5 червня 1947 р. у виступі в Гарвардському університеті, її
підтримали Великобританія та Франція.
Паризька нарада міністрів іноземних справ США, Велико-
британії, Франції та СРСР (червень—липень 1947 р.) вирішили
створити організацію, яка займалася б вивченням ресурсів і
потреб європейських країн, визначала розвиток основних га-
лузей промисловості тощо. СРСР та його союзники відмовилися
від участі у плані. Погодилися 16 країн — Великобританія,
Франція, Італія, Бельгія, Нідерланди, Люксембург, Швеція, Нор-
вегія, Данія, Ірландія, Ісландія, Португалія, Австрія, Швейцарія,
Греція і Туреччина. У липні 1947 р. ці країни уклали конвен-
цію про створення Організації європейського економічного
співробітництва (ОЄЕС), яка розробила спільну програму відбу-
дови Європи.
План Маршалла здійснювався з квітня 1948 р. по грудень
1951 р. Його реалізація розпочалася фактично після прийнят-
тя у США закону про чотирирічну програму "допомоги іно-
и^л.іллжип ^^^/уіічоч^уі . иаїхил ц,сі-І ис]_Ісдиама.й иаданнЯ ДОПОМОГИ
західноєвропейським країнам на основі двосторонніх угод.
Угоди були підписані у 1948 р. з усіма вищеназваними краї-
нами (крім Швейцарії). Згідно з ними, країни-учасниці пла-
ну Маршалла зобов'язувались сприяти розвитку вільного під-
приємництва, заохочувати приватні американські інвестиції,
співпрацювати у зниженні митних тарифів, постачати у США
окремі види товарів, забезпечувати фінансову стабільність, ство-
рювати спеціальні фонди у національній валюті, яка вивіль-
нялася внаслідок отримання американської допомоги. США
встановлювали контроль за витратами цих фондів. Країни —
учасниці плану звітували про використання наданої допомоги.
Загальний контроль за виконанням плану здійснювала
Адміністрація економічного співробітництва, яку очолювали
відомі американські фінансисти і політичні діячі. Сама допо-
мога надавалась з федеративного бюджету США у вигляді
безоплатних субсидій і позик. З квітня 1948 р. по грудень