Семінарське заняття
План семінарського заняття
1 Віденський конгрес та його наслідки. Революція 1848 року.
2 Північнонімецький союз. Утворення німецької імперії.
3 Характерні риси права.
Дана тема охоплює комплекс питань, що характеризують основні етапи виникнення і розвитку буржуазної держави і права Німеччини: падіння Священної Римської імперії німецької нації, форми об'єднання німецької держави, революція 1848-1849 р., боротьба Пруссії за гегемонію в Німеччині й утворення Німецької імперії, право Німеччини.
При вивченні цієї теми насамперед потрібно врахувати одну особливість – Німеччина до 1871 р. не була єдиною державою. Тому термін «Німеччина» у цей час може служити як позначення території німецьких держав.
Розглядаючи революційні події в Німеччині 1848-1849 рр. потрібно проаналізувати завдання, що стояли перед революцією. Одним з таких було політичне об'єднання країни. Досліджуючи питання про державний розвиток Німеччини в період революції потрібно визначити діяльність малонімецької та великонімецької партій, що виступали за різні шляхи об'єднання держави. Вивчаючи законодавство необхідно зробити аналіз конституції Пруссії 1848 р. Потрібно також враховувати законодавчі процеси, що проходили в загальнонімецькому масштабі. Так, у 1849 р. була прийнята загальнонімецька (Франкфуртська) конституція. Однак у результаті поразки революції, проект конституції не був реалізований.
Після революції 1848-1849 р. продовжується боротьба за лідерство між Пруссією й Австрією, яка завершується домінуванням прусської політики на німецьких землях. Тому важливо проаналізувати прусську конституцію 1850 р., яка зберігала чинність до 1919 р.
При вивченні права Німеччини потрібно зупинитись на розвитку цивільного і кримінального законодавства. У сфері цивільного права політична роздробленість країни зумовлювала й правову роз'єднаність. Слід простежити процес кодификації цивільного права в окремих німецьких державах.
Розвиток кримінального права також залежав від політичної ситуації в країні. Кримінальні кодекси приймалися в окремих німецьких державах і під впливом французького кримінального кодексу 1810 р. Особливе місце посідає кримінальний кодекс Північнонімецького союзу 1869 р., оскільки він став основою для загальнонімецького кримінального законодавства.
Самостійна робота
1. Конституція 1850 р.
2. Отто фон Бісмарк («залізний канцлер Німеччини»).
3. Конституція 1867 р.
4. Конституція Німецької імперії 1871 р.
5. Німецьке цивільне уложення.
За Конституцією 1850 р. король зберігав право абсолютного вето з метою не допустити «довільної зміни існуючого становища». Йому ж належало право законодавчої ініціативи. Король був главою виконавчої влади. Він міг розпускати нижню палату, що іноді й відбувалося ще навіть до першого засідання ландтагу, якщо склад обраних депутатів видавався монарху надто ліберальним. Міністри були непідзвітними ландтагу, не несли колективної відповідальності не йшли у відставку внаслідок вотуму недовіри. По суті, ландтаг залишався дорадчим органом при королі. З деякими поправками ця конституція діяла у Пруссії до 1919 р.
Конституція Німеччини 1871 року. За нової німецької конституції до складу новоствореної імперії увійшли 22 монархії (серед них Прусія, Баварія та Саксонія) і кілька вільних міст, включаючи Гамбург. Конституція наділила ці держави незначною самостійністю, поступово скорочується. Главою імперії, імператором, був за конституцією прусський король, і це відповідало реальному співвідношенню сил у знов утвореному державі. На долю Прусії припадало понад половину всієї території Німеччини і 60% населення країни. Імператор був главою збройних сил: «Імператор ... від імені імперії оголошує війну та укладає мир» (ст. 11), призначав чиновників імперії: «Імператор призначає посадових осіб імперії, змушує їх присягати імперії і дає в разі потреби розпорядження про їх звільнення» ( ст. 18), включаючи главу уряду - імперського канцлера. Імператору надавалося право призначення членів верхньої палати парламенту від Пруссії. Конституція давала йому можливість керівництва міністрами імперії і самої Пруссією.
Німецьке цивільне уложення – пам'ятка цивільного права Німеччини кін. ХІХ ст. Відоме також під назвами «Німецький цивільний кодекс», «Бісмарківський кодекс». О. Бісмарк як канцлер об'єднаної Німеччини сприяв розробці проекту Німецького цивільного уложення, яке було прийняте 18.01.1896р., а стало чинним з 01.01 1900 р. Складається з 2885 статей, зосереджених у 5 книгах: 1) Загальна частина; 2) Зобов'язальне право; 3) Право власності; 4) Сімейне право; 5) Правонаступництво. Німецьке цивільне уложення остаточно покінчило з партикуляризмом німецького цивільного законодавства. Встановлення загальних вимог для різних видів угод стало важливим німецьким «юридичним винаходом». Уложення передбачало, що кожна людина при народженні набуває правоздатності. Значною мірою по-новому закріплювалися питання власності, сервітутів, іпотеки, контрактів, передачі зобов'язань, без підставне збагачення, деліктів тощо. За уложення церковна реєстрація шлюбу могла мати місце лише після його державна реєстрації. Визнавалися приватні й публічні заповіти майна Німецьке цивільне уложення справило істотний вплив на кодифікацію цивільного права в ін. країнах.
Індивідуальна робота
Рейнський союз.
Рейнський союз утворився після захоплення Францією Німеччини та ліквідації «Священної Римської імперії німецької нації». До складу Р.С. увійшло 16 монархій під протекторатом Франції а саме Наполеона I, створене відповідно до договору між Францією і державами Західної і Південної Німеччини. Підписаний 12 липня 1806 року в Парижі.
Наполеонівські війни і Німецька медіатизація перекроїли мапу Німеччини: з 51 вільного міста Наполеон залишив лише п'ять, решта ж були передані десятку найбільших держав. Та ж доля спіткала сотні дрібних князівств, церковні володіння і землі імперських лицарів.
При підписанні договору про створення Рейнського союзу 12 липня 1806 16 південно- і західнонімецьких князівств офіційно оголосили про свій вихід з Священної Римської імперії і об'єднання в конфедерацію під патронажем Наполеона. Перед підписанням Наполеон поставив перед учасниками 24-годинний ультиматум, за яким у разі непідписання французькі війська повинні були бути введені в південно-і західнонімецькі землі. За кілька днів після укладення договору Рейнського союзу Франц II, який став у 1804 імператором Австрійської імперії, зрікся престолу Священної Римської імперії німецької нації і оголосив про її скасування. Це було також виконанням ультиматуму Наполеона.
Запитання для самоконтролю
1. Роль Німецького союзу 1814 р. у формуванні єдиної Німецької держави.
2. Митний союз німецьких держав та його основна роль.
3. Основні положення Конституції Прусії 1850 року.
4. Утворення Австро-Угорської держави.
5. Особливості Німецького права.