Німеччина.

Економічна криза призвела до кризи політичної і приходу до влади нацистів на чолі із А. Гітлером. Його уряд вже у перші роки свого прав­ління пішов на нечуване для мирного часу розширен­ня державного регулювання господарського життя. На кошти держави було розгорнуто будівництво автострад, що дозволило відразу різко скоротити чисельність безробітних та пожвавило будівельну індустрію.

Із середини 30-х років основна увага була зосередже­на на прискореному розвитку військової промисло­вості. Лозунг "гармати замість масла" став наріжним каменем внутрішньої політики фашистської Німеч­чини. За 1933—1938 рр. військові витрати зросли з 620 млн. до 15,5 млрд. рейхсмарок. З метою стимулю­вання економічного росту вводилися податкові пільги. При одночасному зростанні витрат та зниженні подат­ків виник дефіцит бюджету, який покривався випус­ком паперових грошей. Щоб не допустити інфляції та зростання цін, уряд ввів контроль над цінами та зарплатою. Почався поступовий перехід до картко­вої системи розподілу. Це ще більше посилило масш­таби державного регулювання економіки.

Особливістю економіки нацистської Німеччини було те, що всі підприємства були об'єднані в галузеві картелі і підпорядковані Імперському міністерству господарства. У 1936 р. було прийнято чотириріч­ний план розвитку військової промисловості Німеч­чини, а уповноваженим з його реалізації призначе­но Германа Герінга. Створене ним відомство взяло під контроль всю економіку країни. Заводи держав­ного концерну "Герман Герінг" виплавляли більше 7 млн. т сталі, на них працювало 600 тис. чол.

Нацисти встановили жорсткий контроль над рин­ком робочої сили та трудовими відносинами. Націо­нальні інтереси ставились вище інтересів окремих громадян. Було ліквідовано профспілки. Вводилася загальна трудова повинність.

Напередодні Другої світової війни в економіці було здійснено ще більш радикальні зміни. Приватна власність зберігалася, великі підприємці входили до складу керівництва державою, вони ж керували га­лузевими і територіальними органами управління. Однак свобода підприємництва була суттєво обме­жена. Ринок товарів і послуг, ринок праці були за­мінені державною регламентацією. Найкращі умови для розвитку отримали виробники металу, палива, хімічних речовин, але не готової продукції, не то­варів широкого вжитку. Вийшло так, що не вироб­ники кінцевої продукції, які стоять найближче до споживача, а виробники сировини (вугілля, залізної руди) та напівфабрикатів (чавуну, сталі, коксу і т. ін.) почали визначати стратегію розвитку німецької економіки. Це призвело до занепаду експортних га­лузей, а зовнішня торгівля жорстко контролювала­ся. Зменшувалася залежність країни від імпорту.

Доцільно відзначити, що такий комплекс заходів прискорив вихід Німеччини із кризи. Вже у 1935 р. було досягнуто докризового рівня виробництва, а до 1939 р. значно його перевищено. Скоротилося без­робіття. Однак в цілому економіка Німеччини по­трапила у зачароване коло: пріоритетний розвиток військових галузей гальмував інші, в т. ч. й ті, що працювали на експорт, що, у свою чергу, підривало позиції військових галузей. Економічна експансія замінювалася військовою, в результаті якої нацисти планували встановити свою гегемонію в Європі.