вічній Європі мали універсальні ознаки. Вони формувалися в
основному на соціально-економічній спадщині Римської імпе-
рії та господарських досягненнях германських племен.
Становлення середньовічного господарства яскраво просте-
жується на прикладі Королівства франків (V — IX ст.), яке
було створене германськими племенами франків на території
колишньої римської провінції — Північної Галлії (сучасної
Франції), а з VIII ст. опанувало більшу частину Західної Європи.
У V — VI ст. у Франкському королівстві відбувався про-
цес трансформації родової землеробської громади на сусідську
— марку, в якій переважало індивідуальне сімейне госпо-
дарство — основна виробнича ланка франкської общини. Вся
земля знаходилася у колективній власності громади. У спа-
док (синам, братам померлого) передавалися наділи орної землі,
сади, виноградники, ділянки лісу, луки та пасовища. Мала місце
приватна власність, яка поширювалася на будинок з присадиб-
ною ділянкою землі та рухоме майно. Неподільні угіддя були
спільною власністю членів громади. Права відчуження (вільно-
го розпорядження) землі франки не знали.
Майнова та соціальна диференціація, яка мала місце у франків раніше, значно посилилася після завоювання та колонізації Галлії. Значну частину землі та інших багатств отримали
королі, знать, дружинники. Одночасно відбувалося розорення
господарства тих членів громади, які загинули на війні, а та-
кож внаслідок хвороб, епідемій та інших причин. Посилював-
ся дуалізм між колективною власністю та парцелярними (ін-
дивідуальними) господарствами. Поступово спадкові наділи
збільшувалися і перетворювалися на алод — приватну сімей-
ну власність, яка вільно відчужувалася — продавалася, обміню-
валася, заповідалася і дарувалася без дозволу громади (мар-
ки). Марка базувалася, таким чином, на приватній власності
на орні землі, колективній власності на угіддя, на вільній праці
її членів. Одночасно зберігалася земельна власність галло-
римського населення та церкви. Продовжувало діяти римське
законодавство, яке оберігало цю власність. Разом з тим зроста-
ло землеволодіння франкських королів та знаті.
У VIII — IX ст. у Королівстві франків аграрні відносини
пройшли складну еволюцію, каталізатором якої стали постійні
війни та посилення ролі держави в економічному житті. Оскіль-
ки війни та військова служба були надто обтяжливими для
селянства і призводили до їхнього розорення, всенародне ополчен-
ня втратило своє значення. Основою тогочасного війська, служба
в якому була престижною, стали важкоозброєні кінні воїни-
рицарі. Карл Мартелл, король Франкської держави (714—
751 рр.) провів військово-аграрну реформу. Суть її полягала
у наданні воїнам-рицарям пожиттєвих земельних наділів —
бенефіцїів — за умови виконання ними військової служби і
васальної присяги на вірність королеві-сеньйорові. Частину
отриманих земель власники-бенефіціарії віддавали своїм ва-
салам. Так склалося бенефіціальне — умовно-службове, тим-
часове землеволодіння, яке ґрунтувалося на сеньйоріально-
васальних відносинах. Право власності на землю зберігалося
за сеньйором, який надавав її і міг відібрати у випадку відмо-
ви від служби чи зради.
Водночас реформа підготувала умови для розпаду громади,
обмежуючи права і обов'язки її членів: звільняла від військо-
вої служби, участі в суді, в місцевому управлінні. У часи прав-
ління династії Каролінгів (з 751 р.) надання бенефіціїв стало