З Першоїсвітової війни Франція вийшла переможницею. За умовами Версальського договору їй повернули Ельзас і Лотарингію, передали частину німецьких колоній, надали право експлуатації Саарського вугільного басейну. Отримала Франція право на значну суму німецьких репарацій.
Разом з тим Франція зазнала у війні значних втрат. Перехід до миру був дуже важким. Були підірвані позиції французького фінансового капіталу на світовому ринку. Франція, яка до війни була країною-кредитором, перетворилася на країну-боржника. За період війни вона заборгувала США більше чотирьох мільярдів доларів. Слід додати також, що післявоєннийрозвиток Франції проходив під впливом світової економічної кризи.
Всі ці обставини впливали на соціальні відносини в країні. Відбувалося загострення суспільно-класових суперечностей, спостерігався підйом революційного руху, назрівали зміни в партійно-політичній системі.
Характерного рисою політичного життя Франції була наявність багатопартійності.
З'являються два угруповання, два партійних блоки – національний блок і лівий блок. Боротьба тепер іде не між окремими партіями, а між двома блоками, що нагадує деякою мірою двопартійну систему.
У 1920 році виникає комуністична партія Франції.
Виникають у 20-х роках і фашистські організації: «Бойові хрести», Ліга патріотичної молоді тощо. Вони отримують гроші від монополій, пов’язані з держапаратом. У 1933 році, коли у французької буржуазії розвивається прагнення до сильної влади, фашистські партії та організації об'єднуються у Союз франсистів.
Народний фронт посідає особливе місце в політичній та державно-правовій історії Франції. На початку 1934 року французькі фашисти спробували захопити владу. Скориставшись урядовою кризою, 6 лютого 1934 року 20 тисяч озброєних фашистів вийшли на вулиці Парижа, вимагаючи розгону Національних зборів і передачі влади фашистам. Уряд радикала Даладьє розгубився. Путч зазнав поразки, і цьому сприяло енергійне втручання народнихмас. 9 лютого в Парижі та інших великих містах пройшли могутні антифашистські демонстрації, а 12 лютого розпочався антифашистський страйк за участю 4,5 мільйонів трудящих.
Комуністична партія Франції висунула ідею створення єдиного Народного фронту боротьби проти фашизму. З такою пропозицією комуністи насамперед звернулися до соціалістів. 27 липня 1934 року між комуністами і соціалістами був підписаний Пакт про єдність дій. У травні 1935 року відбулася нарада усіх політичних сил, які вступають у боротьбу проти фашизму: комуністів, соціалістів, радикалів, представників жіночих, молодіжних та інших демократичних організацій. Об'єднання всіх цих політичних антифашистських сил отримало назву Народного фронту.
Зміни в державному ладі Франції в період між двома світовими війнами були незначними. Державний лад Третьої республіки, як і раніше, визначався Конституційними законами 1875 року. Свого подальшого розвитку набули тенденції, що були характерними для французької державності наприкінці ХІХ століття.
Основні важелі виконавчої влади в умовах Третьої республіки були зосереджені в руках уряду. Фактична роль глави держави – президента республіки – залишалася незначною.
У травні 1940 року німецько-фашистські війська перейшли в наступ на Західному фронті. Французька армія зазнала поразки. 22 червня 1940 року Франція капітулювала. Після капітуляції більша частина Франції була окупована фашистською Німеччиною.
Боротьбу з фашистськими окупантами вели всі патріотичні сили Франції.
На території Франції боротьбу проти окупантів очолили комуністи, під керівництвом яких в окремих районах, на підприємствах створювалися народні комітети і комітети дії. Другий центр руху опору був створений генералом де Голлем в еміграції (“Вільна Франція”) – в Лондоні. Поступово відбувалося об’єднання національно-визвольних сил і розвиток їх організаційної структури. Після об’єднання французького і лондонського центрів у травні 1943 року в Алжирі був створений єдиний Французький комітет національного визволення. У 1944 році він був перетворений на Тимчасовий уряд Французької республіки на чолі з де Голлем. Одночасно була сформована Консультативна асамблея, до якої увійшли представники всіх політичних партій і груп, що боролися за визволення Франції. На кінець 1944 року Франція в основному була звільнена.
Перед післявоєнною Францією постало безліч важливих проблем: економічних, соціальних, політичних. Однак центральним питанням внутрішньополітичного життя країни, навколо якого розгорнулася гостра боротьба, стало питання нового державного ладу, проблема нової конституції Франції.
У квітні 1946 року проект конституції побудований на комуністичних засадах (однопалатний парламент, обмеження президентської влади тощо) був схвалений Установчими зборами, але на референдумі 5 травня 1946 року був відхилений більшістю французів.
У червні 1946 року відбулися нові вибори до Установчих зборів. Другий проект був компромісним, він враховував платформи різних політичних партій і на референдумі 13 жовтня 1946 року був затверджений.
У 1951 році Національні збори приймають резолюцію про перегляд Конституції 1946 року. У 1954 році була проведена конституційна реформа. Відбулося фактичне посилення ролі впливу президента республіки, значно розширилися права і можливості уряду, простішим став процес його формування. Змінився статус верхньої палати – Ради республіки, якій були надані майже всі права і повноваження довоєнного сенату.
У 1957 році у Франції підіймається нова хвиля соціально-політичних суперечностей, які були обумовлені війною в Алжирі, підвищенням цін, зростанням залежності від США і т. д.
1 червня 1958 року парламент доручає де Голлю сформувати уряд і надає йому надзвичайні повноваження. Де Голль розпускає Національні збори на “канікули” і створює комісію для підготовки нової Конституції. Через 20 днів проект Конституції був готовий, а 28 вересня 1958 року він був схвалений на референдумі. 6 жовтня 1958 року Конституція П’ятої республіки набрала чинності.
Для Франції у XX ст. домінуючим джерелом права, як і раніше, залишається закон, і передусім кодекс. У період між двома світовими війнами у Франції продовжували діяти цивільний і торговий кодекси Наполеона. З урахуванням змін у суспільному розвитку до них вносилися суттєві поправки.
Судова система Франції складається з системи судів загальної та адміністративної юстиції. До системи загальних судів у Франції входять Касаційний суд, апеляційні суди і суди, які розглядають різні категорії справ у першій інстанції.
Особливе місце, поза системою загальних судів, займає Висока палата правосуддя, до якої обидві палати парламенту обирають однакову кількість представників від кожної з них. Висока палата правосуддя розглядає кримінальні справи з обвинувачення президента країни в державній зраді, а також міністрів у вчинення тяжких злочинів і кримінальних деліктів під час виконанні службових обов'язків. Розслідування цих обвинувачень і передача обвинувачених Високій палаті правосуддя здійснюється тільки за рішенням обох палат парламенту
Особливе місце у Французькій юстиції посідає Конституційна рада – орган, який однаковою мірою можна вважати і юридичним, і політичним. Конституційна рада здійснює вищий нагляд за конституційністю законів, а точніше, суверенний контроль над конституційністю усіх нормативних актів, що видаються в державі.
Органи прокуратури у Франції входять до системи міністерства юстиції. Прокурори перебувають під керівництвом і контролем керівників вищого рівня і підпорядковані міністру юстиції. Прокуратура в кримінальному процесі здійснює кримінальне переслідування і вимагає застосування закону, забезпечує виконання судових постанов; офіційно бере участь у цивільному процесі з розгляду справ, здійснює нагляд за виконанням законів, судових постанов і рішень.
Попередження і розслідування правопорушень належить у Франції до сфери компетенції поліції. Розрізняють дві системи поліції: адміністративну і судову (кримінальну).
Окреме місце в складі центрального апарату міністерства внутрішніх справ Франції посідає генеральна дирекція Національної поліції, очолювана генеральним директором, яка управляє всіма поліцейськими силами країни, за винятком Парижа і департаменту Сена-Уаза.
Іншим відокремленим поліцейським відомством, підпорядкованим міністерству внутрішніх справ Франції, є префектура поліції Парижа і департаменту Сена-Уаза. Її очолює префект поліції, який має власний адміністративний кабінет, окремий адміністративний секретаріат, власну поліцейську інспекцію і три оперативні управління – головне управління муніципальної поліції (або поліції порядку), управління загального інформування та управління кримінальної поліції. Крім того, йому підпорядковуються служба охорони безпеки президента та інших вищих посадових осіб республіки, служба економічної поліції і поліцейські технічні служби.
Основною силою державної влади Франції залишається Національна жандармерія.
Незалежне професійне об'єднання адвокатів називається орденом адвокатів.
Податкова система. Структура французької податкової системи історично склалася таким чином, що фіскальне значення непрямого оподаткування (податків на споживання) у загальній сумі державних доходів перевищують долю прямих.
Для Франції властиві високі соціальні податки – платежі та внески у фонди соціального призначення (більше 40% загальної суми обов’язкових платежів і податків у порівнянні з близько 30% в середньому по країнах Європейського Союзу). В основі бюджетного процесу знаходиться принцип пріоритету ресурсів. На відміну від багатьох інших країн, це означає затвердження парламентом спочатку доходної частини бюджету, а потім видаткової.
Відповідно до вимог уніфікації податкових систем в рамках Європейського Союзу протягом останнього десятиліття спостерігається зниження ставок оподаткування з одночасним розширенням податкової бази за рахунок скасування пільг.