Інституціоналізм (від лат. institutio – звичай, настанова) був прийнятий для визначення системи поглядів на суспільство та економіку, в основі якої покладено категорію інституту, що визначає соціально-економічну основу прихильників цього напряму.
Інституціоналізм — концепція економічної теорії, яка в економічній системі синтезує роль соціальних, правових, організаційних, політичних, етичних, ментальних, економічних інститутів у процесі їхнього функціонування.
Варто визначити епохи, що фіксують особливе історичне значення інститутів. Так, наприклад, для генези прогресу важливу роль відіграли такі інститути як родина, держава, вони зруйнували багатовікові застиглі традиції і звичаї родоплемінного побуту. Це обумовило становлення індивідума, зникнення замкнутості, осідлості, появу міжособистісних, а пізніше й міждержавних відносин.
Інститути знаходяться на поверхні явищ. Вони стають об’єктами вивчення. У Китаї виділяється родина і держава як підвалинні конструкції Піднебесної. В індуїзмі — кругообіг життя, закріплений у кастах; в ісламі — покірність волі Аллаха. В епоху середньовіччя точиться боротьба духовного і матеріального — на користь першого.
Інституціональні утворення з’являються у суспільному житті як породження тенденцій політико-економічних процесів, так і встановлювані державними, суспільними структурами чи їхньою єдністю. Так, раннє християнство трансформується в інститут римського імператора. Християнство насаджує цілу систему інституціональних утворень: церква, папство, чернецтво, світосприйняття, служіння, моральні норми (заповіді), канонічне право, ордена, інквізиція і т. д. Усе це в кінцевому рахунку викристалізувалося в особливій формі — ватиканському інституціоналізмі.
В економічних процесах поява цих своєрідних інструментів має відповідне підґрунтя: інститути, породжені історичними тенденціями, і інститути, започатковані вольовими рішеннями, свідомо. При цьому вирізняються інститути як віддзеркалення національних особливостей історичного розвитку і тенденцій загально-історичних — технологічних революцій як об’єктивної основи розвитку ринкових відносин.
Історичний досвід щодо місця і ролі свідомо утворюваних інститутів свідчить, що вирішальну роль у цьому відіграє держава. За Кантом, завдання держави полягає в тому, щоб знайти форму, у рамках якої можливе спільне проживання в співтоваристві, найбільший простір для вільного розвитку індивідуальних сил. З цього випливає, що Канта не турбує загальний інтерес. Захист індивідуальних інтересів може призвести до забуття суспільних інтересів. Держава створює законодавче поле, в якому гармонійно врівноважуються як індивідуальні, так і суспільні інтереси. Закон може бути ухвалений, але якщо не створене середовище його доброчинної дії, то він не досягає необхідного ефекту.
Ойкен пише про те, що в основу політики lasser flare покладена свобода. Свобода повинна бути представлена для того, щоб розвинути природний богоугодний порядок. Він виникає тільки тоді, коли сама економічна політика стає орієнтованою на це.
Якщо народження політичної економії відбувалося в умовах, коли вивчення економічних процесів проходило без врахування інституціональних утворень (“невидима рука” — регулятор економічного процвітання), то історична школа ввела їх у систему економічної науки. У цьому її історична заслуга.
Наприкінці XIX ст. — панівною в економічній науці була теорія маржиналізму. Маржиналізм концептуально ґрунтується на приматі позиції індивіда з його системою цінностей, у ньому немає місця соціальним процесам, які впливають на ту ж ціну. Останні враховуються в концепціях неокласиків — точка перетину попиту та пропонування, на стороні попиту — гранична корисність, на стороні пропонування — граничні витрати виробництва. Проте впливу інституціональних факторів у цій теорії немає.
Індустріальна технологія вдосконалює промисловість. Неминче з’являються великі і надвеликі підприємства, що мають можливість удосконалювати технічну базу. Завдяки їхній діяльності відбувається трансформація капіталізму, вільної ринкової конкуренції в “колективістський капіталізм”, в якому формуються колективістські потреби. З’являється усвідомлення формування й розвитку соціальних потреб. Ці положення становлять одну із засад інституціонального аналізу, що є важливою його заслугою. До появи “соціальної ринкової економіки” залишається зробити не так уже багато кроків. Змінюється як структура потреб, так і умови їхньої реалізації. Вони можуть бути реалізовані і колективно. Наприклад, народна освіта, охорона здоров’я, створення умов повноцінного дозвілля, турбота про людей, що втратили працездатність, розвиток сфери послуг, екологія. Вони мають соціальний характер. Очевидний висновок — невтручанню держави в економіку на певному історичному етапі поставлені об’єктивні межі. Держава неодмінно стає основним регулятором реалізації цих потреб.
Поняття “інститут” — широке, багатовимірне. Це й етика, і демографія, і культура, право, спосіб життя, якість і стандарти життя, політична система, соціальні процеси, соціологія тощо. Економічна теорія, особливо завдяки появі інституціоналізму, посідає місце міждисциплінарної теорії. Насамперед це широке охоплення соціально-економічних процесів. Там, де в класиків був атомістичний підхід, — початок усьому — “економічна людина”, в інституціоналізмі — соціально-економічний соціум, соціально-економічна система. Поняття “соціально-економічна система” багаторівнева. Поняття “система” наявне в усіх напрямках інституціоналізму, які з’явились упродовж XX ст. Інститути не вічні, вони еволюціонують, як еволюціонують технології, але у інституціоналістів головне - системне поняття, системотворний елемент [60].