Найвидатнішими серед стоїків є Сенека (4 - 5 pp. н. е.), Епітікет(50 - 40 pp. н. е.), Марк Аврелій (80 - 121 pp. н. е.). Це час найвищої могутності Римської імперії. У ній уже міцніють сили, що зумовили її занепад. Римлянам близькі ідеї стоїцизму. Загальне правило стоїків — “живи згідно до природи речей”. Природа має все для щастя людини. Самопізнання, самосповідання, риси людини-аграрія, відкриття внутрішнього світу людини — основні риси світогляду стоїків-римлян. У цьому вони близькі до християнства. Положення “Нового Завіту” і положення з праць Сенеки майже збігаються.
Римляни практичні, і їх ставлення до філософії зумовлюється, відповідністю її вихідних принципів їхньому менталітету державників, законників, чи може вона бути корисною в їхньому житті. Сувора мораль предків, на противагу розбещеності, безсиллю людей сьогодення. Лозунг стоїків: “Будь подібним до скелі: хвилі невпинно розбиваються об неї, вона ж стоїть нерухомо, і довкола неї затихають бурхливі води”. Це хвилі аморальності, користолюбства, жорстокості, егоїзму, хабарництва, тиранії.
Сенека каже: “Для вас, епікурейців, є задоволенням привчати своє виснажене тіло до лінивої бездіяльності й прагнути до безкорисності, доволі схожої на усиновлення, ховатися під густою тінню і витонченими розмірковуваннями, які ви називаєте відпочинком, присолоджувати спустошену від дряблості душу й наси
чуватися їжею і питтям. Для нас же, стоїків, є задоволенням займатися доброчинністю, сповненою працею, коли вона полегшує працю інших, або небезпекою, коли інших позбавляємо від небезпек, бо тяжкі для нас засоби, коли вони полегшують складне становище інших” [60].