сталі до кінця 20-х років подвоїлася. Цьому сприяло освоєн-
ня родовищ кам'яного вугілля та залізної руди в Кореї та
Манчжурії, окупованих Японією.
Текстильна галузь, продукція якої складала 40% промис-
лового виробництва, також успішно розвивалася, а японські
текстильні вироби не поступалися знаменитим англійським.
У 20-х роках спостерігалася інтенсивна концентрація ви-
робництва і капіталів, подальша монополізація економіки.
Особливість монополій Японії полягала у їхньому тісному
зв'язку з державою, імператорською родиною, які вкладали в
економіку великі інвестиції, сприяли впровадженню новітніх
досягнень науково-технічної революції.
Наступний циклічний спад виробництва на зламі 20—30-х
років вилився у справжню економічну катастрофу, найбільшу
в історії індустріального господарства.
США. Криза розпочалася різким падінням цін акцій на
нью-йоркській біржі наприкінці жовтня 1929 р. Біржовий
крах розорив багато тисяч власників цінних паперів. Одразу
ж почався небачений в історії спад промислового виробницт-
ва і торгівлі. Так, випуск автомобілів, виплавлення чавуну і
сталі скоротилися на 80%. У цілому промислове виробництво
і торгівля скоротилися вдвічі. За роки кризи збанкрутували
130 тис. фірм, 19 залізничних компаній, 5760 банків. Мільйо-
ни громадян постраждали, втративши своє майно, нагромаджен-
ня, робочі місця. Криза призвела до небаченого росту безробі-
ття. На околицях міст виросли "гувервілі" — селища із ха-
луп, у яких жили безробітні та їхні сім'ї (названі в "честь"
президента СІЛА Герберта К. Гувера (1929—1933 рр.). Зроста-
ла кількість голодуючих, жебраків. Мав місце масовий рух без-
робітних, "голодні походи" на Вашингтон. Безробіття досягло
астрономічної цифри — 17 млн чол.
Економічна криза в США поглиблювалася й невпевненими
діями уряду, який відмовився від втручання в економічне життя.
Німеччина. Для неї криза мала катастрофічні наслідки.
Незважаючи на величезні економічні здобутки, зумовлені "да-
уесизацією", країна опинилася у глибокій кризі. Різко скоро-
тилося промислове виробництво, з'явилася велика кількість
банкрутств (біля ЗО тис. виробників). Припинили свою робо-
ту навіть окремі галузі (сталеплавильна). Катастрофічне змен-
шився експорт. Якщо у 1929 р. він оцінювався у 13483 млн
марок, то у 1934 р. впав до 4167 млн. Кількість безробітних у
Німеччині досягла 8 млн чол. Німеччина не мала змоги випла-
чувати репарації.
План Юнга. Стурбовані катастрофічним становищем Ні-
меччини, уряди США, Англії, Франції та деяких інших країн
вирішили надати їй допомогу. Було розроблено новий репара-
ційний план, названий у честь творця іменем О. Юнга, амери-
канського банкіра. Затвердили його на Гаазькій конференції
у січні 1930 р. План Юнга передбачав зменшення розмірів
щорічних репарацій та платежів (на 20%), ліквідацію всіх
^^^-/ІУІ і оівд-чз гх^шроліи пад ел<_>иШУІІк,<_>Ю 1 фінансами 1~І1МЄЧ-
чини. У 1930 р., достроково, було припинено окупацію Рейн-
ської області. Проте вже у 1931 р. Німеччина, у зв'язку з по-
глибленням кризи, відмовилася взагалі від сплати репарацій-
них платежів. У тому ж році план Юнга припинив своє існу-
вання, що й підтвердила Лозанська конференція у 1932 р.
Економічна криза у Німеччині тривала до початку 1934 р.,
коли намітились ознаки стабілізації. Внаслідок кризи у Німеч-
чині до влади прийшов один із найжорстокіших в історії люд-
ства політичних режимів — нацистський.
Англія. Економічна криза розпочалася дещо пізніше (в
кінці 1929 р.). Найбільші труднощі виникли у зв'язку з пе-
ревиробництвом, з реалізацією товарів. Існувала проблема кре-
дитів. Зупинялися тисячі підприємств, зростала кількість без-
робітних. У 1932 р. промислове виробництво скоротилося на
25% порівняно з 1929 р.
Англійський уряд своєчасно вжив цілий ряд заходів, спря-
мованих на подолання кризових явищ і оздоровлення еконо-
міки. При сприянні держави здійснювалася концентрація
виробництва, встановлювався контроль за випуском продукції,
її реалізацією та цінами. Все це робилося з допомогою приму-
сових санкцій, кредитних привілеїв тощо. Під час кризи ви-
никли і діяли змішані державно-приватні підприємства.
Виходу із кризи сприяла зовнішньоекономічна політика
держави. У 1931 р. було створено "стерлінговий блок" 25
держав. Саме вони допомогли Англії подолати економічну
кризу. Оздоровленню економіки сприяла також ліквідація у
1931 р. золотого стандарту фунту стерлінга.
Франція у 1929 р. зуміла уникнути руйнівної дії світової
економічної кризи. Проте у 1930 р. "велика депресія" торк-
нулася її економіки.
Економічна криза у Франції була затяжною і тривала до
1936 р. Найбільшого удару зазнала легка промисловість, під-
приємства якої знаходились у приватному секторі. Виробниц-
тво вовняних і шовкових тканин скоротилося вдвічі. Криза
промисловості переплелася з аграрною кризою. Різко знизив-
ся (на 10%) рівень сільськогосподарського виробництва. У цій
країні особливо відчутними були "ножиці цін". Деякі галузі
промисловості так і не вийшли із кризи, а їхній занепад про-
довжувався до другої світової війни.
ЛП.ОШЯ а середині ±3^,» р. ичтігіла^п х> 1,1.1.1.14,^.4 і у- ^і-.ііч^^
економічної кризи. Найрозвиненіша галузь господарства краї-
ни — торгівля — зазнала найтяжчого удару. Експорт товарів
скоротився більше ніж у 2 рази. На 50% знизилось виробниц-
тво сільськогосподарської, на 32% — промислової продукції.
У роки економічної кризи налічувалося до 10 млн безробітних.
Японський уряд вирішив виходити з кризи шляхом міліта-
ризації країни та воєнної агресії. Вже в 1931 р. японська ар-
мія захопила північно-східну частину Китаю, утворивши там
маріонеткову Маньчжурську державу. Капіталовкладення на-
правлялися переважно в ті галузі економіки, які були пов'я-
зані з воєнною промисловістю.
5. Господарство розвинутих країн світу