Реформи Сервія Туллія (579 – 535 рр. до н. е.) знищують пережитки родового ладу, ділять населення не за родовим, а за майновим цензом на шість категорій. Кожна категорія поділялася на центурії (сотні) з відповідними центуріальними зборами для вирішення державних справ. Вся римська територія була поділена на 21 трибу (округ) – 4 міських та 17 сільських. Боротьба за землю веде до формування великого землеволодіння. Можна стверджувати, що ці реформи створили новий державний устрій.
Для захисту рабовласників, приватної власності в 454 – 450 роках було введено ”Закони ХІІ таблиць”, які юридично закріплювали спадкове рабство. У 326 р., за законом Петелія, було відмінено боргову кабалу для римських громадян та їхніх сімей. Основним джерелом рабства стали колоніальні війни (від Атлантики до Месопотамії) Римської Республіки, а сам Рим до початку ІІІ ст. до н. е. перетворився в громадянську общину – цівітас. У ІІ – І ст. до н. е. рабство трансформується у класичне. Раби стали основною виробничою силою в усіх галузях господарської діяльності (12 млн становили раби, від 30 до 36 % населення). Концентрація землі, утвердження приватної власності, зростання ролі ремесла, торгівлі, грошового обігу вимагали використання дешевої робочої сили. Дрібного власника землі практично неможливо було змусити працювати на іншого. Такою продуктивною силою міг бути раб, який не мав ні прав, ні майна. Розвинута система рабства дозволила перейти від дрібного до більш великого централізованого виробництва.