Людина з’являється на теренах України майже 1,5 млн р. до н. е. Найдавнішими палеолітичними стоянками є: Королеве, Рокосів на Закарпатті, Лука-Врублевецька на Дністрі, Амвросіївка на Донбасі.
Від VI – до III тис. до н. е. в умовах неолітичної революції на Українських землях формується могутня трипільська культура, носіями якої були осідлі землеробські племена індоіранської групи народів. Територія, яку вони займали, – це Карпати, П. Буг, Подніпров’я, Волинь, Степове Причорномор’я. Проживали в сільських городищах (1,5 тис. в Україні), протомістах з колорадіальною системою забудови (20 таких міст, найбільше Майданецьке поселення до 400 га).
Господарство носить відтворювальний характер. Основними галузями господарства були: хліборобство, тваринництво, гончарство, ткацтво. Формується наземний транспорт (віз, сани, лижі, волокуша). У виробництві використовували вдосконалені знаряддя праці сучасного типу, зокрема: дерев’яні мотики з крем’яними наконечниками; рало, кістяні й крем’яні сокири, серпи, коси; сверла, пили; застосовували шліфування; для виготовлення борошна використовували зернотерки (просорушка). Трипільські племена першими на території України вступили в добу використання металів.
Високого рівня досягли мистецтво оздоблення, вимальовування приміщень, писанок, а також гончарство, килимарство різьбярство.
На основі господарської діяльності сформувалася духовна культура та релігійні уявлення.
Розвиток спеціалізованого будівництва та землеробської діяльності забезпечував високий рівень математичних та астрономічних знань. Трипільці першими створили чіткий сонячний календар з відповідними циклами землеробських робіт.
Наслідком неолітичної революції стала досить розвинена система товарообміну. Торгували з остготськими племенами, народами Балкано-Дунайського регіону. В обмін на продукти сільського господарства трипільці отримували коней, кераміку, мідну руду.
Із входженням у добу використання металів у праслов’янських племен зростає продуктивність сільського господарства, використовуються мідно-бронзові, а згодом і залізні знаряддя праці. Відбувається остаточний поділ: від сільського господарства відокремилося громадське ремесло. Утверджується відтворювальний характер життєдіяльності: хліборобство, придомне стійлове та кочове тваринництво, птахівництво, залізоробне ремесло, гончарство на основі використання гончарного круга. Зміцнюються економічні зв’язки з іншими цивілізаціями (Ближній Схід, Єгипет, Греція, Візантія, Гольштатська культура на території Австрії).
Трипільська культура заклала господарсько-економічні та технологічні традиції виробничої діяльності, етно-культурні особливості, філософсько-релігійні уявлення майбутнього слов’янського світу, саме в цьому полягає її історико-економічне значення.