Християнство — злиття культур римлян, греків і навколишнього світу — культури варварів.
Перші релігійні братства утворились як антитеза братству общин.
Індивідуалізм та колективізм породжували
християнство.
Рим був тілом, християнство — духовною спільністю єдиної і водночас різноманітної Європи. Християнство поховало історицизм - вічний, незмінний світ, світосприйняття, що закріпило традиції та звичаї дописемної цивілізації. Умови, які породили християнство, мали об’єктивний характер: розвивалися ринкові відносини, а разом із ними — соціальна нерівність.
На відміну від класичного буддизму, індуїзму, ісламу, християнство спрямовує людину на пошук способів і засобів зміни свого життя: “просіть — отримаєте, шукайте — і знайдете, стукайте — і відчинять”. Християнство сповідує свободу, конфуціанство — виконання обов’язків.
Розкол Римської імперії неминуче мав спричинити кризу релігії. 1054 р. християнство офіційно розкололося на дві частини — римсько-католицьке та греко-православне (католицьке вселенське теж православ’я).
Історія християнства — це історія двоєдиності людини — духовного і природного. Його початок — безкорисливе служіння апостолів, їх переслідування, гоніння. Ставши панівною ідеологією світогляду, політичною силою, воно втратило певну кількість осяяних, дедалі більше з’являлося тих, хто пристосувався, присусідився, приліпився. Розпуста, лінощі, зажерливість, брехня, нещирість та інші пороки стають звичними рисами духовних служителів. Християнство опинилось, як писав Т. Моммзен, на краю прірви. На арену суспільного життя поступово виходить нова постать — носій ринкових відносин, капіталістичного духу, протестантського пуританізму [60].