Історію Стародавнього Єгипту прийнято поділяти на чотири великих періоди: Раннє (XXX-XXVШ ст. до н. е.), Давнє (XXVIII-XXIII ст. до н. е.), Середнє (XXII-XVIII ст. до н. е.) і Нове (1580-1085 рр. до н. е.) царства. Іноді цю періодизацію заповнюють п’ятим, т. зв. Пізнім царством (до І ст. до н. е.).
Історія Раннього царства відома погано. Єгипетська держава цього періоду ще нагадує древній і доволі примітивний племінний союз. На чолі держави стояв цар, його оточував багатолюдний двір, що складався з великої кількості придворних. Період раннього царства характеризується формуванням державного апарату. Одним із головних завдань держави цього періоду була організація зрошення в нільській долині.
Період Стародавнього царства – це час виникнення в Єгипті першої централізованої рабовласницької держави. Рабство в Єгипті звично трималося на військовополонених. Фараони здійснювали завойовницькі походи на Синайський півострів, у Нубію.
Під кінець Стародавнього царства влада фараонів почала слабнути, посилювалась влада номархів. Стародавнє царство розпадається.
Початок Середнього царства характеризується майже необмеженою владою номархів. Фараони в період розквіту Середнього царства постійно намагались об’єднати державу і зміцнити центральну владу. Вони прагнули обмежити владу номархів, замінюючи старих, незалежних правителів областей новими, що підкорялись царській владі. Але протиріччя в єгипетському суспільстві призвели до послаблення держави, і Єгипет в 1600 р. до н.е. захоплюють азіатські племена гіксосів.
З поразки і вигнання гіксосів починається період Нового царства. Внаслідок війн територія Єгипту збільшується, і він стає величезною державою. Багаточисельні війни сприяли розвитку рабства. Рабами володіли навіть люди з низьким суспільним становищем – пастухи, ремісники та ін. Підвищується роль жерців, які стають майже незалежними від центральної влади.
У XІІ ст. до н.е. розпочинається занепад Нового царства, який триває до VІІІ ст. до н.е.
Історія Пізнього царства починається в VІІ ст. до н.е. і продовжується до 525 р. до н.е. У цей час ще сильніше проявився поділ суспільства на вільних і рабів. Привілейованим станом, поряд із жерцями, стають воїни. Військову опору фараонів складали іноземні найманці. У 525 р. до н.е. війська перського царя Камбіза у битві під Пелузіумі розбили єгипетські війська і завоювали Єгипет.
Тема 3. Держава і право Стародавнього Вавилону та Ассирії
Країну, розташовану між ріками Євфратом і Тигром, стародавні греки називали Месопотамією (Межиріччям), хоча правильніше назвати її Дворіччям, оскільки населення селилося не тільки між ріками, а й уздовж течій цих рік.
Найдавнішим населенням на території південного Межиріччя були, найімовірніше, шумерійці. На північ від них жили семіти, яких в науці називають аккадцями – за назвою їх першої об'єднаної держави Аккад. Уже в V-ІV тис. до н.е. шумерійці перейшли до осілого способу життя і землеробства, заснованого на штучному зрошенні.
В епоху Хаммурапі суспільство складалось з двох основних верств: вільних і невільників, або рабів. Вільних людей за своїм соціальним станом поділяли на різні категорії. На вершині соціальної драбини стояли так звані авілум (у перекладі "людина, син людини"). Другу групу вільних становили мушкену ("дрібний люд"). Велику групу рабовласників становили так звані тамкари – банкіри, купці, торговці, лихварі, тобто багаті люди вавилонського суспільства. Окрему, найвпливовішу і привілейовану групу суспільства становили жерці.
Основну масу вільного населення Вавилону становили общинники, ремісники, низи міського населення.
Найнижчу верству населення у Вавилоні становили раби – вардум.
На чолі перших державних організмів, якими були міста-держави у Межиріччі, стояли правителі з титулом патесі.
Починаючи з аккадської династії, правителі південного Межиріччя називають себе "царями Шумеру і Аккаду", а згодом "царями чотирьох частин світу". Цар очолював величезний чиновницько-бюрократичний апарат, верхівку якого він призначав особисто. Далі за ієрархією йшов нубанда – управитель царського палацу і маєтків. Після нубанди йшли інші високі сановники: скарбник, начальник царської гвардії і охорони, радники царя, полководці. Всі вони були не тільки царськими придворними чиновниками, а й вищими службовими особами у державі.
Держава була поділена на провінції. Спочатку її очолювали місцеві патесі, але вже як намісники царя, а потім царські урядовці – губернатори (ісакку). Їх призначав цар зі своїх палацових або місцевих вельмож. Провінції поділяли на округи або області на чолі з шакканаку. Міста очолювали рабіану, а общини – старійшини.
Існували різні урядовці, які у супроводі воїнів і слуг роз'їжджали по країні, виконуючи різні доручення царя, нубанди та інших високих сановників. Немале значення у державі мали писці (дубсари), які оформляли відповідні правові документи, вели різні реєстраційні книги, записи про виконання повинностей, сплати податків та ін.
Судова організація. В ранню епоху всі спірні справи, конфлікти розглядали жерці. Вони ж акцептували угоди, регулювали правовідносини на тій підставі, що лише їм надано вміння визначати волю богів, якій підпорядковано все людське життя. Отже, жерці й були у Межиріччі першими суддями, а місцем суду – храми чи прилегла до них територія. Поступово судочинство набуває світського характеру і при Хаммурапі узаконено переходить до державних урядовців. Справи вони розглядали спільно з колегією нібито присяжних або асесорів, кількість яких коливалася від трьох до десяти осіб. Функції асесорів виконували представники місцевої рабовласницької знаті, впливові городяни та ін. Отже, судочинство було колегіальним.
Деякі документи згадують про ще одну судову колегію – так звану пухрум, але склад її і компетенція залишаються для нас невідомими.
В епоху Хаммурапі з'являються вже професійні судді (діану шаррім), котрих переважно призначав цар. Судді мали помічників (рабішу). При судах служили "воїни судді" – свого роду охоронці суду і виконавці рішень і доручень суддів. Існували також посади писців-секретарів.
Найвищим суддею був цар.
Крім державних, світських судів, збереглися і жрецькі, храмові суди.
Судові функції над усім залежним населенням, передусім над рабами, мали й рабовласники.
Збройні сили. Основною збройною силою Вавилонської держави було ополчення. Воно складалось з усіх вільних людей (крім жерців, знаті, високопоставлених урядовців тощо) і збирали його при потребі за наказом царя. В епоху Хаммурапі виникло професійне військо – піше і кінне. Основний рід військ становила піхота (реду) і загони лучників (баїру). З'являються й найманці.
Джерела права. Найдавнішим джерелом права у Вавилоні був звичай. Поряд зі звичаєм дуже швидко з'являється у державі інше джерело права, яке стало основним – закон. Закони видавалися правителями – патесі, лугалями, царями. В дуже давню епоху з'явилися у Межиріччі й перші збірники законів, написані клиновидним письмом. Найдавніший відомий збірник законів – це законодавство Урукагіни, патесі Лагашу (бл. 2400 р. до н.е.). До нас дійшло тільки п'ять його статей.
Ще одним відомим нам збірником є фрагменти законника Ур-Намму, правителя Уру, засновника III династії Ур (III тис. до н.е.).
До першої половини XX ст. до н.е. належить збірник законів правителя Ешнунна, написаний на аккадській мові.
З першої половини XIX ст. до н.е. зберігся законник Ліпіт-Уштара, правителя Ісіну, точніше, його вступ, епілог і близько 40 статей.
Найвідомішим, найповнішим збірником законів усієї Месопотамії є кодифікація царя Хаммурапі, яку й донині вважають одним з найдавніших збірників правових норм у світі.
Ассирія. У другій половині ХІІІ ст. до н.е. наймогутнішою державою Близького Сходу стала Ассирія. Ассирійський правитель Тукульті-Нінтурті (1244-1208 рр. до н.е.) захопив Вавилонію і призначив туди своїх намісників. Правові пам’ятки цього періоду (його називають середньоассирійським) свідчать про те, що рабство й далі не набуває широких масштабів, основою виробництва залишається община. Рабів мало, коштують вони дуже дорого. Проте тепер боргове рабство стає довічним і спадковим, кредитор може робити з боржником при несплаті боргу все, що завгодно: «бити, вищипувати волосся, бити по вухах і продірявлювати їх» та навіть продати кабального раба за межі Ассирії.