Однією з найважливіших історичних подій становлення європейської цивілізації є поява на арені історії Римської імперії.
У 1000 – 800 рр. до н. е. територію сучасної Італії колонізували етруски, створивши тут першу велику державу, до якої входили 12 союзних міст під проводом Веїв. У цей період відбувається перехід етруської родової общини до рабства. Етруски досягли високого економічного рівня. Займалися землеробством, культивуючи зернові, льон, оливи, виноград; ремеслом, особливо керамічним, залізоробним, будівничим.
На південь від Етрурії, на лівому березі Тібра, простягалася широка низина – Лаціум, яку заселили латиняни. 753 року до н. е. брати-близнюки Ромул і Рем заснували РИМ. Рим укріпили етруски, поширюючи свою державну владу на південь. Основою в організації римлян була родина, на яку спиралася вся суспільна організація. Споріднені родини утворювали рід (генс). Роди об’єднувалися в курії. Громадяни курій створювали пануючу верству патриціїв, решта населення мала назву плебеїв.
Упродовж царської епохи створювалися елементи держави в специфічній полісній античній формі. Патриції поступово підкорили собі плебеїв, які не мали громадянських прав, перетворюючи їх у кметів (залежних людей). Проте головною виробничою силою залишилося вільне населення. Рабство ще носило патріархальний характер і було, в основному, домашнім, борговим, спадковим.