Ріст латифундій, де широко використовувалася найдешевша рабська праця, означав розорення десятків тисяч дрібних власників, які просто не витримували конкуренції. В самому Римі розгорнувся широкий демократичний рух на захист інтересів бідноти. Він відомий під іменем руху братів Гракхів.
Виступ проти влади Риму понтійського царя Мітрідата VI (121-63 рр. до н. е.) призвів до втрати Римом Боспору, Колхіди, Малої Вірменії. За його сигналом у різних містах Малої Азії в один день було перебито 30 000 римських громадян. Розвиваючи успіх, Мітрідат зі своїми військами зайняв Грецію. Консулом на 88 р. до н. е. був обраний Луцій Корнелій Сулла (138-78 рр. до н. е.). За три роки війни у Греції він зумів завдати поразки Мітрідату, був підписаний вигідний для Риму мир.
Навесні 83 р. до н. е. Сулла висаджується зі своєю армією на півдні Італії і починає новий етап громадянської війни – проти консулів Цінни і Марія. У 82 р. до н. е. утверджується одноосібна безстрокова диктатура Сулли. Однак уже в 79 р. до н. е. Сулла тяжко захворів і зрікся влади. Республіканську конституцію було повернено, але ненадовго.
Продовження в т.зв. Мітрідатових воєн з Римом у 74-64 рр. закінчилося повною перемогою Риму з включенням Понтійського царства до складу Римської імперії. Полководець Помпей, командуючий римською армією, здобув перемогу над 22 царями, Мітрідатовими союзниками, підкорив 12 млн. чоловік, завоював 1538 міст і фортець. Захитало Республіку повстання Спартака, що вибухнуло у 74-71 рр. до н.е. Армія рабів у момент найвищого успіху досягала 120 тисяч чоловік. Повстання було придушене армією під проводом Марка Красса.
Невдовзі після придушення цього виступу політична влада в Римі переходить до рук трьох визначних діячів, які утворюють 1-й тріумвірат (60 р. до н. е.). До складу тріумвірату входили Помпей (переможець Мітрідата), Красс (який збавив Рим від Спартака) і Цезар.
У 42 р. до н.е. було встановлено 2-й тріумвірат у складі Марка Антонія, Октавіана (молодий родич Цезаря, усиновлений ним) та Лепіда. В результаті внутрішнього конфлікту тріумвірат розпався і Октавіан винищив своїх колишніх соратників. 13 січня 27 р. до н. е. Октавіан розіграв в сенаті і на народних зборах сцену складання з себе надзвичайних повноважень і «відновлення» республіки. Однак сенатори вмовили його залишитися при владі, наділивши Октавіана почесним титулом Августа. Октавіан Август (27 р. до н. е. – 14р. н. е.) намагався на відміну від свого усиновителя якнайменше підкреслювати монархічний характер своєї влади. Тому він називав себе «першим серед рівних» або принцепсом, оскільки його ім’я стояло першим у списку сенаторів. Саме тому і увесь лад, що склався за Августа та існував у період ранньої імперії отримав назву «принципату».
З 284 н. е. в Римі встановлюється домінат.
Першою правовою пам’яткою Риму вважаються Закони XII таблиць (V ст. до н. е.), прийняття яких стало наслідком вагомої перемоги, здобутої плебеями у боротьбі з патриціями. Характерною ознакою древнього квірітського права був формалізм. Недотримання обряду набуття т.зв. гез тапсірі (5-7 свідків, накладання руки на покупку, покладення суми на вагу), навіть якщо йшлося про несуттєві дрібниці, вело до визнання угоди недійсною, незалежно від сплати суми. До гез тапсірі належали земельні наділи, раби, робоча худоба, будівлі і сільські сервітути. Усі інші товари складали т.зв. гез пес тапсірі, їх набуття не вимагало специфічного обряду «накладання руки» в присутності свідків.
Поступово в римському праві відбуваються суттєві зміни. Проходить відмова від юридичного формалізму, утверджуються принципи «рівності сторін», «справедливості», «доброї совісті». Переворот в судочинстві відбувається приблизно в 150 р. до н. е. Суддя більше не вільний у своєму рішенні, він мусить керуватися запискою (т.зв. формулою) претора, посадової особи, у чиї функції входив попередній розгляд справи. Обидва претори при вступі на свої посади видавали едикти, де встановлювалися правила, якими повинні були керуватися судді при розгляді справ. Преторський едикт з часом стає важливішим джерелом нового права, законотворчим актом. Кожний претор при вступі на посаду підтверджував перевірені на практиці едикти своїх попередників, додаючи щось своє. Крім того, перед переданням у суд кожної конкретної справи претор вислуховував обидві сторони і складав юридичну формулу позову. Судці інколи давалася вказівка зробити так, а не інакше, інколи ж – повна або часткова свобода.
Старе квірітське право замінюється преторським, тобто тими нормами, що були вироблені внаслідок правотворчої роботи вищих посадових осіб (преторів) з врахуванням, як правило, досягнень світової юридичної думки того часу.
У період імперії діяв екстраординарний процес. Чиновник – суддя розглядав справу по суті відразу після виступу сторін і їх адвокатів. У суді почав вестися протокол, вводилося суддівське мито та стягнення судових затрат. Рішення суду звично спиралися на едикти імператора, влада якого вважалася джерелом правосуддя. Допускалася апеляція.
Саме римськими юристами було введено поділ на право приватне (інтереси окремих осіб, наприклад, власність, сім’я) і право публічне (норми, які за визначенням Ульпіана, «стосуються становища Римської держави як цілого»). В першому випадку винний присуджувався, як правило, лише до штрафу, чи відшкодування збитків потерпілому. При розгляді усіх справ суддя виясняв сам факт протизаконного діяння, наявність умислу, необережності чи непідсудності. римськими юристами розроблено поняття складу злочину.
Ці орієнтири права зберігалися і у середньовіччі – у тих державах, що запозичили римське класичне право, та у подальшому у праві буржуазних країн.