлого. При гробницях будували заупокійні храми, де здійснювалися обряди, присвячені похованому.
Найбільш відомі пам'ятники архітектури Древнього царства (XXVIII – XXIII ст.. до н.е.) - монументальні піраміди богоподібних фараонів, й гробниці знаті, храми з лотосоподібними, пальмоподібними, папирусоподібними колонами. Розвилося мистецтво рельєфу. Зберіглися відомі піраміди фараонів в Гізі: піраміди Хеопса (зодчий Хеміун, XXIIст.до н.е.), Хефрена й Мікеріна . Висота найбільшої з них - піраміди Хеопса - близько 150 м. Складено вона із щільно пригнаних блоків вапняку ( 2,5 т кожний) без єднального матеріалу, насухо. Конструкеція і пропорційне співвідношення всіх частин піраміди опираються на пропорції «золотого перетину» - ділення відрізка на дві нерівні частини, з яких менша відноситься до більшої так, як більша – до суми цих частин.
Форми й пропорції пірамід відпрацьовані, чіткі й лаконічні, вони виражають ідею величі й моці грандіозних царських усипальниць.
Рис.1.2 Єгипетські піраміди
В епоху Середнього царства (XXI – XVIIIст.до н.е.) розповсюджуються скальні гробниці, декорировані розписами на традиційні сюжети. З’являються нові форми храмів з двома рядами колон і підвищеною середньою частиною, у входу в які ставлять монументальні пілони, колони з капітеллю у вигляді голови жінки з вухами корови – богині Гатор.
В епоху Нового царства (XVІ - XІ ст. до н.е.) - час розквіту Єгипетської архітектури – храми складаються з святилища, критого колонного залу і замкнутого двору. Обнесеного глухою стіною. Фасад зазвичай був звернений до Нілу, від якого до храму йшла алея сфінксів або овнів (бараноголових сфінксів) – міфологічних тварин, присвячених верховному богу Амону. Фасади храмів утворені двома устоями – пілонами у вигляді двох веж з прямокутною рамою входу між ними. Пілони і вхід вінчали карнизом характерної для єгипетської архітектури м’яко вигнутої форми – у вигляді викружки і валка. Перед пілонами встановлювали обеліски і колосальні статуї фараона, до пілонів прикріплювалися високі щогли з прапорами.
Рис.1.3 Сфінкс
Плани храмів були прямокутні, головні частини розташовувались по одній осі: відкритий двір, оточений колонадою (перистиль), колонна зала (гіпостиль), яка мала зазвичай більш високий середній прохід, святилище, комори. Навколо прямокутної ділянки, де розташовувався храм,зводили глуху кам’яну огорожу за схемою жилого будинку багатого єгиптянина. Зберігся храм Амона в Луксорі, головний вхід до двору якого виконано у вигляді монументального порталу з пілонами. В храмі Амона в Карнаці колони гіпостильної зали досягають висоти 20,4м при діаметрі 3,4м. Для архітектури Нового царства характерне придушення людини величними громадами архітектурних форм багаторазово повторюваних монументальних елементів - колон, пілонів, сфінксів.
Археологічні розкопки показали чітку організацію центральної частини міст Древнього Єгипту з вулицями, які перетиналися під прямим кутом. В центрі зводили палац і святилище, склади, казарми, будинки-садиби вельмож, на окраїнах – будинки ремеслинників та хатини бідняків.
В епоху Пізнього періоду (XI – IVст.до н.е.) Єгипет підкоряли ассірійці, перси, однак архітектурні традиції не зникли навіть після завоювання його греко-македонцями, коли до країни проник сильний вплив античної архітектури і загальний вигляд храмів став менш грандіозний і урочистий.