Навантаження від споруди сприймається підґрунтям – масивом ґрунту, що розташований під фундаментом. Підґрунтя можуть бути природними та штучними, тобто з укріпленням ґрунтів.
За матеріалом, з якого їх виготовляють, розрізняють фундаменти бутові, бутобетоні, бетонні, або залізобетонні; за конструктивними типами – стрічкові, стовпчасті, суцільні та палеві.
Верхню площину фундаменту, на яку спираються стіни чи опори, називають поверхнею (обрізом) фундаменту; нижню площину, що доторкається до підґрунтя, - підошвою фундаменту. Відстань він найнижчого рівню поверхні землі до підошви називають глибиною закладення фундаменту. Вона повинна бути не менша за 0,5 м, враховуючи від рівні природного ґрунту.
Рис.2.10. Конструктивні типи фундаментів:
а – збірний стрічковий переривчастий з крупних блоків, б – стовбчастий під цегловий стовп, в – суцільна безбалочна залізобетонна плита, г – палевий зі палями - стійками
Найбільш розповсюджені збірні стрічкові бетонні та залізобетонні фундаменти з крупних фундаментних залізобетонних блоків, що розташовують під стінами споруд. Залізобетонні блоки (подушки) встановлюють на утрамбований піщану заготовку. На них споруджують вертикальну стіну з блоків.
Стовпчасті фундаменти встановлюють під несучі стіни при найбільших навантаженнях на них.
Суцільні фундаменти з монолітних залізобетонних ребристих чи безбалочних плит встановлюють під всією площею споруди, коли ґрунти слабкі, а навантаження на фундамент значне.
Палеві фундаменти поділяють на пали - стійки, які проходять слабкий ґрунт до спирання на стійкий ґрунт. Пали роблять з деревини, залізобетону, бетону, сталі або комбіновані.
За обрізом фундаменту влаштовують ізоляційні шари, часто з двох шарів руберойду, що скріплені бітумною мастикою, для перешкоджання зволоження стін. Гідроізоляційний шар розміщують вище відмітки тротуару на 150 – 250 мм. Стіни та підлогу підвалів також ізолюють від поверхневих вод.