У міру посилення політичної залежності України від імпер-
ського центру, збільшувалася й її фінансова залежність. Ро-
сійські монархи проводили політику, спрямовану на руйнуван-
ня України як самостійного економічного організму і посту-
пове перетворення її в російську колонію. Зокрема, дедалі
частіше місцевим купцям і торговим людям заборонялося
займатися торгівлею за кордоном. В 1719 р. Петро І заборо-
нив своїм указом експорт на Захід будь-якого товару з Укра-
їни. Вводилась державна монополія на багато товарів. Широ-
ко практикувалося перекуповування різноманітних товарів
лише у російських купців, з чого останні мали неабиякий зиск.
Нерідко центральною владою визначались торги, ярмарки, а
особливо порти в Росії, де саме могли торгувати українці. Отже,
фактично була скасована вільна українська торгівля.
Українську економіку дуже підривали постійне перебування
в Україні великої кількості російських військ (часом понад
•10 тис. чол.), які утримувалися здебільшого за рахунок про-
стого люду, а також швидке зростання податків. Так, тільки з
Лівобережжя в царську скарбницю 1722 р. надійшло 45,5 тис.
крб., 1723 р. — 85,9 тис., а вже 1724 — 241,3 тис. крб. Однією
з негативних економічних санкцій російського уряду було
також збування на території українських земель "лихих"
мідних грошей, щоб срібні й золоті залишались по можливості
в обігу в Росії і зосереджувалися у державній скарбниці.
Останню спробу відстояти фінансову автономію України
зробив гетьман К. Розумовський, проте успіху не досяг. Цар-
ський указ 1754 р. вимагав подавати точні відомості про при-
бутки та видатки українського скарбу. Зі скасуванням в Укра-
їні в 1764 р. гетьманства фінансова система України була
об'єднана з фінансовою системою Російської імперії.
Значну роль в економічному розвитку українських земель
відіграло козацтво, яке вийшло на історичну арену в кінці
XV ст. Воно успішно освоювало землі Передстепової України,
Південного Поділля, Слобожанщини, Північного Причорномо-
р'я і Приазов'я. У середині XVI ст. за порогами Дніпра було
зосереджено багато українських козаків. Визначну роль у
їхньому згуртуванні відігравала Запорізька Січ, що виникла
на Нижньому Подніпров'ї в середині XVI ст. її можна визна-
чити як самоврядну військово-політичну організацію народ-
ної самооборони з комбінованою громадсько-індивідуальною
господарською системою, яка ґрунтувалася на засадах особис-
тої свободи козаків, демократії, самоуправління, федералізму
та економічного лібералізму.
Економічна система запорізького козацтва складалася з двох
секторів: січового й індивідуального. У свою чергу січове гос-
подарство поділялося на загальносічове та курінне. На цьо-
му рівні переважали ті форми господарської діяльності, які
потребували спільних зусиль артільної роботи. Ядром соціаль-
ної організації Січі був курінь, де й минало все козацьке жит-
тя. Як самостійна економічна одиниця кожний курінь мав
майно і доходи, якими Кіш як центральний запорізький уряд
не розпоряджався. Саме між куренями Кіш жеребкуванням
переділяв щорічно найбільш прибуткові угіддя — рибні лови,
пасовища та сіножаті. Кіш утримував загальновійськові та-
буни коней, череди худоби, отари овець і торгував ними з сусі-
дами: Польщею, Гетьманщиною, Росією. Індивідуально-тру-
довою діяльністю на приватному рівні запорожці займалися
в паланках — адміністративно-територіальних округах на зем-
лях Вольностей запорізьких козаків (у межах теперішніх За-
порізької, Дніпропетровської, Донецької, Миколаївської і Кіро-
воградської областей).
Землеробство в економіці Запоріжжя довго відігравало
другорядну роль. Через свою трудомісткість воно було мало-
рентабельним. Скотарство порівняно з ним приносило в
5 разів більший дохід.
Природні й соціальні умови визначили організаційну фор-
му запорізького господарювання в степу — зимівник (хутір).
Зимівники запорізької старшини і багатих козаків — це були
У них не було кріпацтва, що панувало тоді майже в усій Ро-
сійській імперії, а виробництво ґрунтувалося на власній та
найманій праці. Запорізьке хліборобство заклало основу сте-
пової житниці, пізніше відомої на всю Європу.
Запоріжжя ще не знало приватної власності. Проте, вкла-
даючи в господарство свої гроші і працю, окремі господарі
природно прагнули змінити умовний титул власності на без-
умовний. У Вольностях Війська Запорізького відбувався без-
поворотний процес перетворення загальнокозацької власності,
що перебувала у спільному нероздільному користуванні всьо-
го війська, на приватну власність.
Господарські осілості запорожців започаткували майбутні
села і навіть великі міста. Наприклад, Катеринослав (Дніпро-
петровськ) виріс на місці запорізького поселення Половиці,
Запоріжжя сформувалося навколо знаменитого острова Хор-
тиці. Подібне історичне походження мають Нікополь, Кривий
Ріг, Олександрія та багато інших міст.
Значного розвитку на Запоріжжі набули ремесло і промис-
ли. На Січі та в зимівниках працювали різні майстри, в тому
числі й з виробництва холодної зброї, куль, ядер. У середині
1670-х років тільки на Січі перебувало не менше 100 ковалів,
котрі виробляли різні залізні речі. Запоріжжя славилося своїми
майстрами кораблебудування. На Дніпрі існували корабельні
верфі, де запорожці будували річковий і морський флоти. Хоч
за розмірами суден Чорноморський козацький флот поступався
турецькому, але створював йому наисильнішу конкуренцію на
Чорному морі.
Торгівля та фінанси Запоріжжя визначалися особливос-
тями його господарства, способу життя і суспільного ладу.
Внутрішня торгівля обмежувалася продуктами харчуван-
ня й предметами побутового вжитку. Попит на ці товари за-
безпечували місцеве виробництво і кустарні ремесла. Для
Запоріжжя велике значення мала зовнішня торгівля. На
Січ завозили предмети найпершої необхідності в козацькому
житті: хліб, тютюн, горілку, порох та інші бойові припаси, а
також тканину, готовий одяг тощо. Вивозили сіль, рибу, худо-