У 100 – 44 рр. до н. е. у ході реформ Гайя Юлія Цезаря чітко було визначено суми податків для окремих общин. Цензори перевіряли наявність майна та визначали суму податку. Громадяни складали клятву та самостійно декларували власні доходи терміном до 5 років.
Із установленням принципату Октавіана Августа в 30 р. до н. е. він отримав право створення особливої скарбниці (фіск),яка включала як його особисті кошти, так і майно, що належало йому як главі держави. Державна казна наповнювалася за рахунок доходів із імператорських маєтків, податків із провінцій, конфіскації майна та статків засуджених, військової здобичі. Імператор фактично розпоряджався всіма фінансами Римської держави. Було створено спеціальні фінансові контрольні органи, створено перші земельні кадастри власності общин та приватних осіб.
Визначається поняття прямого та непрямого оподаткування. До прямих податків відносили поземельний податок у розмірі 10 відсотків, податок на нерухоме майно, податок на рухоме майно та рабів, подушний податок, п’ятивідсотковий податок зі спадщини, до непрямих – одновідсотковий податок із обороту, чотиривідсотковий податок із обороту при торгівлі рабами, п’ятивідсотковий податок на звільнення рабів, акциз на торгівлю сіллю, п’ятивідсотковий митний збір, податок на промисел тощо.
За спеціальним едиктом Августа, ветерани, їхні діти та батьки звільнялися від усіх податків.
Незаміжні жінки підлягали оподаткуванню в розмірі одного відсотка від їхнього майна та звільнялися від нього з моменту вступу в шлюб, а народження кожної дитини давало батькам нові пільги.