Після вимушеного відпуску цін в січні 1992 р. в Україні
проводилась відверто проінфляційна політика, для якої харак-
терні величезний бюджетний дефіцит, необмежена грошово-
кредитна емісія, ріст цін, обвальне падіння реальних доходів
переважної більшості населення. Уряд практично не робив
спроб удатися до жорсткої грошово-кредитної політики. У
результаті восени 1992 р., під кінець перебування В. Фокіна
на посаді прем'єр-міністра, місячна інфляція перейшла рубіж
50%, тобто стала гіперінфляцією. Порівняно з попереднім
роком національний дохід за 1992 р. склав 85%, промислова
продукція — 91%, продукція сільського господарства — 89%.
Найбільший спад відбувся в транспортному і сільськогоспо-
дарському машинобудуванні, хімічній промисловості. Особ-
ливо вибухового характеру набуло зростання цін на товари
широкого вжитку, які в 1992 р. піднялися більше як в ЗО разів.
13 жовтня 1992 р. Верховна Рада України затвердила но-
вого прем'єр-міністра Л. Кучму, колишнього директора най-
ОІЛЬШОГО ВОЄННОГО Заводу ІІІВДеимиш . » лмитшіііді линуїіа у^лд
прийняв принципове рішення про вихід з рубльової зони. В
країні була введена власна національна валюта — карбованець,
що давало можливість оздоровити фінансову систему і на ос-
нові її стабілізації зупинити падіння виробництва. Однак в
своїй політиці Л. Кучма наголошував не на впровадженні еле-
ментів вільного ринку, а на відновленні порядку й адміністра-
тивної системи управління економікою. На початку 1993 р.
Кучма одержав від Верховної Ради надзвичайні повноважен-
ня на найближчі шість місяців для здійснення свого плану
економічних реформ. Проте до якихось позитивних змін в
економіці це так і не привело. У перші місяці намітилось де-
яке сповільнення спаду виробництва, однак воно було досяг-
нуте дорогою ціною — посиленням кредитної емісії, безпере-
станною роботою друкарського верстата. Інфляція до осені
досягла рівня 70% в місяць. Намагання уряду Кучми стабілі-
зувати становище шляхом відновлення командно-адміністра-
тивної системи управління державними підприємствами, вве-
дення директивних цін, обмеження доходів лише віддалило
Україну від цивілізованої економіки. 21 вересня 1993 р. Вер-
ховна Рада вдовольнила прохання Кучми і звільнила його від
обов'язків прем'єр-міністра. Уряд очолив сам Президент, а
обов'язки прем'єр-міністра виконував Ю. Звягільський.
Тактика нового Кабінету Міністрів полягала у посиленні
регуляцій і податків. Вона, за словами історика Я. Грицака,
зробила майже неможливою нормальну економічну активність
— українські громадяни, які, скажімо, заробляли місячно екві-
валент до 100 американських доларів, повинні були віддава-
ти державі у вигляді податку 90% цієї суми. Сконцентрував-
ши у своїх руках велику владу, Л. Кравчук виявив мало полі-
тичної волі для реформування країни. Його нерішучість у
впровадженні змін пояснювалася небажанням зачіпати інте-
реси старої номенклатури, яка ототожнила свої інтереси з
українською самостійністю не стільки з високопатріотичних,
скільки з прагматичних міркувань. Після краху марксист-
сько-ленінської ідеології національна ідея забезпечила нову
легітимацію їхньої влади. Вони стали господарями ситуації,
не маючи більше потреб озиратися на вказівки й команди з
Москви. Зберігаючи за собою керівні пости, ця так звана "елі-
та" могла казково наживатися в умовах гіперінфляції за ра-
хунок дешевих державних кредитів. Зокрема, у 1993 р. рівень
інфляції в Україні становив 10200% і, за оцінкою Світового
банку, був найвищим у світі.
У 1994 р. економіка країни виявилася на межі краху. ВВП
порівняно з попереднім роком впав на 23%, виробництво
промислової продукції — на 27,8%, сільськогосподарської —
на 16,5%. Капітальні вкладення за 1992—1994 рр. знизились
на 57%. Фінансова система держави виявилася практично
зруйнованою. У жовтні дефіцит бюджету досяг 18,5% ВВП.
Ціни порівняно з 1991 р. зросли в 102 рази.
Подібна політика викликала значне невдоволення серед
українського населення, яке нерідко ототожнювало погіршен-
ня свого матеріального становища із набуттям Україною дер-
жавної самостійності. Особливо це відчувалося на зрусифіко-
ваних Сході, Півдні та в Криму, де почали проявлятися регіо-
налістські і сепаратистські тенденції, підтримувані Москвою.
Загострилося протистояння між законодавчою та виконав-
чою гілками влади, яке на фоні всеохоплюючої кризи закін-
чилося рішенням обох сторін достроково припинити свої по-
вноваження, їхня консервативна політика дискредитувала в
очах збіднілого народу ідею української державності і ринкової
економіки. Намагання здійснити радикальні політичні й еконо-
мічні реформи руками бюрократично-адміністративних структур,
проти яких ця реформа спрямована, були приречені на невдачу.
2. Економічне становище держави
у другій половиш 90-х років
Влітку 1994 р. новим Президентом України було обрано
Леоніда Кучму, на якого покладалися великі надії. Він спи-
рався на підтримку промислового директорату, частини дер-
жавної номенклатури та лівих політичних сил. До того ж
Москва ясно дала зрозуміти, що його прихід до влади був би
для неї бажаним. Кучма вів передвиборну боротьбу під гасла-
ми радикальних економічних реформ, відновлення зв'язків з
Росією та іншими країнами СНД, боротьби з корупцією та
організованою злочинністю.
У жовтні 1994 р. новообраний Президент проголосив стра-
тегію економічних перетворень, яка була в принципі схвалена
Верховною Радою. Вона передбачала звільнення цін, обмежен-
ня дефіциту державного бюджету, впровадження вільної внут-
рішньої і зовнішньої торгівлі, введення суворої монетарної полі-
тики, масову приватизацію великих підприємств і проведен-
ня земельної реформи.
У перші 2—3 роки після проголошення економічного кур-
су Л. Кучми в українській економіці намітилися певні пози-
тивні зрушення. Почалась реальна приватизація. В 1995 р. в
Україні було роздержавлено 16 265 об'єктів, з яких 4051 відно-
силося до загальнодержавної власності. Це вдвоє більше ніж
в 1994 р. У підсумку за 3,5 роки частина державної власності
в Україні скоротилася з 96 до 62%. Другим важливим підсум-
ком прискорення економічних реформ було досягнення в
1996 р. фінансової стабілізації. У результаті темпи зростан-
- ня цін почали зменшуватися з 400% в 1992 р. до 40% в 1996.
Зниження інфляції сприятливо вплинуло на стабілізацію
курсу національної валюти щодо долара. У вересні 1996 р.
була проведена грошова реформа, її суть полягала у фактич-
ній деномінації в 100 тис. разів карбованця, який був тоді в
обігу, і заміна його гривнею. Разом з тим було також здійсне-
но лібералізацію цін, валютного курсу, механізмів зовнішньої
торгівлі, роздержавлення земель, почав розвиватися ринок
цінних паперів. Усунуто таке потворне породження адміністра-
тивної системи, як тотальний товарний дефіцит.
Згадані заходи дали позитивні результати. Насамперед це
знайшло відображення в зменшенні темпів падіння ВВП. Якщо
до 1994 р. ВВП постійно скорочувався, то в 1995 р. вперше
його скорочення не перевищило рівня попереднього року. Така
ж тенденція мала місце і в 1996 р. В 1997 р. темпи падіння
ВВП ще більше сповільнилися — 3,2% проти 10,1% в 1996 р.
Аналогічна ситуація складалася в промисловості та сільсько-
му господарстві. Заробітна плата з жовтня 1994 р. по квітень
1997 р. зросла у валютному еквіваленті більш як у 4 рази —
з 22 до 90 доларів СІЛА. Середньомісячна інфляція у 1997 р.
не перевищувала 1%.
Однак, не дивлячись на деяку стабілізацію, що намітилася
на 1997 р. у ряді галузей, економічну кризу подолати не вда-
лося. І без того непросте фінансове становище України знач-
но погіршилося через наслідки кризи в Південно-Східній Азії
(1997 р.) та Росії (1998 р.). Крайньо складною залишається
фінансова ситуація більшості промислових підприємств. В
1997 р. збитковим було кожне друге підприємство (в 1995 —
кожне п'яте, в 1990 — кожне одинадцяте). Заборгованість
українських підприємств перед бюджетом на сьогодні стано-