Свідчить Росік О. С., село Нові Млини Щорського району Чернігівської області
«Голод 1946–1947 років я пам’ятаю добре. Літо 1946 р. видалося посушливе, і тому був неврожай. Все, що вродило в колгоспі, було вивезене під виглядом хлібозаготівлі. Землі у підсобному господарстві селян було мало, і того року там майже нічого не вродило.
Зиму ще так-сяк перезимували, а навесні почали голодувати. Я кожного дня ходив по щавель (а ходити потрібно було далеченько, за 5–6 км, бо ближче увесь уже давно повиривали) і приносив по солдатському мішку. Щавель рвав на три сім’ї (собі, бабусі і тітці).
Потім мати щавель парила, щоб не був кислий, додавала лободу, кропиву або бильняк і 1–2 картоплини. Поїси такого борщу — живіт повний, а їсти хочеться. А замість хліба мати пекла сковорідники із висівок, полови, насіння щавлю і лободи.
Ще пригадую такий випадок. 1943 р. був дуже багатий врожай картоплі. Під лісом люди закопали на зиму її аж чотири ями. Дві весною відкопали, а дві так і залишилася, бо картопля була не потрібна. А навесні 1947 р. згадали про це і кинулися відкопувати.
Звісно, картопля вже давно погнила, але залишився крохмаль. Він був такий чорний, але люди брали його, промивали декілька разів і пекли млинці, тим і рятувалися.
Пригадую, що в школі всім дітям давали малесенький шматочок хліба. І кожен день я мріяв принести його додому і поїсти з борщем. Але терпіти було несила, і я з’їдав його на перерві, так і не донісши додому.
А ще одного разу я був у гостях у Щорсі у своєї тітки, яка працювала директором піонерського табору. Там мене пригостили вареною
квасолею. І така вона була смачна, зроду такої не їв.
Разом зі своїми однолітками ходив збирати в поле колоски (це ще було влітку 1946 року). Але збирати колоски не дозволяли, незважаючи на те, що врожай уже давно був зібраний і вивезений з поля, і по стерні випасалася худоба. Наша сусідка Хомчук Марія Микитівна взяла з колгоспного поля п’ять малесеньких снопів проса, бо вдома діти голодували. Так її засудили на п’ять років ув’язнення і три роки висилки на Колиму.
Багато людей рятувалися ще й тим, що ловили рибу, адже поряд була річка. Риби в річці було тоді багато. Деякі навіть продавали її у місті або міняли на якісь продукти.
Але багато людей голодувало, деякі почали навіть пухти з голоду. Сусідська дівчинка Талаш Марія ходила з великим пухлим животом і пухлими ногами і її матір також. У мого батька теж почали пухти ноги. Але, на щастя, у селі з голоду ніхто не помер.
Багато хто з людей їздили на заробітки в Білорусію, Прибалтику, Західну Україну. Ці землі були приєднані до СРСР нещодавно, там не було ще колгоспів, та й посуха була не така страшна, тому хліб там був. І мій батько теж два рази їздив, привозив дещо, тим і рятувалися.
Ситуація ускладнювалася ще й тим, що люди повинні були платити надзвичайно великі податки. Із кожного двору давали зерно, картоплю, 90 штук яєць на рік, 280 літрів молока, 40 кг м’яса. Потрібно було віддавати шкуру забитої свині. Тому порося кололи так, щоб ніхто не бачив. Щоб не кричало, одягали на морду торбу з попелом. Смолити везли вночі за ліс за три кілометри від села до копанки. Перепис проводили раз на рік у січні. Тому люди старалися придбати порося одразу після перепису і до Нового року заколоти.
Накладали також податки на плодові дерева: на сливи і вишні 5 рублів, на яблуні та груші — 10 рублів. Був такий випадок у селі.
Одного разу до Жуми Аксині Григорівни прийшов секретар сільради переписувати дерева. Так вона взяла сокиру і при ньому вирубала увесь свій сад.
А ще пам’ятаю, що всі промислові товари були дуже дорогі. Тому одяг у нас був домашній, полотняний. А взуття майже не було ніякого. До морозів ходили босі, і навесні, тільки сніг зійде, теж босі.
А взимку в нас із сестрою були одні чоботи на двох. Вона ходила в них до школи у першу зміну, потім приходила, віддавала їх мені, і я йшов до школи у тих самих чоботях на другу зміну. А штани та куртку мати пошила мені з протигазних сумок, які назбирали під час війни. Дуже міцні були і добре носилися».
Завдання
На основі інформації, яку ви отримали із даних джерел, заповніть
таблицю.