— найчисельнішого класу імперських підданих, а отже, голов-
ного джерела збирання податків для державної казни. Ніде в
Австрійській імперії визискування селянства не набрало та-
ких потворних форм, як в Галичині: під час літніх сільсько-
господарських робіт панщина тут досягала 6 днів на тиждень.
Тому в 1781—1782 рр. імператор Йосиф II проголосив свої-
ми патентами ряд змін в аграрній сфері краю, які передбача-
ли: звільнення селян від особистої залежності від поміщиків;
суд над селянами мав здійснювати не пан, а спеціально при-
значений державний чиновник; чітко визначався розмір пан-
щини — до ЗО днів на рік; заборонялося збільшення поміщиць-
ких землеволодінь за рахунок "прирізки" селянських земель;
сільським лихварям (як правило, євреям), які відмовлялися
займатися сільським господарством, заборонялося прожива-
ти у селі тощо.
Найголовнішим наслідком йосифінських реформ було те,
що вони хоч і не ліквідували соціального конфлікту між поміщи-
ками і селянами, все ж перевели його в сферу закону. Хоча
селянські бунти раз за разом вибухали в Галичині, але здебільшо-
го селяни у боротьбі з поміщиками вдавалися не до вил і соки-
ри, а до захисту закону. До середини XIX ст. у Східній Галичи-
ні практично не було села, яке б не судилося зі своїм поміщиком.
Проте тривалий час панщина була вигідною панівним вер-
ствам Австрійської монархії — німцям, полякам, євреям, як і
колоніальний статус західноукраїнських земель в цілому. Тому
після смерті Йосифа II його наступники звели реформи на-
нівець, зокрема селянські повинності зросли майже вдвічі.
Галичина була "хлібною коморою" для Австрії й Німеччини.
Вона експортувала велику кількість збіжжя з панських маєт-
ків, що приносило чималий зиск. Разом з тим, сільське насе-
лення Східної Галичини періодично голодувало. І головна
причина цього голодування у тому, що 43% орної землі нале-
жало польським та іншим панам-дідичам, яких налічувало-
ся дещо більше ніж 50 тис., тоді як на майже 2 млн 700 тис,
селян припадало 57% орної землі. Не дивно, що у першій
половині XIX ст. по Західній Україні прокотився ряд селян-
ських повстань і заворушень, які супроводжувалися пожежа-
ми та масовими вбивствами панів.
Поштовхом до ліквідації панщини стали революційні події
1848 р. в Австрії та інших країнах Західної та Центральної
Європи. 18 березня 1848 р. угорський сейм видав закон про
скасування панщини в країні, у т. ч. і в Закарпатті. 17 квітня
1848 р. австрійський уряд оголосив про скасування панщи-
ни в Галичині. Рішенням уряду від 1 липня 1848 року цей