Перша світова війна принесла правлячим класам Великобританії політичний тріумф, нове розширення і без того величезної імперії. Англія належала до числа держав-переможниць, але її фінансово-економічні позиції були серйозно послаблені в ході війни. Промислове виробництво скоротилось на 20%. Англія втратила третину свого національного багатства. За роки війни розвинулись нові галузі промисловості, які випускали продукцію військового призначення. Виробництво ж в старих галузях значно скоротилось. Погіршилось матеріальне становище робітничого класу і, як наслідок цього, виросла його політична активність. За роки війни кількість членів профсоюзів збільшилась в два рази.
В післявоєнний період посилився процес капіталістичної монополізації. В 1916 р. виникло найбільше об`єднання монополістів – Федерація британської промисловості.
В результаті першої світової війни Англія одержала нові колоніальні володіння. В старих колоніях збільшилось промислове виробництво, чисельно зріс пролетаріат, укріпила своє становище місцева буржуазія. Широкі народні маси Індії, Єгипту і інших країн піднялись на боротьбу за свободу і національну незалежність.
У XX столітті у Великобританії зберігалася двопартійна система. Дві провідні партії – консерваторів і лібералів – навперемінно приходили до влади. Однак розвиток державно-монополістичного капіталізму, поляризація соціальних сил внесли певні зміни в партійно-політичну систему Великобританії.
На початку 20-х років в Англії почали виникати фашистські організації, серед яких виділялася створена 1923 року група британських фашистів. У 1930 році фашистські організації об'єднуються в єдиний союз. Лідером британських фашистів стає колишній член виконкому лейбористської партії Освальд Мослі.
Великобританія у XX столітті залишається конституційною монархією, яка ґрунтується на принципі розподілу влади. Характерною рисою державного ладу є також відсутність писаної конституції у вигляді єдиного документу.
Парламент, як і раніше, складається з двох палат: палати общин і палати лордів.
Корона посідає своєрідне місце в політичній системі Великобританії.
Хоча формально зберігаються різноманітні королівські прерогативи (право вето, право розпуску парламенту, призначення прем'єра тощо), вважається, що реальної влади в британського монарха немає, що практично Великобританією управляє уряд, а точніше прем'єр-міністр, який контролює короля через партійний механізм і парламент.
Британський уряд у XX століття остаточно перетворюється на центральну ланку британської політичної системи. Особливо помітним стає верховенство уряду в британському державному механізмі, його вирішальна роль у взаємовідносинах з палатою общин після Другої світової війни.
Останнім часом у Великобританії, де в різноманітних сферах ретельно зберігаються традиції і стародавні звичаї, все частіше трапляється запозичення форм і методів державного управління в таких держав, як Сполучені Штати або ФРН. Отже, в державному апараті виникає дуже своєрідне сполучення архаїчних і найновіших елементів.
Через особливості формування англійського права його джерела були чисельними. У період між першою і другою світовими війнами правова система не зазнала істотних змін. Було скасовано лише найбільш архаїчні норми феодального права, які обмежували діяльність підприємців.
Статутне право поступово витісняло загальне, але за останнім визнавалась презумпція його юридичної повноти. Якщо правовідносини не регулювались законом або іншими нормативними актами, судді застосовували норми прецендентного права. У 1965 році парламентським актом було створено комісії для “кодифікації правових норм, ліквідації віджилих і непридатних норм права, його спрощення й удосконалення”. Суддям палати лордів та іншим суддям було дозволено відходити у певних випадках від попередніх рішень.
Конституція Великобританії складається із кількох нормативних актів, а саме: 1) Акт про парламент 1911 р.; 2) Закон від 16 грудні 1949 р. про зміну "Акта про парламент 1911 р."; 3) Акт про місцеве управління 1972 р.; 4) Акт про громадянство 1981 р.; 5) Акт про народне представництво 1983 р.; 6) Акт про об'єднання зі Шотландією 1704 р.; 7) Акт про палату общин (управління справами) від 20 липня 1978 р.
Протягом ХХ ст. в Англії спостерігається посилення нормотворчої ролі держави. Особливо це стосується цивільно-правових відносин.
Кримінальне право Англії все ще залишається архаїчним, не кодифікованим. Однак і тут відбувалися певні зміни.
Вища судова інстанція Англії – Палата лордів. Від імені Палати лордів справи розглядає суд Палати лордів, який складається з лорда-канцлера, що очолює його, ординарних лордів з апеляції і тих перів – членів Палати лордів, які в минулому посідали вищі судові посади, в тому числі всі колишні лорди-канцлери. Верховний суд Англії, очолюваний його головою – лордом-канцлером, включає в себе три самостійні судові установи – Апеляційний суд, Високий суд і Суд корони.
В Англії найтяжчі злочини розглядаються судом присяжних.
До нижчих судів в Англії належать суди графств і магістратські суди. Крім зазначених судів загальної юрисдикції в Англії діють спеціалізовані суди різної компетенції, зокрема антимонопольний суд, канонічний суд, суд протекції, юридичний комітет таємної ради, суд з розслідування насильницької смерті, військовий суд. Проте такі суди не утворюють окремі судові системи з чіткою ієрархічною будовою і не є самостійними напрямами судової системи Англії.
Відповідно до Закону "Про переслідування за злочини" 1985 р. в Англії було створено службу державних обвинувачів, очолювану директором публічного переслідування. Основною функцією державних ("коронних") обвинувачів є підтримка обвинувачення в судах усіх рівнів у справах, розслідуваних поліцією, і в деяких випадках порушення, а також участь у розслідуванні кримінальних справ.
Функції, властиві певною мірою генеральному прокурору, виконує в Англії генеральний аторней. Генеральний аторней – це вища посадова особа держави в сфері здійснення кримінального переслідування. З дуже обмеженого кола кримінальних справ, а саме – у разі виявлення трупа зі слідами фізичних ушкоджень або за фактом смерті при загадкових обставинах, досудове розслідування можуть здійснювати коронери.
Відповідно до існуючого адміністративно-територіального поділу британська поліцейська служба організована переважно за територіальним, а також функціональним принципом. Систему поліцейських органів Великобританії становлять Скотленд-Ярд, поліцейські департаменти графств, транспортна поліція і поліція Північної Ірландії.
В Англії відсутній єдиний закон або нормативний акт про адвокатуру, принципи її будови та діяльності. Англійська адвокатура сформувалася протягом століть і нині функціонує на основі королівських хартій, окремих парламентських актів, урядових постанов, правил, що прийняті керівними органами адвокатських організацій, судових рішень, традицій і звичаїв.
Відмітною ознакою англійської адвокатури є поділ практикуючих правозахисників на дві групи – соліситорів та баристерів, що склався історично.
Податкова система. У державний бюджет Великої Британії поступають прямі податки: особистий прибутковий; корпоративний прибутковий; на доходи від нафти; на спадщину; на капітал; внески на соціальне страхування; непрямі податки (на споживання): податок на додану вартість; акцизи; мито; гербові податки; податок із грального бізнесу. Місцеві бюджети формуються за рахунок муніципального податку на нерухоме майно.
У Великій Британії Міністерство фінансів історично носить назву Казначейства (The Treasury), функції якого полягають в управлінні системою державних фінансів, розробці фінансово-економічної політики. Формально Казначейство очолює прем’єр-міністр, що має титул першого лорда Казначейства. Фактично фінансовим відомством управляє канцлер казначейства (міністр фінансів), посада якого в уряді вважається ключовою. Крім нього, до вищого керівництва належать генеральний скарбник (член кабінету міністрів), фінансовий секретар (перший замісник міністра, член кабінету), парламентський секретар і 5 лордів-уповноважених (Lord Commissioners).
У фіскальному відношенні країна поділена на 15 податкових округів, яким підпорядковані 600 дільниць (districts) і 135 центрів збирання податків. Центральними фігурами податкової служби є збирачі податків і податкові інспектори, які упідлеглені окружним контролерам.