З середини 80-х років процес експортоорієнтованої моделі
розвитку охопив деякі інші країни, що розвиваються. У зв'яз-
ку зі зростанням вартості робочої сили, підвищенням курсів
національних валют (відносно долара) НІК першого поколін-
ня почали, у свою чергу, втрачати власні порівняльні переваги
у виробництві працемісткої продукції. Активно переорієнту-
вавшись у бік технологічно складної, наукомісткої продукції,
азійська четвірка НІК з певною участю ТНК почала масово
переміщувати працемісткі виробництва у країни з дешевою
робочою силою — Малайзію, Індонезію, Таїланд та ін., чим і
сприяла появі нових індустріальних країн другого покоління.
З початком 90-х років друге покоління НІК стало найди-
намічнішою за темпами економічного росту групою країн в
Азії і світі взагалі. Однак, як згодом виявилося, їхні економі-
ки не були готовими до таких різких змін. В 1997 р. в Таї-
ланді, Малайзії, Індонезії а також Південній Кореї вибухнула
глибока фінансова криза, яка супроводжувалася обвалом ко-
тировок тамтешніх акцій, масовою втечею капіталу, різким
падінням курсів національних валют. Серед причин кризи,
помимо значних спекуляцій, які сприяли обвалу фондових
ринків, називались недорозвинутість фінансового сектору і його
зарегульованість, недостатньо обачлива фінансова політика
місцевих банків і промислових підприємств, яка привела до
нагромадження непосильних короткострокових боргів, загаль-
ний "перегрів" економіки, штучно завищені котировки на бір-
жах і ціни нерухомості, велика залежність експортних струк-
тур в деяких економіках регіону від імпорту комплектуючих
матеріалів тощо. На сьогодні економічне становище у згада-
них країнах стабілізується.
З усієї групи країн, що розвиваються, НІК найшвидше при-
стосувалися до нових умов світового ринку. Вони стали не-
від'ємною складовою міжнародного поділу праці. Про це свід-
чить їхня експортна спеціалізація. Основою експорту є виро-
би легкої промисловості. Серед НІК виділяються держави, які
займають провідні позиції на світових товарних ринках цих
виробів. Гонконг посідає перше місце в світі по експорту одя-
гу, Тайвань — перше місце по експорту взуття. До першої
десятки найбільших експортерів товарів легкої промисловості
входять Бразилія, Сінгапур, Малайзія, Південна Корея. Остан-
ня також посідає значне місце у світовому автомобілебудуванні.
Вражаючих успіхів НІК Азії досягли в розвитку електро-
технічної та електронної промисловості. Стрімкий розвиток
цих галузей зумовлений не тільки залученням нових індуст-
ріальних країн до наукомісткого виробництва, а насамперед
прискореним розвитком подетального і поопераційного поділу
праці на світовому рівні. Головну роль тут відіграють транс-
національні компанії, які перетворюють цілі країни на своє-
рідні цехи. Це можна проілюструвати на прикладі Малайзії,
вим виробником мікросхем і напівпровідників. Якщо на
початку 70-х років у країні не існувало підприємств електрон-
ної промисловості, то в 1988 р. їх налічувалося 225 з кількістю
зайнятих понад 700 тис. чоловік. На початок 90-х років НІК
вийшли на третє місце в світі (після Японії і США) з виробни-
цтва електронного й електротехнічного обладнання. Вони по-
ступаються США і Японії за обсягом продажу відповідних то-
варів, але випереджають такі країни, як ФРН, Англія, Франція.
Відчуваючи загрозу своїм економічним інтересам з боку
НІК, країни Заходу прагнуть запобігти або обмежити отриман-
ня новими конкурентами перспективних технологій, новітньо-
го обладнання. Проте незважаючи на ці труднощі нові індус-
тріальні країни (зокрема, країни першого ешелону) здійсню-
ють трансформацію економічних структур, орієнтуючись вже
на капіталомісткий тип розвитку виробництва. Так, Тайвань,
Південна Корея, Сінгапур створюють наукові й промислові
центри, розширюють власні наукові дослідження. Показово, що
в опублікованому в 1996 р. Всесвітнім економічним форумом,
який базується в Женеві, рейтингу найконкурентоздатніших
країн світу перші два місця посідають Сінгапур та Гонконг.
До першої десятки входять також Тайвань і Малайзія.
У 70—80-ті роки про НІК говорили лише як про перспек-
тивний ринок збуту чи сферу вкладання капіталу, а тепер ці
країни перетворились на відчутний центр впливу на структу-
ру світових продуктивних сил, міжнародні потоки товарів і
фінансових ресурсів. НІК значно впливають на економічну
політику решти країн, демонструючи одну з моделей успіш-
ного подолання економічної та соціальної відсталості. Якщо
у 50-ті роки та ж Південна Корея мала дохід на душу насе-
лення 5,6% від рівня США, то на початку 90-х — уже 34%.
Середньорічна заробітна плата зросла з 80 доларів у 1960 р.
до 10 тисяч доларів у 1997 р. Аналогічні показники в Сінга-
пурі й Гонконзі.
Значну увагу нові індустріальні країни приділяють регіо-
нальному економічному співробітництву. У 1967 р. було ство-
рено Асоціацію держав Південно-Східної Азії (АСЕАН). її
члени — Індонезія, Малайзія, Таїланд, Філіппіни, Сінгапур та
ін. — проголосили своєю метою "прискорення економічного
розвитку, соціального і культурного прогресу, сприяння ста-
Жі]^ У 1. «-* ^ А ІЛЧ_*Л.^іі-»іАі-' -г л. л. ^ л^-^.^^^л^****— _-_,_,_,. ___ —
номічне об'єднання, зокрема, взаємне забезпечення товарами,
сировиною, будівництво спільних підприємств, безмитна торгів-
ля у рамках асоціації стали ще одним фактором для підне-
сення рівня виробництва та перетворення цього регіону в один
із центрів тяжіння світової економіки.
Серед загальних для всіх азійських нових індустріальних
країн складових успіху варто виділити: максимально ефек-
тивне використання зовнішніх факторів економічного розвитку
(пільгові кредити, участь у міжнародному поділі праці й залу-
чення транснаціональних корпорацій, іноземні технології);
послідовна внутрішня політика, яка забезпечила відносну полі-
тичну й економічну стабільність; ефективна макроекономіч-
на політика (підтримання стабільних внутрішніх цін і реаль-
них обмінних курсів валют, стимулювання підвищення попи-
ту й пропозицій у галузі інвестиційних товарів, що сприяло
нагромадженню капіталу і виробничому інвестуванню). Успі-
хи НІК Азії навряд чи можна пояснити без такого фактора,
як соціально-культурні (соціально-психологічні) особливості
їхнього населення.
Працелюбність й відповідальність, престиж знань і кваліфі-
кації, енергійність і ділова кмітливість — ці риси населення
країн Південно-Східної Азії сприяли підвищенню продуктив-
ності праці і якості продукції, швидкому зростанню підпри-
ємництва й створенню в цілому такого психологічного кліма-
ту, який забезпечив готовність суспільства, незважаючи на певні
труднощі, йти важким шляхом динамічної модернізації і
прискореного залучення до передових досягнень світової ци-
вілізації.
Отже, цивілізаційні закономірності посилюють тенденцію
до формування спільних рис та ознак господарського розвит-
ку світової економіки. Водночас відбувається диференціація
між різними країнами та регіонами залежно від рівня їхньо-
го соціально-економічного розвитку, ступеня інтегрування у
міжнародний поділ та кооперацію праці, забезпеченості голов-
ними факторами виробництва, територіально-географічних та
інших особливостей.
Все це спонукає країни до найширшого використання як
внутрішніх, так і зовнішніх джерел і факторів економічного
зростання, до гармонізації національної та міжнародної еко-
.
п^іуц.іпиі Іііл/іітіі«..и, наикмоиристосування господарських ме-
ханізмів й інституціональних структур на міждержавному
і міжнародному рівнях, уніфікації господарського законо-