Християнство.

Християнство — злиття культур римлян, греків і нав­колишнього світу — культури варварів.

Перші релігійні братства утворились як антитеза братству общин.

Індивідуалізм та колективізм породжували
християнство.

Рим був тілом, християнство — духовною спільністю єдиної і водночас різноманітної Європи. Християнство поховало історицизм - вічний, незмінний світ, світосприйняття, що закріпило традиції та звичаї дописемної цивілізації. Умови, які породили християнство, мали об’єктивний характер: розвивалися ринкові відносини, а разом із ними — соціальна нерівність.

На відміну від класичного буддизму, індуїзму, ісламу, христи­янство спрямовує людину на пошук способів і засобів зміни сво­го життя: “просіть — отримаєте, шукайте — і знайдете, стукай­те — і відчинять”. Християнство сповідує свободу, конфуціан­ство — виконання обов’язків.

Розкол Римської імперії неминуче мав спричинити кризу релі­гії. 1054 р. християнство офіційно розкололося на дві частини — римсько-католицьке та греко-православне (католицьке вселенсь­ке теж православ’я).

Історія християнства — це історія двоєдиності людини — духов­ного і природного. Його початок — безкорисливе служіння апос­толів, їх переслідування, гоніння. Ставши панівною ідеологією сві­тогляду, політичною силою, воно втратило певну кількість осяяних, дедалі більше з’являлося тих, хто пристосувався, присусідився, приліпився. Розпуста, лінощі, зажерливість, брехня, нещирість та інші пороки стають звичними рисами духовних служителів. Хрис­тиянство опинилось, як писав Т. Моммзен, на краю прірви. На аре­ну суспільного життя поступово виходить нова постать — носій ринкових від­носин, капіталістичного духу, протестантського пуританізму [60].