У ХШ - ХІ ст. у містах Італії почала формуватися нова світська культура, проникнута гуманізмом античності. Рух за відродження античної цивілізації одержав назву Ренесансу (від фран. відродження). На основі архітектурних форм античності створювалися нові типи будинків: навчальні заклади, лікарні. Виховні будинки і т.і.
Ведучу роль в подальшому розвитку архітектури зіграв флор енський собор Санта Марія дель Фіоре. В його 80-метровій дзвіниці, яка стояла окремо від собору, прикрашеної рельєфами і мармуровою інкрустацією , з’явилися нові риси стиля проторенесанс – вісника Відродження.
Час архітектури Ренесансу в Італії - XV - XVІ ст., основні періоди - ранній, високий і пізній Ренесанс. Найбільш характерні пам’ятники раннього Ренесансу збереглися у Флоренції. В цьому місті працював видатніший архітектор раннього Ренесансу Ф.Брунеллески (1377 – 1446) За його проектом зведений грандіозний купол собору Санта Марія дель Фиоре (1420 – 1434). Оригінальна конструкція куполу: дві оболонки скріплені ребрами. Купол домінує у забудівлі міста, висота його 13,5 м, діаметр 42 м.
Значне місце в архітектурі Ренесансу в Італії займали цивільні будинки. Міські палаци (палаццо) буржуазії, що зароджувалася у Франції, призначалися для урочистих прийомів. Для палаццо характерні чіткість прямокутного об’єму, рівновага композиції фасаду, зазвичай з трьома поверхами, звернення фасадів на вулицю міста, квадратні внутрішні двори, оточені галереями. Фасади вирішувалися як площина з зображенням архітектурної композиції на основі ордерної системи.
Рис. 1.16 Стиль Ренесанс
На початку XVI ст. центр архітектури перемістився до Риму – столицю папської держави. Тут працював видатний архітектор високого Ренесансу Д.Браманте (1444 – 1514), який побудував каплицю Темпьєтто центричної композиції (1502), лаконічні форми і класичні пропорції якої виражають спокій і велич, характерні для цього періоду. Найбільший його витвір - палаци Ватикану (1503). Йому належить задум собору Святого Петра, який був здійснений після його смерті іншим зодчим.
Величезний вплив на архітектуру пізнього Ренесансу (друга половина XVI ст.) і наступних епох мала творчість Мікеланджело Буонарроті (1475 – 1564). Він створив у Римі ансамбль площі Капітолія (1546) – один з радніших прикладів просторового ансамблю в історії західно-європейської архітектури, збудував основну частину будівлі собору Святого Петра. Купол собору діаметром 42 м покоїться на барабані з розкріпованим антаблементом, маленькі вікна зажаті між величезними пілястрами.
Зародившись в Італії, архітектурні ідеї і форми Ренесансу в XVI ст. поширилися у Європі. Але використання ренесансних деталей і форм ставало частіше механічним , не пов’язаним з конструкцією будинку, в наслідок поверхового розуміння архітектурної системи Ренесансу.
В XVІ - XVП ст. продовжували будувати палаци, вілли й храми які стали багатше за формою, пластично насичені. Цей стиль одержав назву бароко (італ. вигадливий, дивний), завершив Ренесанс ускладненими, підкреслено експресивними формами. Його засновник - архітектор, скульптор і живописець Мікеланджело Буонарроті - поклав початок пластично виразній архітектурі бароко в капелі Медичі у Флоренції (1520 – 1534) і вестибюлі бібліотеки Лауренціана (1555 – 1568), де форми архітектури і скульптури виражають напругу і сковану силу.
В архітектурі бароко особливо пишними були інтер'єри й фасади католицьких храмів.
Рис. 1.17 Інтер’єр в стилі бароко
Для стилю бароко характерні криволінійні обриси плану, складні просторові побудови, часте застосування овалу, розірвані фронтони, спарені колони й пілястри.
В епоху бароко були розвинені прийоми ансамблевого будівництва. Ансамбль Капітолійського пагорба в Римі (1546, Мікеланджело) об’єднав декілька будівель палацу навколо площі у вигляді трапеції з парадними сходами, що вели до неї.
Рис.1.18 Храм в стилі бароко