В культурній спадщині древніх цивілізацій особливе місце займає греко-римська культура в Середземноморському басейні, Причорномор'ї й сусідніх країнах із третього століття до н.е. до середини п'ятого століття н.е. - називається античною (древньою). Термін «античний» був уведений італійськими гуманістами в епоху Відродження для визначення греко-римської культури, найдавнішої з відомих на той час. Вона залучала їхньою життєстверджуючою силою, свідомістю цінності й краси людської особистості, вірою в безмежні творчі здатності людини.
Історію античного світу ділять на кілька періодів. Найдревніший період - егейськакультура (3-2 століття до н.е.), названа так тому, що її створили племена, які жили на
островах і побережжі Егейського моря, в материковій Греції, на острові Крит і в Трої (західне побережжя Малої Азії.
Раніше інших районів Егейського моря вступив на шлях культурного розвитку острів Крит з центром в Кноссі, к середині другого тисячоріччя – міста Мікени і Тиринф. Там була знайдена значна група пам’ятників архітектури, тому егейський период називають ще й крито-микенським. Останнім часом встановлено. Що егейська культура розповсюдилась і на острови Мелос, Санторин, Кипр.
Історія егейської культури будується виключно на матеріалах археологічних досліджень.
Рис.1.4 Антична архітектура
В середньомінойський период на Криті створюються великі житлові комплекси й перші монументальні будинки – палаци – резиденції правлячого роду, а пізніше – царя.
Всі будівлі палаців, частково двоповерхові розміщалися по сторонах великого двору, оточеного кам'яною стіною. На височині розташовувався Акрополь - центральна релігійна й політична площа. У підніжжя Акрополя лежало нижнє місто, де жили купці, ремісники й бідний люд.
Найрівніші кріпосні стіни Мікен оточували тільки палац і не охоплювали площу Акрополя. Пізніше були зведені величезні по висоті і товщині стіни з глиб каміння, частково неправильної форми (циклопічна кладка). Частина стіни біля воріт зведена з великого, правильної форми каміння (квадрів), укладених рівними рядами. Ворота складені з двох колосальних плит, які поставлені вертикально і перекрити третьою плитою. Ряди кладки сходяться вище, утворюючи трикутник, закритий трикутною плитою з рельєфним зображенням двох левиць, які спираються на п’єдестал з колоною егейського типу, яка звужується донизу. «Левові ворота» - перший в егейському мистецтві приклад монументальної скульптури.
Від воріт дорога піднімалася до пагорбу, де знаходився царський палац, план якого відрізнявся простотою і строгістю архітектурного замислу. В центрі палацу – парадне прямокутне приміщення (12 × 134м) з вогнищем посередині – мегарон. Чотири колони підтримували дах з отвором для диму. Навколо мегарону розміщувалися коридори, комори, ванні і житлові кімнати.
Планування мегарону було застосовано і в житлі. В Древній Греції мегарон став характерним типом житла. Це невеликий прямокутний в плані будинок з двоскатним дахом і входом по вузькій стороні у вигляді портику з двома колонами. Грецькі будинки були несиметричні в плані і складалися з переднього приміщення і залу з вогнищем. Тесані каміння стін штукатурили, перекриття були деревинні. На цій основі сформувалися древнєгрецькі храми, які стали класичними. Егейська архітектура широко користувалася поліхромією: штукатурку фарбували в білий або червоний колір, на фасаді частини ордеру – в чорний, охристий, блакитний.
Ранній період історії Древньої Греції (Х1 - 1Х ст. до н.е.) прийнято називати гомерівським, тому що головним письмовим джерелом для вивчення його служать поеми Гомеру «Іліада» і «Одисея». Від архітектурних споруд цього періоду збереглися лише руїни, з яких можна судити про використання гомерівською Грецією егейської культури: в іменах богів, яким присвячувалися храми; в планах храмів, які нагадували обрис мегарона мікенської епохи з входом на вузькій стороні прямокутної будови. Фундаменти житлових будинків і храмів виготовляли з грубого каміння, стіни – з цегли-сирцю, частково з деревинним каркасом. Вхід в будинок або храм виконувався як двохколонний портик. Будинок завершувався двоскатним дахом, який створював на торцевих сторонах фронтони.
З VШ ст. до н.е. починається масове будівництво храмів. Найпростіший храм, присвячений божеству, складався з одного приміщення - наоса, де стояла культова статуя, освітлена променями сходячого сонця через отвір входу на східному фасаді. Перед входом розміщався вівтар для жертвоприносин. Вхід в героони – храми, яки присвячувалися обожествленним героям, був звернений на захід – в сторону «царства тіней».
Храми стають центрами політичних, культурних, економічних зв'язків. Так, у храму Зевса в Олімпії з 766р.до н.е. кожні 4 роки влаштовувалися олімпійські ігри.
Архаїчний період - VП - V1 ст. до н.е. - це час формування грецького рабовласницького суспільства й виникнення міст - держав (полісів) - укріплених економічних і політичних центрів цивільної громади, що забезпечує членам право власності на землю й рабів. Стародавні греки називали себе еллінами, а свою країну - Елладою.
В архаїчний період з'являються монументальні будівлі з каменю, в основному з вапняку м’яких місцевих порід. Еллінські майстри архітектури вже у VП столітті до нашої ери розробили строго продуману систему раціональних співвідношень між несучими й не несучими частинами будинків, між колонами і перекриттям, яке лежить на них. Це цільна, художньо осмислена система сполучення конструктивних і декоративних частин з певними співвідношеннями їхніх розмірів, що встановила певний порядок у відносинах частин будинку, одержала назву ордер (лат.ordo - порядок)
Грецький архітектурний ордер складався з наступних основних елементів:
триступінчастого стереобата - цокольної частини храму;
колон, що складаються з бази, стовбура (фуст) і капітелі;
антаблемента ( частини, яка перекриває спорудження), що ділиться у свою чергу , на архітрав (балку), фриз і карниз. Вище антаблемента - трикутної форми фронтон, обмежений зверху двома скатами даху.
Існували доричний, іонічний, коринфський ордера. Вони розрізнялися в деталях і пропорціях. Дорична архітектура відрізнялася простотою й мужністю форм, іонічна - легкістю, стрункістю, добірністю, коринфська - більшою декоративністю. Доричний й іонічний стилі виникли ще в деревянно-сирцевих будівлях, де архітектурні елементи складали необхідні конструктивні частини, пізніше форми були переведені (з деякими змінами) в каміння. В кам’яних будовах багато конструктивних частин перетворилися в декоративні елементи, які створювалися за традиційною схемою, але в новому матеріалі. Пере6хід від дерева до каміння м’яких порід відбувся в другої половині VП ст.. до н.е.
Доричний ордер розвивався в основному на Пелопоннесі й на заході Греції на основі мікенської архітектури, іонічний – в Аттиці й в східних районах Середземномор’я на основі архітектури країн Передньої Азії.
Рис.1.5 Парфенон в Афінах. Доричний ордер
Характерним доричним храмом архаїки був храм Аполлона в Коринфі (друга половина V1 ст. до н.е.). Його оточували 6 × 15 колон, пропорції їх важкі, капітелі з великим виносом абаки.
Іонічний храм Артеміди в Ефесі – великий диптер (75 × 142 м в плані), колони його мали надто розвинені капітелі з звисаючими донизу волютами й рельєфними
поясами над базами. Храм був збудований з мармуру, який в іонічній архітектурі почали застосовувати раніше ніж в доричній.
Рис.1.6 Храм Артеміди в Ефесі. Іонічний ордер
Архітектурні ордери як композиційна система склалися в Древній Греції в V1 - V ст. до н.е., остаточно ознаменувавши початок класичного періоду в архітектурі.
Класичний період (V - остання третина IVст. до н.е.) почався із греко-перських війн, що завершилися створенням Афінської морської держави. Створені з перших десятиліть V в. творіння зодчих, скульпторів, художників у наступні століття стали зразком для наслідування й називалися класичними (лат.classіcus - першокласний). Переважним типом храму в V ст.. становиться доричний периптер. На фронтонах доричних храмів розміщували висічені із мармуру багатофігурні композиції. Рельєфи на метопах фризу дотримували в одному масштабі й с однаковою кількістю діючих фігур.
Майстри цього періоду успішно вирішили одне з найбільших завдань, що в усі епохи стоїть перед архітекторами, - завдання органічного зв'язку архітектури, скульптури й живопису. Прикладом класичного доричного периптеру є храм Зевсу в Олімпії (468 – 456 рр. до н.е.), який був побудований на честь перемоги над персами. Висота його колон (10,43м) стала каноном при створенні багатьох храмів.
В 1V ст. до н.е. з'явилося багато споруджень круглої форми, у тому числі відкриті грецькі театри, що споруджувалися на схилі скелі. Театри складалися з будинку (скени), напівкруглої нижньої площадки (орхестри), розташованих навколо її концентричними на півколами рядів амфітеатру (театрон).
Елліністичний - останній період історії давньогрецької архітектури почався з розпаду держави Олександра Македонського ( остання третина 1Vст.до н.е.) і тривав до завоювання підлеглого Греції Єгипту Римом. Для архітектури цього періоду характерний розвиток регулярного планування міст, певний тип багатого перистильного житлового будинку з розписом по штукатурці, створення нових типів споруджень - монументальних вівтарів (вівтар Зевса в Пергамі) (180 р. до н.е.). Цоколь його в плані 30 × 28 м., висота 9 м. Вівтар опоясаний мармурним скульптурним горельєфним фризом, який зображує боротьбу богів і гігантів. Широкі сходи ведуть до верхньої площадці, яка огороджена іонічною колонадою.
Архітектура періоду еллінізму не створила свого стилю , але пропагувала грецьку архітектуру, вплинувши на формування римської й візантійської архітектури, робиться спроба встановити відомі канони - найбільш удалі пропорції ордерів й їхніх частин.
Доричний, іонічний і коринфський ордери, що виникли в Древній Греції, мають загальну конструкцію й композиційну схему.
Композиційна схема ордерів має характерне для класики трьохчастинний розподіл по висоті: головна несуча частина - колона, несома частина - антаблемент, східчаста підстава - стереобат. Аналогічно на три горизонтальних пояси ділиться поле кам'яної стіни храму. Колона завершується капітеллю. Верхня частина капітелі (абака) сприймає вагу антаблемента. Підстава колони (база) лежить на квадратній плиті (плінті). На відміну від іонічної й коринфської дорична колона не має бази. Середня частина колони - стовбур (фуст) - вище нижньої третини звужується догори й має легку кривизну (ентазис). Стовбур колони оброблений вертикальними жолобками (каннелюрами) і завершується астрагалом.
Антаблемент, у свою чергу, ділиться на три частини по висоті: архітрав (нижня головна балка), фриз (середня частина), карниз (верхня частина). Карниз складається із трьох елементів : підтримуючої частини, плити й частини, що вінчає. Карнизна плита виноситься вперед і завершується кам'яним жолобом, у якому збирається вода з покрівлі й стікає через отвір на землю.
Фриз доричного ордера являє собою зображення конструкції перекриття й складається із тригліфів і метоп, розташування яких пов'язане з осями колон. Композиція фризів іонічного й коринфського ордерів стрічкова. Елементи деталей ордерів називають обломами; з них утворюються архітектурні профілі. У деталях ордерів обломи несуть різні композиційні функції: є підтримуючими підтримуваними й що вінчають, а також сполучними або поділяючими. По геометричних ознаках обломи розділяються на прямолінійні (полички, полки, пояс), криволінійні прості (валик, вал-торус, четвертний вал, викружка, зворотна викружка) і криволінійні складні ( гусьок, зворотний гусьок, каблучок, зворотний каблучок і скоция). Прикладом архітектурного профілю є астагал - сполучення валика з поличкою.
В ордерах одержали відбиття об'єктивні конструктивно-художні закономірності формоутворення, властивій архітектурі. У цьому секрет їхнього довгого життя й використання в інших конструктивних системах.
Джерела вивчення грецької архітектури різноманітні: це руїни міст, окремі архітектурні пам’ятники , які добре збереглися, антична література. Римляни високо цінили грецьку архітектуру, освоювали й розвивали її протягом всієї історії архітектури Древнього Риму.