Міста і житлові масиви забудовуються комплексно з усіма необхідними культурно-побутовими об’єктами згідно генеральним планам і проектам детального планування і забудови міст.
Будинки будують переважно секційні, кожна секція яких являє собою групу квартир, які виходять на одну східну клітину. Поширені трьох- і чотирьохквартирні секції.
Уся площа квартири називається корисною і поділяється на житлову і підсобну. До житлової відносять площу житлових кімнат, до підсобної – площі кухні, ванної, туалету, прихожій і коридорів.
Житлові кімнати ділять на вітальню, спальню, кабінет, дитячу. У квартирі проводять основне зонування на загальну частину денного перебування (прихожа, вітальня) і інтимну (спальня, ванна). Санітарні вузли можуть бути роздільними і сумісними, коли ванна, умивальник і унітаз знаходяться в одному приміщенні. Їх розміщують з урахуванням зручності підводки санітарно – технічних комунікацій.
Вікна житлових кімнат орієнтують по сторонам світу з урахуванням кліматичних особливостей району будівництва. В північних районах в приміщення повинно проникати як можна більше сонячних променів, а в південних – менш.
Найбільш сприятливою орієнтацією секцій житлових квартир є така, при якої повздовжна ось будинку розташовується тільки по меридіану і вікна виходять на одну з подовжніх сторін будинку – східну або західну. В інших випадках вікна квартир повинні виходити на обидві сторони будинку. Така орієнтація називається широтною.
Розміри, форма і розміщення вікон приймаються з урахуванням вимог природного освітлення приміщень, а також естетичних.
Об’ємно – планувальне рішення житлового будинку пов’язано з конструктивною схемою. Фасад житлового будинку повинен мати відповідний до людини масштаб, план повинен ритмічно членуватися і зв'язок приміщень повинен чітко відображатися у зовнішніх формах будинку.
За призначенням і міськобудівельному положенні всі будинки згідно до Санітарних норм і правил (СНіП) поділяють на чотири класи:
I – великі суспільні будинки, підвищеної поверховості, унікальні промислові будинки. До них висувають надвисокі вимоги довговічності, вогнестійкості, комфортності;
II – багатоповерхові житлові будинки, основні корпуса промислових підприємств, суспільні будинки масового будівництва;
III – житлові будинки до 5 поверхів, суспільні будинки невеликої місткості, допоміжні будинки промислових підприємств;
IV – тимчасові будинки.
Внутрішній простір будинку членується на окремі приміщення. Приміщення, підлога яких розташована на одному рівні створюють поверх.
Відповідно до кількості поверхів будинки поділяються на малоповерхові (висотою до 3 поверхів), багатоповерхові (5-8), підвищеної поверховості (9-25), висотні (більше 25 поверхів). Поверховість визначається за кількістю надземних поверхів, тобто рівень підлоги яких вище рівня землі навколо будинку. Поверх, підлога якого заглиблена менш ніж на половину висоти приміщення, називають цокольним, більш ніж на половину висоти приміщення - підвальним. В межах горища розташовується мансардний поверх. Поверх, який призначений для розміщення інженерних комунікацій будинку, називають технічним.