До району східного рабства належала також Месопотамія (Межиріччя). Найрозвиненішими державами Межиріччя в IV – III тис. до н. е. були Шумер, Ніппур, Ур, Урук, а з III тис. до н. е. – Вавилонське царство (“Брама бога”). Земля Месопотамії була високородючою, але засушливою, а Євфрат, щовесни розливаючись, перетворював ці землі в суцільне озеро. Виникала необхідність спорудження водозахисних гребель та іригаційних споруд. Шумери навчилися виплавляти та розливати чисту мідь, срібло, золото, у середині IV тис. до н. е. почали виготовляти бронзу. Серед основних галузей життєдіяльності: іригаційне землеробство (зернові, льон, горох, городина, садівництво, фініки); ремесло – металургія, обробка каменю; торгівля.
Основною продуктивною силою в первинній галузі виробничої діяльності, сільському господарстві були селяни-общинники,які втратили власність.
На відміну від Єгипту, у державах цього регіону порівняно швидко розвивалася приватна власність та товарно-грошові відносини, посилювалося соціальне розшарування суспільства. Держава намагалася за допомогою законодавства регулювати економічну діяльність населення та регламентувати приватноправові відносини. Найперші відомі державні реформи економічного характеру провів Урукагіна – правитель міста Лагаш, у 2370 р. до н. е. Ця реформа спрямовувалася на збільшення кількості повноправних громадян-воїнів, зниження податків, поліпшення державного управління, більш справедливий розподіл податків. ДіяльністьШульги –правителя міста Ур, мала суперечний характер, а саме: скасовувалася приватна власність, здійснювалося централізоване планування та управління сільським господарством аж до перерозподілу продукту, переважна більшість населення фактично була перетворена у державних рабів. Існувало як патріархальне (право викупу з неволі, право мати сім’ї), так і боргове та військове рабство.
У 1792–1750 роках до н. е. за правління вавилонського царя Хаммурапібуло вперше “встановлено право в країні”. Прийняті ним закони складалися з 282 статей і вміщувати широкий перелік норм, якими повинні були керуватися громадяни Вавилону. Основна мета законів – всебічне зміцнення економічної влади держави. Закони Хаммурапі захищають приватну власність, особливо власність царя, храмів, державних службовців та воїнів. Зазіхання на неї карається смертю або, у кращому випадку, продажем винуватця у довічне рабство. Розвиток товарно-грошових відносин допускається так, щоб не спричиняти масового зубожіння вільних громадян. У Вавилоні вперше з’являється лихварство (позика під проценти), що пізніше стає одним із джерел перетворення вільних громадян у рабів. Населення Вавилонії сплачувало податки та виконувало повинності. До них входили натуральні побори на користь царя, обласних намісників, на утримання кінноти, шляхові та мостові повинності, на підтримку зрошувальної системи. Податки збиралися спеціальними збиральниками, а також “царськими слугами каналів та суші”, на чолі яких стояв “глашатай” – голова управління податків.