Давньоримській культурі передував період етруської культури (VШ - П ст. до н.е.). Архітектура Етрурії (Тоскани) формувалася під впливом інших середземноморських областей Древнього світу, зокрема Греції. Залишки, що дійшли до нас, архітектурних споруджень свідчать про високий рівень майстерності обробки каменю й дерева. Етруські храми будували з дерева й цегли-сирцю на відміну від грецьких вони стояли на високому п'єдесталі (подіумі). Гробниці були двох типів: печерні і окремо стоячі об’єми конічної форми. Житлові будинки прямокутні, симетричні в плані, перекривалися чотирьохскатними дахами з центральним отвором (комплювиєм), під яким знаходився водойм (імплювій) в головному приміщені будинку (атріумі).
Етруський ордер являв собою варіант грецького доричного, але колони його були без каннелюр і мали базу. Оскільки Етрурія розташовувалася на місці сучасної Тоскани, цей ордер стали називати тосканським.
В ІVст. до н.е. римляни завоювали всю Італію, а в П ст. до н.е. - все Середземномор'я, утворивши величезну державу, що простирається від Пиринієв до Малої Азії. Протягом декількох століть Римська держава була республікою, в 31 р. до н.е. стала імперією.
Республіканський період (V - I рр.. до н.е.) за часом співпадає з класичним і еллітичним періодами древньої Греції, архітектурні споруди якої служили для римлян зразком. В період аристократичної рабовласницької республіки римляни застосовували грецькі ордери, особливо коринфський й іонічний.
Навколо центральної торгівельної площі Древнього Рима – Римського форума, де проходили народні збори, ярмарки, вершився суд, - до II ст.. до н.е. склалася забудова на рівнині, обмеженої трьома пагорбами (Капітолієм, Палатином і Квіріналом). Пізніше до Римського форуму примкнули ще п’ять форумів: Цезаря, Августа, Веспасиана, Нерви і Траяна.
До другої половини II ст.. до н.е. відноситься створення арочних акведуків – римських інженерних споруд для подачі води. В той же час остаточно сформувався атриумно - перистильний тип італійського міського житлового будинку, в якому атріум – спадщина етрусків – складав центр офіційної половини житлового будинку, а розташований за ним перистильний дворик, за типом грецького, належав до інтимної частини будинку.
Атриумно-террасний тип заміського будинку – вілла – склалася в 1 р. до н.е. В цей час при будівництві Табуляриума ( будинок архіву в Римі) вперше була застосована римська ордерна аркада – архітектурна система, яка об’єднала два принципи перекриття: грецький стоїчно - балочний і склепінний, який запозичили у етрусків. В середині 1 ст. до н.е. був збудований форум Цезаря – строго спланований перистильний двір коринфського ордеру з храмом Венери в глибині. Імператорський період ( 31 р. до н.е. - V ст. н.е.) можна розділити на три етапи:
1 етап (1 ст. до н.е. - 1 ст. н.е.) - архітектура відрізнялася простотою композиційних рішень. Зразком для неї були витвори грецької класичної архітектури. Поширюється конструктивна система, заснована на сполученні в стінах і перекриттях обпаленої цегли з т.зв. римським вапняним бетоном. Цегла вводилася у вигляді арок або пластів, які чергувалися з бетонними шарами, що давало можливість зводити зводь і купола великого прольоту. Зовні будинку облицьовували травертином або мармуром, усередині стіни штукатурили й розписували.
Житлове будівництво було двох видів : приватні будинки типу особняків (домуси) і багатоповерхові будинки бідноти (инсули). Численні модуси збереглися в Помпеї, при розкопках були виявлені добре збережені стінні розписи. У розписі стін інтер'єрів житлових будинків можна виділити 4 декоративних стилі:
- наслідування облицюванню кольоровими мармурами і яшмою;
- мальовничі зображення в перспективі тематичних картин, пейзажів, що ілюзорно збільшували приміщення;
- виявлення площини стіни введенням канделябрів, гірлянд, квітів, орнаментів, натюрмортів і багатофігурних композицій, що вимагають розгляд поблизу;
- пишні й фантастичні візерунки в сполученні зі складними перспективними побудовами.
В 1 ст. н.е. в Римі на Марсовому полі був збудований театр Марцелла з трьома ярусами аркад – єдиний який частково зберігся. Римські театри у відмін до грецьких розташовувалися не на схилі пагорбу, а на спеціальних зводах – субструкціях. Багатоярусна аркада стала основним прийомом композиції фасадів римських театрів й амфітеатрів у плині всього періоду імперії.
Частково зберігся до нашого часу грандіозний акведук (водопровід) Клавдія (1ст.н.е.)
В 70-90 р. н.е. був побудований найбільший амфітеатр Древнього Риму - овальний у плані Колізей, розрахований на 56 тис. глядачів. Його діаметри 188 і 156 м, висота 48,5 м. Архітектурна система Колізею являє собою три яруси цеглино – бетонних опор, які піддержували облицьовані мармуром місця для глядачів. Галереї двох нижчих ярусів – традиційні циліндричні зводи, в побудованому пізніше третьому ярусі застосовувались хрестові зводи, яки створювалися перетином двох циліндричних. Ордерні аркади на фасаді розташовані ярусами: знизу – тосканський ордер, вище – іонічний, у третьому ярусі – коринфський. Стіна завершується високим аттиком – стіною над завершальним карнизом. Гігантська облицьована травертином поверхня стін Колізею призводила враження мощі і сили.
Рис.1.7 Амфітеатр Колізей в Римі
На честь пам'ятних подій будували тріумфальні меморіальні арки й колони, які демонстрували велич й міць імператорської влади. Арка Тита (70 – 81 рр. н.е.), споруджена на пам'ять придушення іудейського повстання, багато прикрашена сюжетними композиціями. Арка Тита являє собою ордерний портик з арочним проїздом, в неї вперше застосований самий багатий і міцний з римських ордерів – композитний, або складний. Капітель композитного ордеру являє собою сполучення капітелей іонічного і коринфського ордерів. Бездоганність загальної композиції арки і гармонійність пропорцій виділяють її серед споруд цього типу.
Кожна історична епоха по-своєму трактувала ордер, прагнучи до художньої бездоганності композиції. Єдиним твором про ордери, написаним в епоху античності, є трактат «Десять книг про архітектуру» римського архітектора Вітрувія (друга половина 1 ст. до н.е.). Описуючи ордери, Вітрувій застосовує умовну одиницю – модуль, рівний нижньому діаметру колони.
Теорія ордерів отримала подальший розвиток в Італії в епоху Відродження в працях видатних архітекторів Віньоли (1507 -1573) і Палладіо (1503 – 1580). Вони описували тосканський, доричний, іонічний, коринфський, композитний ордери, визначаючи всі розміри за допомогою модуля (М). У Віньоли модуль дорівнює радіусу або діаметру колони, висота антаблемента дорівнює ¼ висоти колони у всіх ордерах. Висота колон в тосканському ордері 14м, в доричному – 16, в іонічному – 18, в коринфському і композитному – 20 м. відстань між колонами в тосканському, коринфському, композитному ордерах 4 м, в доричному – 5 , в іонічному - 4 м. Палладіо встановив правило ярусного розташування ордерів від масивного нижнього до більш легким верхнім – від тосканського до композитного. Його трактат «Чотири книги про архітектуру», який містить аналіз класичних творів древньогрецьї і древньоримської архітектури, вплинув на розвиток західноєвропейської класичної архітектури. Суворі класичні принципи відображені у творах самого Палладіо. Якщо для всіх ордерів Віньола прийняв співвідношення ширини прольоту арки та її висоти як 1:2, то Палладіо зміним його на 3:5 в тосканському і 2:5 в композитному.
2 етап імператорського периоду( П ст. н.е.) називають золотим століттям Римської імперії. В цей період архітектором Аполлоном Дамаським був збудований самий великий архітектурний ансамбль Древнього Рима - Форум римського імператора Траяна, що відрізнявся не тільки своїми розмірами й розмаїтістю композиційного рішення, але й багатством обробки. П’ятинефна базиліка Ульпія витягнута паралельноо поперечної рсі Форума. Громадна 38-метрова колона обвита безперервною стрічкою рельєфів, на яких зображено переможні походи Траяна.
З’явився новий типсуспільного будинку для суду, торговельних угод – базиліка (греч. basilike – царський будинок). Будинок прямокутної форми в плані ділилося на 3 – 5 нефів рядами колон, причому середній неф був вище бокових.
Другий видатний витві Аполлона Дамаського - Пантеон (125р.н.е.) – «Храм всіх богів», перебудований з круглого басейну: величезний циліндричний об’єм, перекритий сферичним куполом діаметром 43,2 м з світловим отвором в центрі. Інтер’єр оброблений поліхромним мармуром.
3 етап імператорського периода (Ш ст. н.е.) характеризується підвищеним інтересом до декоративного джерела, грандіозного масштабу. Так, були побудовані терми Каракали – складний комплекс суспільних лазень на 1800 осіб, який містив басейни, ванни, бібліотеки, магазини і т.і., грандіозні терми Диоклетиана – величезна прямокутна будівля з приміщеннями, перекритими куполами.
В альпійських і придунайських провінціях з 1ст.н.е. виросло багато міст за римським типом – з арками, храмами, амфітеатрами. В II ст..н.е. велике значення отримує сирійське місто Пальміра. Його архітектурні споруди відрізняються древньосхідною пишністю декоративних елементів. Недалеко від Пальміри знаходився культурний центр Баальбек – святилище римських місцевих богів (I – IIIст.н.е.) – колосальне за своїми розмірами. Так, висота коринфських колон храму Юпітера - майже 20 м.
В іншої багатої східної провінції – Єгипті, приєднаному до Риму у 30р. н.е, культурним центром було місто Александрія, який зберіг мову, релігію, обряди і звичаї епохи еллінізму.
Нові риси архітектури проявляються в пам'ятниках, пов'язаних з поширенням християнства. Перші християнські спорудження - катакомби - підземні багатокілометрові галереї, що прокладають за межами міста, де перші християни ховали побратимів,- були розписані картинами на біблійні сюжети. Катакомби оточували Рим сполошним кільцем. Інтенсивно розвивається мозаїчне мистецтво. В подальшому архітектура цього періоду відмічена гострою боротьбою багатовікових традицій античності з новими ідеалами і формами, які зароджувалися в надрах рабовласницького суспільства.
Останній етап розвитку римської античної архітектури – час імператора Костянтина (306 – 337 рр.н.е.). В 330 р. Костянтин переніс столицю до Константинополя.
Після признання християнства державною релігією (313р.н.е.) починається будівництво християнських храмів – базилік, форма і назва яких перейшла з античності. Вони були прямокутної форми в плані з трьох- або п’ятинефним діленням простору. Поперечна галерея (трансепт) перетинала вівтарну частину нефа. Вівтар розташовувався в апсиді – півкруглої ніші, покритої четвертиною сфери (конхою). Атріум перед базилікою був оточений колонадою, в центрі його ставили купель.
Зовнішнє архітектурно-декоративне убранство базилік було скромним, конструктивне рішення відрізнялося простотою: стіни клалися з цегли, середній неф піднімався над перекриттям бічних нефів, його стіни були прорізані вікнами. Ряди мармурових колон служили опорами для арок або антаблемента, які тримали поздовжні стіни середнього нефа. Поряд з базиліками будували культові споруди центричного типу: баптистерії (хрещальні), мавзолеї. Їх інтер’єри прикрашували мозаїкою, фресками.
Римська архітектура вплинула на розвиток світового зодчества. Просторовий розмах при цілісності архітектурних комплексів, строга лаконічність форм, сувора простота й закінченість композиції, грандіозність планування, виразність образа - от ті важливі риси, які характеризують одну з найбільших архітектурних епох.