Значна частина міст України виникла у другій половині
XVI ст., коли відбувалася колонізація та заселення Наддні-
прянщини і з'явилася потреба у зміцненні кордону перед та-
тарськими нападниками. Більшість міст та містечок виросли
на південних окраїнах заселеної території, на краю "дикого
поля" — на Брацлавщині, Уманщині, Полтавщині. Часто у
створенні міст ініціатива належала польським магнатам, але
будували і проживали у містах переважно українці. У 40-х
роках XVII ст. в Україні була майже тисяча міст і містечок.
Більшість з них були невеликими, число їхніх мешканців стано-
вило від 600 до 3 тис. чоловік. Найбільшими були Львів (більше
20 тис. жителів), Кам'янець-Подільський, Умань, Біла Церква,
Острог, Меджибіж (кожне з них налічувало майже 10 тис. меш-
канців), а також Луцьк, Кременець, Перемишль, Самбір, Жито-
мир, Ярослав та ін. Важливішу роль починає відігравати Київ.
Прискореному розвитку міст України сприяло самовряду-
вання, прийняте у відповідності з магдебурзьким правом і яке
отримали чимало міст.
Специфічною рисою українських міст був їхній аграрний ха-
рактер. У 1646 р. міста і містечка ділилися на 2 головні типи
— міста із землеробським характером господарства і міста із
розвинутим ремеслом і торгівлею. Але сільське господарство
не було головним заняттям міського населення.
гемесло. лирооничу основу оільшості міст складало ремесло
— дрібне ручне виробництво промислових товарів. Міський
ремісник мав свої знаряддя праці, самостійно вів власне гос-
подарство, що базувалося на особистій праці з метою не одер-
жання прибутків, а добування засобів для існування. Міське
ремесло, на відміну від сільського, мало професійний харак-
тер. До провідних галузей ремісничого виробництва в Україні