Заснування Риму, за підрахунками давньоримських істориків, відбулося 21 квітня 753 р. до н. е. Звичайно, ця дата умовна. Перший період римської історії, т.зв. царський, тривав по 510р. до н. е. і був перехідним від первіснообщинного ладу до рабовласницького. Крім Ромула, засновника Риму, відомо ще шість царів, причому останні три походили з етруського роду Тарквінїїв. За них Рим перетворився на досить велике місто, що підкорило собі усю область Лаціуму (територія Середньої Італії).
Повноправні громадяни називалися патриціями і об’єднувалися у 3 племені по 100 родів у кожному. Поділ землі для 30 курій (курія обіймала 10 племен) провів нібито ще Ромул. Управління здійснювалося загальними народними зборами (куріальними коміціями), які приймали чи відкидали пропоновані законопроекти, обирали посадових осіб, виступали вищою апеляційною інстанцією при вирішенні питання про смертну кару. Старійшини усіх 300 родів складали Сенат. У віданні останнього були поточні справи управління, виробіток законопроектів, укладення миру. Сенатори традиційно обиралися від однієї і тієї ж сім’ї кожного року. В руках виборного царя – рекса перебувало військове керівництво, функції вищого жерця та деякі судові справи.
Крім патриціїв у Римі проживали ще й так звані плебеї, які стояли поза родовою організацією. Плебеї були особисто вільними, вони несли військову службу і платили податки, але не брали участі в управлінні і розподілі землі. В їхніх руках накопичувався торговий та промисловий капітал. Нерівноправність патриціїв і плебеїв була джерелом напруженості у суспільстві і за слушних умов могла перерости у громадянську війну. Тому шостий рекс Сервій Туллій (578-533 рр. до н. е.) здійснив реформу, подібну до реформи Солона.
Наприкінці VI ст. до н. е. в Римі була знищена царська влада і встановлена аристократична республіка.
Територія Риму була розбита на 4 округи-триби, пізніше до них приєдналися ще 17 сільських триб. З 471 р. до н. е. збори плебеїв починають приймати в трибах рішення, обов’язкові лише для плебсу. З 449 р. до н. е. рішення трибутних зборів стають обов’язковими для усіх мешканців триби. Плебеї постійно боролися за розширення своїх прав. Найяскравішим прикладом цієї боротьби була так звана сецесія плебеїв.
Після другої сецесії плебеїв (289 р. до н. е.) був прийнятий закон Гортензія, який фактично урівнював повноваження трибутних зборів з центуріатними.