сільське господарство Гетьманщини, Слобожанщини й Запо-
ріжжя. Причому в старшинських і монастирських маєтностях
воно базувалося на використанні переважно найманої робо-
чої сили, а не кріпаків, як це було до війни. Високопродуктив-
на праця найманих працівників, досконала техніка й техно-
логія обробітку ґрунтів вивела панські господарства на досить
високий рівень сільськогосподарського виробництва. Багато
зерна вирощувалося в господарствах гетьманів, полковників,
шляхти й монастирів. Більшість його у чистому або перероб-
леному вигляді надходила на внутрішній і зовнішній ринки.
Розширювалися посіви під технічні культури, особливо ко-
ноплі. Значні зміни спостерігалися у садівництві та город-
ництві. Вони поступово набирали рис товарного характеру.
Важливе місце у господарстві займало тваринництво. Ве-
ликі тваринницькі господарства виходили за межі звичного
феодального господарства, оскільки базувались на використанні
переважно найманої робочої сили. Розвинуте тваринництво
України відіграло важливу роль у становленні суконних ма-
нуфактур і нагромадженні багатства в руках підприємливої
старшини, шляхти, заможних козаків і селян.
Зміни у поземельних відносинах наступили, коли Гетьман-
щина і Слобідська Україна остаточно ввійшли у склад Ро-
сійської держави, а їхня автономія ліквідувалась.
У другій половині XVIIІ особливо у XVIII ст. зростало стар-
шинське землеволодіння. Цьому сприяла політика гетьман-
ського уряду і російських царів. Старшинське землеволодіння
поділялося на спадкове і рангове. Останнє надавалося за службу
гетьманові чи цареві згідно з рангом.
Великими землевласниками були миргородські, чернігівські,
ніжинські полковники, посади яких ставали спадковими. Чи-
малі маєтності були у родин Кочубеїв, Золотаренків, Маркевичів
та ін. Згодом відмінність між спадковим і тимчасовим зем-
леволодінням зникла. Гетьмани України (І. Мазепа, І. Скоро-
падський, Д. Апостол, К. Розумовський) також володіли вели-
чезними земельними площами і маєтками.
Із занепадом автономії в Україні збільшується російська
дворянська земельна власність. Вже у другій половині XVII ст.
на Слобожанщині поселяються російські дворяни, духовенство
та ін. Після Полтавської катастрофи маєтності російських
вельмож в Україні збільшуються. Великі земельні наділи
отримали члени Малоросійської колегії та "Правління геть-
манського уряду". Після ліквідації Гетьманату значні рангові
володіння перейшли до рук російських можновладців. Після
зруйнування Запорізької Січі її землі були передані росій-
ським дворянам. Ще раніше почалася, а після ліквідації За-
порізької Січі посилилася колонізація півдня України інозем-
цями: греками, татарами, сербами, болгарами. Найбільшим був
наплив німецьких колоністів.
Становище селянства України поступово погіршувалося.
Фактично за 100 років майже все лівобережне селянство втра-
тило земельні багатства, здобуті в ході Національної визволь-
ної революції. У 80-х роках XVIII ст. було повторно введено
кріпосне право. Вчорашні козаки переводилися, як правило,