Соціально-економічний розвиток України у 20-30-ті роки був зумовлений тим, що радянська Україна, увійшовши до складу СРСР (30 грудня 1922 р.). З 1922 р. всі рішення, що стосувалися України, в тому числі й розвитку її економіки, приймалися центральними органами в Москві.
Запровадження необмеженої системи централізації в управлінні господарством, загальне (всесоюзне) функціонування транспортної системи, органів обліку матеріальних ресурсів, введення централізованого фінансування — усе це надавало економіці України колоніальний характер. Уже в другій половині 20-х років (1924-1927 рр.) до загальносоюзного бюджету відраховувалося українського капіталу на 20 відсотків більше, ніж за часів Російської імперії.
Наприкінці 20-х років радянське партійно-державне керівництво відмовилося від непу і взяло курс на побудову в країні комуністичної системи виробництва і розподілу суспільного продукту.
Як відомо, наслідки нової економічної політики в Україні суперечливі. У 1928-1929 рр. у республіці вироблено електроенергії на 138 відсотків більше, ніж у 1913 р. кам'яного вугілля — на 119,3 відсотків, сталі — на 117 відсотків. Поступово виходило з кризи і сільське господарство України, яке за обсягом валової продукції вже у 1927-1928 рр. дещо перевищило рівень виробництва 1913 р. Водночас сільське господарство помітно відставало від промисловості. Якщо за 1927-1928 рр. обсяг промислової продукції зріс на 19,5 відсотків, то сільськогосподарської — лише на 6 відсотків. Тобто неп не міг остаточно стабілізувати економічний розвиток. До того ж реформування економіки в умовах нової економічної політики приводило не тільки до позитивних наслідків, а й до появи кризових явищ (товарний голод, інфляція, фінансова криза та ін.). Наприкінці 20-х років країна опинилася на порозі гострої кризи, в основі якої лежала нестача капіталів для реконструкції промисловості. Тому перед країною гостро стала альтернатива: або низькі темпи розвитку всього господарства на базі непу і все більше відставання від провідних капіталістичних країн, або ж відмова від ринку, повернення до адміністративних методів, концентрація ресурсів і форсований ринок основної ланки господарства — важкої промисловості.
Крім економічних протиріч, здійснення непу дедалі більше виявляло серйозні політичні та соціальні суперечності (небажання більшовицької партії ділитися владою і поширювати дію економічного плюралізму на сферу політичну; швидка диференціація суспільства; поява безробіття, зростання соціальної напруги, а значить і створення соціальної бази для відмови від ринкових відносин).
Безпосереднім приводом до демонтажу непу стала хлібозаготівельна криза 1927-1928 рр. У січні 1928 р. почали застосовувати адміністративний тиск на тих селян, які не бажали продавати «надлишки» зерна державі за низькими закупівельними цінами, їх оголошували куркулями, притягували до суду, звинувачуючи в спекуляції, а хліб конфісковували. Це нагадувало продрозкладку.
Нову економічну політику було остаточно відкинуто. Розроблялися надзвичайні заходи, які переростали в політику комуністичного штурму. Поворот в економічній політиці характеризувався примусовою продрозкладкою, запровадженням карткової системи постачання міського населення, експропріацією («розкуркуленням») найзаможніших селянських господарств і створенням колективних господарств. Поступово держава почала відроджувати надзвичайні заходи часів «воєнного комунізму». У відносинах із селом держава замість закупівель на ринку в кінці 1927 р. почала застосовувати конфіскаційний принцип хлібозаготівель, незаконні обшуки селянських господарств. Восени 1928 р. повсюдно розпочалось застосування надзвичайних заходів до куркулів, а місцями і до середняків. В село з міста було направлено тисячі членів партії для примусового вилучення хліба.
В економічне життя повернулися реалії «воєнного комунізму» — заборона торгівлі, карткова система розподілу продуктів, фінансування державних витрат шляхом інфляційного випуску паперових грошей. В 1927 році для промислових підприємств було встановлено державний виробничий план. Трестівський госпрозрахунок, що охоплював, головним чином, сферу управління виробництвом, замінили госпрозрахунком підприємств. 5 грудня 1929 р. ЦК ВКП(б) прийняв постанову «Про реорганізацію управління промисловістю», за якою підприємства, а не трести, як раніше, оголошувалися основною ланкою управління. Фактично розпочалося здійснення галузевого принципу управління промисловістю. Трести з госпрозрахункових об'єднань перетворювалися на органи технічного управління. В роки першої п'ятирічки вони взагалі припинили своє існування. Як показує відомий економіст В. Гринчуцький, досліджуючи проблеми організації, управління та діяльності промислових трестів України у 20-ті роки, того ступеня самостійності, який мали госпрозрахункові трести, підприємствам не було надано. Підприємства перетворювались у виконавчий орган центрального керівництва.
Майже вся велика промисловість України перейшла у підпорядкування загальносоюзних наркоматів, наділених не меншими повноваженнями, ніж главки Всесоюзної Ради Народного Господарства і Української Ради Народного Господарства на початку 20-х років. Процес підпорядкування промисловості України центральним органам відбувався навіть усупереч волі завжди лояльного партійно-державного керівництва самої республіки. Марними були також спроби керівництва республіки відстояти українські торговельні представництва за кордоном. Пояснення цих невдач полягало в тому, що не окремі союзні відомства, а саме ЦК ВКП(б) здійснював цілеспрямовану централізацію народногосподарського управління. Створювалася командна економіка з найвищим ступенем централізації управління, яка мала стати фундаментом тоталітарного режиму. Ніхто з її творців не брав до уваги, що надмірна централізація веде до втрати справжнього контролю за соціально-економічними процесами, до паралічу місцевої ініціативи, величезних непродуктивних затрат ресурсів.
Новий господарський механізм ґрунтувався на централізованому плануванні, а не на економічних законах. Державне планування стало переважати над ринком. Запроваджувалася волюнтаристська формула: наші плани — це наші прогнози, а плани — директиви. У 1927 р. XV з'їзд ВКП(б) вперше з 1921 р. проголосив примат плану над ринком. Під впливом войовничих прихильників комуністичної доктрини у директиви з'їзду було закладено думку про цілковите знищення товарно-грошових відносин у найближчому майбутньому.
В умовах формування командно-адміністративних методів управління відбувалися суттєві зміни у фінансово-кредитній системі. Так, на початку 30-х років був майже повністю витіснений приватний капітал із різних секторів економіки, анульовані всі іноземні концесії.
В 1930 р. відбулася податкова реформа. Замість 63 різноманітних податків і платежів в бюджет, які регулювали виробничу діяльність підприємств, було введено два основних види: податок з обороту й відрахування з прибутку. Але оскільки підприємства функціонували на основі обов'язкових планових завдань, то податки вже не здійснювали роль регулятора, а тільки забезпечували надходження до державного бюджету країни. Всі інші види податків були ліквідовані.
Протягом 1930-1932 рр. фактично було покінчено з ринковими методами і в кредитній системі. Кредит було замінено централізованим фінансуванням. Було заборонено комерційний кредит між підприємствами, відмінено вексельний обіг. Ліквідовувався довгостроковий кредит для державних підприємств, замість нього було введено безповоротне фінансування. А довгострокове кредитування зберігалось тільки для колгоспів, промислової та споживчої кооперації. Усі операції по короткостроковому кредиту перейшли до Держбанку, який зосередив у своїх руках до 97 відсотків усього об'єму короткострокового кредитування. Для приватних підприємств, які до того часу залишились, стали недоступним будь-які форми кредитування. Наприкінці 30-х років у країні залишилося всього 7 банків: Держбанк, Зовнішторгбанк, 5 банків довгострокових вкладень (в 1959 р. ці п'ять банків влились у Будбанк, і таким чином в СРСР залишилося всього 3 банки).
Формуванню нового господарського механізму (планування на державному рівні, на рівні підприємств, ціноутворення, фінансово-кредитний механізм, господарчі правові відносини), сприяла адміністративно-територіальна реформа 1932 р., в результаті якої губернії були реорганізовані в області.
Таким чином, утвердження адміністративної системи управління, директивний плановий розподіл ресурсів і продукції витіснили ринкові відносини. Наростаюча централізація, повернення до командних методів управління економікою зумовили посилення експлуатації трудящих, зниження життєвого рівня народу. Наприкінці першої п'ятирічки повністю сформувалась надцентралізована економіка, яка з незначними змінами проіснувала в СРСР до кінця 80-х років XX століття.